"Багато колишніх товаришів по службі, що залишилися на окупованій території, вже прозріли", - поліцейський Дмитро Кірдяпкін

«29-річний Дмитро Кірдяпкін, старший оперуповноважений Управління карного розшуку поліції Донеччини, до прибуття медиків надав допомогу місцевому жителю, у якої спостерігався епілептичний приступ, потім допоміг медпрацівникам евакуювати пацієнта з квартири», - це повідомлення відділу комунікацій поліції Донецької області і познайомило мене з поліцейським - вимушеним-переселенцем.

«Серед загарбників Горлівського міськвідділу міліції було чимало тих, кого ми затримували за кримінальні злочини»

- Патрулюючи місто, в провулку Дніпропетровському в Приморському районі Маріуполя я побачив вибіг з під'їзду жінку, яка кликала на допомогу, - розповів Дмитро Кірдяпкін «ФАКТАМ», передають Патріоти України. - Жінка пояснила, що в квартирі багатоповерхівки знаходиться людина, у якого стався напад, схожий на епілепсію. «Швидку» вже викликали, але вона боїться, що чоловік помре ще до прибуття медиків.

Побачивши хворого, поліцейський зрозумів, що побоювання жінки не марні. Щоб надати допомогу повного літньому чоловікові, була потрібна фізична сила і досвід. Розтиснувши б'ється в конвульсіях людині щелепи, Дмитро вклав йому в рот дерев'яну паличку і утримував мову так, щоб хворий його не проковтнула. А дочекавшись приїзду медиків, допоміг їм евакуювати пацієнта з квартири.

- Дмитро, а перш за вам часто доводилося надавати людям допомогу в екстрених ситуаціях?

- За дев'ять років роботи в органах внутрішніх справ доводилося і зупиняти смертельні сутички - коли чоловік кидається з сокирою або ножем на дружину - і затримувати грабіжників на гарячому. А ще допомагав колегам вибратися з обложеного міліцейського будівлі в Горлівці. У квітні 2014 року, коли в місті почалися захоплення адміністративних будівель, я працював заступником начальника карного розшуку Центрально-Міського райвідділу міліції.

- «ФАКТИ» писали, як в ніч на 12 квітня сепаратисти взяли в облогу цей райвідділ міліції. Віталій Тарасенко, який виконував тоді обов'язки начальника райвідділу, допомагав нам висвітлювати ситуацію, з якої правоохоронці зіткнулися вперше. Потім йому і багатьом його колегам довелося в терміновому порядку покинути місто. Ви теж були в епіцентрі подій?

- Так. Я працював під безпосереднім початком Віталія Вікторовича, який тепер живе на мирній території, вийшов на пенсію. Як і раніше вважаю його своїм наставником. У ту ніч, коли наш райвідділ обложили проросійськи налаштовані «пікетники», які вимагали зброю, ми обидва були на службі. Зброя тоді встигли евакуювати. Однак атака на будівлю повторилася. А вже 14 квітня натовп, яку очолив російський диверсант Ігор Безлер, захопила Горлівське міськуправління міліції. Ми поспішили колегам на виручку. Допомагали залишилися в будівлі людям вибратися через вікна з тильної сторони будинку, адже на перший поверх вже прорвалися загарбники, які влаштували пожежу в їдальні.

У цьому натовпі було чимало тих, кого ми раніше затримували за кримінальні злочини. Багато з них відсиділи не один тюремний термін. А хлопець, який ліз знімати державний прапор з козирка будівлі і потім зірвався, як з'ясувалося, прибув до Горлівки з Донецька. Вважаю, це ще раз підтверджує: провокація була організованою.

- Скажіть, багато хто з ваших колег залишилися служити новій «владі»?

- В основному це були співробітники полку патрульної служби Горлівки на чолі зі своїм тодішнім начальником Олександром Шульженко. Вони присягнули Безлеру відразу після захоплення будівлі. Шульженко очолив поліцію «ДНР» в Горлівці. Але покинув цю посаду, як тільки закінчив будівництво будинку в анексованому Криму, куди, очевидно, і переїхав.

З нашого райвідділу там залишився один чоловік, новачок в органах. Ні про кого з решти служити новій «влади» не можу сказати: «Шкода, хороший був співробітник». Так званих «силовиків» в Горлівці розвелося багато: з'явилися і «військова комендатура», і «Міністерство державної безпеки» ( «МДБ»). Але кадрів явно не вистачає: поряд з колишніми співробітниками, бойовиками і понаехавшими росіянами там працюють і ... раніше судимі. Наприклад, нинішнього «дільничного інспектора» в Центрально-Міському райвідділі я до війни двічі затримував за крадіжки - він крав опалювальні батареї, мобільні телефони. А «МДБ» Горлівки перший час очолював досвідчений рецидивіст, який відсидів термін за вимагання та викрадення людей.

«Звільнений працівник ДАІ був покалічений своїми ж колегами за те, що не пішов на службу до московських окупантів»

- Вам доводилося стикатися з «новою поліцією» Горлівки після того, як всі міліцейські підрозділи міста були захоплені?

- Нова влада намагалася змусити «присягнути» керівників міліції, - розповідає Дмитро. - Зустрічей з тими, хто залишився служити загарбникам, я уникав - чув, ніж вони іноді закінчувалися. Один звільнився відразу після захоплення міста співробітник ДАІ був покалічений своїми ж колегами (!), Які не могли пробачити, що він не пішов слідом за ними на службу до окупантів.

