11 міфів про Гуцульщину

Якщо проаналізувати, що шукають і знаходять туристи про Гуцульщину в пошуковиках, то доходимо до висновку, що масові уявлення про цей край можна звести до 11 головних міфів.

Минулого листопада я провів дослідження українських карпатсько-туристичних сайтів. У вибірку включив лиш найвагоміші, авторитетні ресурси. Мета яка була - за ключовими запитами про Гуцульські Карпати створити конкурентний контент для власного сайту.

Геть від легких шляхів! Перший етап: укладання словника спеціалізованих туристичних слів.

Як-от: "смерека", "гора", "озеро", "тур", "екскурсія", але не "повітря", "крок", "розбавлений спирт" - хоч це також з туристичного контексту, але спеціалізованим не є.

Виписував усі географічні: Марічейка, Шешул, Говерла, Кострича... Обійшовся без спеціалізованого сленгу (як-от "сопля" - відрізок шнурка), навряд чи такі слова щось додають до промоції.

Дуже швидко, після 1700, слова почали закінчуватися. За тим ледь нашкрябав ще сотню.

Багато це чи мало - 1800 слів?

Гугль каже, що всього в українській мові 134 тисячі слів, на побутовому рівні доста 2-3 тисячі.

1800 слів = словниковий запас дошкільняти з інтеліґентної сім'ї.

Уточнення - на укр.тур.сайтах, окрім оцих 1800, є й інші слова, але для створення контексту використовують слова лиш в межах цього обсягу.

Після того, як слова були посортовані за частинами мови, в алфавітному порядку, кожне з власних назв я вводив у пошуку гуглу.

Якщо слово, скажімо, "Марічейка", у віконечку пошуку вискакують слова, з якими його знаходять ("озеро", "карта", "о марічейка", "шибене»", "піду втоплюся"). Бо саме це люди і шукають. Звичайно, гугл знайде, чому риба не мешкає в Марічейці, але важлива не спроможність гугла шукати інформацію, а те, яку інформацію про Гуцульщину шукають користувачі.

"Брескул" - озеро (??), гора, приют (десь тут був шматочок сала а нема).

"Перкалаб" - "застава", "кляуза", "село", "Перкалаб"+а - "гулей" та "кафельний памятник" (без апострофа).

А от на "Чемірний" результатів буде всього 188 (рік тому - 181), для масового туриста - поза контекстом. Там всі свої.

Через і вашим-і нашим-слова (фото, карта, озеро) не можна чітко розділити запити на українські та російські, але суб'єктивно там, де мова йде про гроші в туризмі, - російської всіх 80.

Якщо турист збирається витратити гроші - в підказках випливають "отзывы" (меншою мірою "відгуки").

В google trends кардіограма запитів про Верховину, як бренд останніх 10 років, піднімається вгору (синхронно з усіма карпатськими "туристичними містечками"). Масова частка Верховина-бренду серед загальних запитів про Карпати - як маса української економіки на євразійському континенті. Люди швидше шукають назви верховинських готелів чи зелених садиб, ніж Верховину в цілому. Якщо у вас є садиба і пошуковик не видає "отзывы" - зле.

Можна стверджувати, що поняття бренду Верховини для туризму - не створене. Можна скільки завгодно стверджувати протилежне - роботи непочатий край.

Цікаво, що для українського загалу поняття "зелена садиба" не є, користувач таке не шукає (шукає "житло", "проживання", "приватний сектор"). Термін "зелена садиба" залишився лиш для службового користування, його творці так і не догребли до берега.

Весь україномовний контингент я розділив на три сегменти:

1. Українські інтеліґенти, які нишпорять слідами Лесі Українки (і навіть у Буркуті), а також як приготувати бринзу вдома безкоштовно.

2. Студенти туристичних вишів/туристичні чиновники. "Порівняльна характеристика туристичних сегментів", "моніторинг зеленого туризму"- гуманоїди так не шукають. Жива людина потребує задоволення живої людської потреби - от як замаринувати білі гриби... Так само, як Гемінгвей сердився на кулькові ручки і прикметники - так само їх не є в живих туристичних запитах. Не "мальовнича, овіяна таємничістю і предковічною славою стежина лагідна", а "карта озеро Бребенескул". Квінтсенсія групи "2"- "реферат".

І група 3. Тут турист, що цікавиться прагматичними речами про туризм (кого і як замаринувати), володіє краєзнавчою інформацією на рівні, що Олекса - Довбуш.

Уявлення туриста про Гуцульські Карпати обмежуються міфами.

Міф - це поза межами добра і зла, певний медіаобраз, інформаційний відбиток, прототип якого існує в реалії. Ще можуть бути маленькі підміфи.

Так, стосовно міфу 1. - #полонина -

туристи вірують, що на верховинських полонинах тримають не корів, а овець,

що люта овеча бринза дуже ліпше для туристичного неадаптованого шлунку, чим пом'якшений смак коров'ячої. Але залізати в нюанси - це вже не міф, на те турист є турист, що все одно всього не розуміє, краще підлити будяк міфу.

1. #Говерла (я-підкорив-гору-Говерла).

Якщо припустити, що за певний період на Говерлу видряпалося 10 000 туристів, а на полонину Стайки - 100, то зроблені десятьма тисячами селфі-лайки-шери призведуть до того, що наступна порівнялка буде ще більше на користь Говерли, бо 100 чоловік хвилі зробити не можуть (і не факт, що хочуть). Класичне "багаті стають багатшими, бідні - біднішими".

1. #Форель (воно ж пструг). Згідно із міфом, турист може її (його) злапати просто з моста біля верховинського базару. Але після перших проб і помилок шлях йому на одне з форельних господарств. Я дуже тішуся з того, що кожне з власників підкреслює, що саме він Д'артаньян (на відміну від отих інших нечесних, Він не годує рибу "хімією!".

1. #Гриби, білі. Точка спотикання тут - зривати їх чи зрізати? Туристи доводять, що зрізати, щоб грибниця не гнила, місцеві - що зривати, щоб грибовище не гнило, он свиня дика що робить? - рилом зриває! Тут нюанс, що якщо гриб хробачливим продається, десь на дорозі в Кривополі, якщо гриб не обрізати - хробак в хатці і його не видко.

Також недооцінюють потенціал сезону психоделічних грибів).

1. Мінеральні #з яйцями води. Саме ними в Буркуті лікувалася Леся Українка і її друзі-класики. Для туризму тема помічної для вочей і по-жіночому води особлива цінна - якщо якогось Геннадия Игоровича злапала нирка, він не чекає відпустки-в-серпні, щоб пролікуватися, а їде вже. От де брати туриста в міжсезоння! Афини (чорниці) та інші ґоґодзи. Кажуть, в Скандинавії незалежний режисер зняв документального фільма, получив престижну статуетку. Кажуть, на плантаціях афин в Буркутах незалежний режисер також хотів зняти фільм - получив не статуетку, а по камері, по морді, бо на афинах - справжнє truе, тріп за межею туристичного контексту.
2. #Ліжникарство - за ліжниками (вовняними коциками) треба їхати в Яворів. Тут самі виробники в полоні міфу, що туристам треба грубий, цупкий коц (щоб було тепло), тоді як я зараз пишу в кімнаті, де +22, в таких умовах ліжник - елемент карпатського декору.
3. #Місця сили - каменюки-останці, але тут мова не про не геоморфологію, а розмаїту тумба-юмбу - про як на Терношорському Святилищі На День Сонцестояння Прилітає Летюча Тарілка, про як' збаламутити воду в калабанях Писаного каменю - чекай дощу.

Очолює все це професор Ордену Псів Кугутяк, який здібний пояснити все.

В цей же пункт відносимо інтерес до мольфарів - а що той самий, який сам по собі був міфом, загинув, святе місце порожнім не буває.

1. Власне, #гуцульська культура. На туристичний розум це - сувеніри (можна і китайські), кухня, настоянки, одяг, танці, релігійні, вишивка, музеї того всього, звичаї (як-от Різдво в Криворівні).

Ліричний відступ

Некомфортно, коли в твоє приватне життя пхаються, та ще й з фотоапаратом. Спеціально для захисту від туристів створений панцир квазігуцульщини - от є звичаї, обряди, традиції, згідно з якими гуцули справді живуть, а є оцей самий квазіпанцир, який захищає гуцулів від надмірного інтересу цікавих туристів. Кумедно чути аргументи, що турист знищує культуру. Як можна знищити те, чого не розумієш, до чого не є точок дотику? А те, що частина гуцулів в повсякденні перестала вбиратися в традиційний стрій, - так проблема в самих цих людях, а не в туристах.

1. #Чорногора з усіма урочищами, скелями-шпицями, водоспадами, Несамовитим, Бребенескулом, Марічейкою і навіть озером Брескул. Крім Говерли - то інший міф.

В п. 9 - обсерваторія на г. Піп Іван, яку останнім часом відновлюють (там навіть завелися рятувальники та волонтери).

Портал в це все - Дземброня, яка, як стверджується, не хоче стати Буковелем. От пропонують їй, пропонують, а вона все ламається, не сватається.

1. #Черемош і підміф #рафтинг на ЧеремошЕ. Міф "сплавлятися по Черемошу можна лиш на майские" вкорінився в кінці 70-х, коли почали проводити всесовкові туристичні сльоти.

Сльота - погода погана. Навіть є прикмета погоди з тих часів: їдуть туристи-водники, чекай сльоти.

Ті плавзасоби, які використовують у наш час, пристосовані до використання за малої води, тоді як неповоротким туристичним посудам того часу, справді, води треба було не дуже менше, аніж дарабам (катамарани, плоти, каркасній байдарці також треба з запасом води, щоб не пробитися об каміння).

Історія сплаву лісу в рафтинг-міф не влізається - туристи не сприймають її як дві частини одного цілого, їм вона не дуже і цікава. Бо має бути інтерактивність. Історія має відбуватися тут, зараз, за їхньої участі. В цьому і є перевага туристичних активностей перед пасивностями. Якщо в музеї гід витягує з власної голови якісь образи, образи, декламує невідомі вірші, хто і коли народився, - це цікаво марґінальній групі 1, яка нишпорить слідами Лесі Українки.

Ще один ліричний відступ

Якось за запитом на тему "сплав лісу в Карпатах" вичитав на єврейському сайті, що по Черемошу ліс почали сплавляти саме євреї, гуцули спочатку соромилися, а потім таки перейняли це предковічне єврейське ремесло. Щось подібне з рафтингом - сплави-ціле-літо-на-Черемоші почав на систематичній основі проводити Боря Шульман, році десь в 2006. Тоді влітку забаглося сплавитися Ющенку (свій до свого по своє). Чекали вони його півтора місяця. Виявилося, що води в ріці - стабільно-достатньо. А пізніше до тої сплавної справи підтягнулися в тому числі гуцули.

11 міф - сам #Віктор Андрійович. Разом з бджолами. Ющенко, згідно з міфом, більшу частину сво'ї каденції провів саме на Гуцульщині. Тут в нього дача-зі-степанком, тут він намагався вчити мову карпатських бджіл. Тут же його були і труїли. Світ ловив його і не впіймав.

Вся інша Гуцульщина - багатогранна, глибока, приваблива-неприваблива, містична-тривіальна, весь цей рік-у-віруваннях-гуцулів - для масового туриста просто не існує. Турист не знає, знати не хоче. Звичайно, Ви - виняток.

Очевидно, що велосипед я не винайшов - міфи про Гуцульщину підтримані популярними матеріалами "20 водоспадів Карпат", "Озера, де не ступала нога туриста" - всі вони протікають по артеріях 11 міфів про Гуцульщину.

З міфу дуже важко вибратися - 2013 причиною проведення "Черемош-Фесту" в Криворівні була головне наявна тут сцена. Несподівано мені на голову звалився підміф "Криворівня - Гуцульські Атени", і хоч мова в нас була про збереження Черемошу - де я, а де культура, довелося з ним рахуватися.

Традицію міфотворчості заклали наші класики: Гнатюк, Франко, Шухевич (не плутати з Романом), Коцюбинський, Грушевський, Леся Українка, Хоткевич (впиши інше прізвище) - але серед них усіх важко знайти гуцульське. (Параска Плитка-Горицвіт чи Шекерик-Доників - більше для внутрішнього вжитку, їх ніколи не наштампують на гривнях, хіба зовсім гіперінфляція). Те, що ми уявляємо собі Гуцульщиною, - суб'єктивне сприйняття усіх "класиків", як їм здавалося станом на 100 років тому.

Зрештою, гуцули також уявляють туристів згідно з міфами. Але хай про це краще вони й пишуть.

Автор: Андрій МЕЛЬНИЧУК