Навесні 2014 го не раз стикався з кримінальниками, влившись в ряди «нової поліції» Горлівки. У них уже були автомати. Так що на блокпосту на в'їзді в рідне місто мене зупиняли ті, кого я свого часу затримував. Я перевівся в Донецьк відразу після того, як наш райвідділ був захоплений.

- Виходить, ви жили в окупованій Горлівці, а на роботу їздили в Донецьк?

- Так. Я пропрацював старшим оперуповноваженим в управлінні карного розшуку обласного главку міліції до того моменту, поки в липні 2014 го війська Гіркіна, що відступали зі Слов'янська, що не зайшли до Донецька. Хоча будівля Донецької облради було захоплено ще на початку травня. Людей стали брати в заручники. Якось на вулиці мене взяв на мушку відомий кат з Макіївки на прізвисько Монгол, який катував багатьох заручників. Він і його спільник навели на мене пістолети, але я якимось дивом зумів переконати їх не влаштовувати перестрілку на жвавій вулиці. А першого липня 2014 року трохи я вийшов у справах з обласного главку міліції, як будівля захопили. Кілька співробітників були поранені, один загинув, а на сусідній вулиці постраждали перехожі ( «ФАКТИ» писали про це. - Авт.).

Зізнаюся, я постійно відчував себе в небезпеці і хвилювався за свою сім'ю, що залишалася в Горлівці, якою правив Безлер. Моїй доньці не було ще й року, і дружина благала мене змінити роботу. Про те ж просив і батько. Я роботу не кинув, але батька захистити не зміг ...

- Що з ним сталося?

- Він до війни займався пасажироперевезеннями, намагався якось зберегти і поступово евакуювати свій бізнес, а це нелегко. Третього червня 2015 року тато відправився закупити необхідні запчастини до Донецька, де його машину розстріляли прямо на вулиці. Гроші, звичайно, були вкрадені. «Ополченці» заявили ЗМІ, що вони застрелили «коригувальника». Хоча сім'ї (у батька була друга сім'я) на словах все ж передали, що ... помилилися. У тата залишилася дружина і двоє малолітніх дітей. Я не міг поїхати до нього на похорон. Правоохоронцям і держслужбовцям заборонено перетинати лінію розмежування, щоб не піддавати своє життя небезпеці.

- Як служиться тим, хто присягнув окупантам?

- Багато вже прозріли, скаржаться на життя. Але, встигнувши накоїти справ, бояться кримінальної відповідальності. А взагалі все згадують, що в останні мирні роки було не так вже й погано. Шахти працювали, з'являлися нові підприємства, зарплати платили, ціни на продукти прийнятні. Частина з тих, хто починав з дрібного бізнесу на зорі незалежності України, стали середніми і навіть великими підприємцями. Їх в першу чергу і оголосили ворогами «ДНР» - щоб «експропріювати» майно та бізнес. Одні бігли, інші згорнули справу або розорилися, треті потрапили «на підвал», де сиділи, поки родичі не сплатили викуп ...

А в нинішній «поліції Горлівки», як мені розповідали, практикують «штрафні санкції» - чекають, поки рідня викупить порушника комендантської години. «Тариф» від 11 тисяч російських рублів (5500 гривень. - Авт.). У порушників Правил дорожнього руху часто безповоротно «конфіскують» автомобілі. Знайомі кажуть, що місто помітно спорожнів. Ціни на продукти - як в Москві. Перспектив ніяких: Росія, про яку вони мріяли, що не приєднала їх до себе, а «ДНР» ніхто так і не визнав.

Таку ж картину я спостерігав, коли разом з іншими оперативниками виїжджав влітку 2014 року на підтримку правопорядку в звільнених Докучаєвську і Торецькому. Міста виглядали, як Прип'ять після аварії на Чорнобильській АЕС. Хтось поїхав, хтось, ледь живий від виснаження і хвороб, побоювався висовувати носа з дому.

- Чи не шкодуєте про те, що залишилися на службі і стали вимушеним переселенцем?

- Ні. Хоча налагодити побут на новому місці нелегко, - продовжує Дмитро. - А по службі доводиться бувати в гарячих точках в розпал бойових дій. Мене з колегами вже перед самим оточенням Дебальцево послали на допомогу поліцейським, які працювали в обложеному місті. Серед них був і мій сьогоднішній керівник - начальник карного розшуку донецького обласного главку поліції Артем Кисько. Він був поранений при виході з Дебальцевого. Наша група ледь вирвалася з котла - їхали на танку десантників.

- Вам доводиться чути закиди: мовляв, не змогли відстояти навіть свої будівлі?

- На жаль ... Але ми зробили все, що змогли. Той же Герман Приступа (колишній заступник начальника Горлівської міліції, а нині - керівник Шевченківського райвідділу Нацполіціі Києва. - Авт.) Ще навесні 2014 роки говорив, в тому числі і в інтерв'ю «ФАКТАМ», що готовий без кровопролиття звільнити захоплені будівлі. І не тільки поліція була до цього готова. Але наказу так ніхто і не отримав. Щоб звільнити захоплені міста, у нас повинно було бути зброя. Нам же наказали його евакуювати - щоб сепаратистам не дісталося.

Дорікають ті, хто не був всередині ситуації, а судив про те, що відбувається на Донбасі по картинці російського телебачення.

Розповім про такий випадок. Після виходу з Дебальцевського котла на блокпосту по дорозі на Бахмут познайомився з волонтерами з Волинської області - вони продукти військовим привезли. Приїжджий хлопець поцікавився, звідки я родом. Відповів, що з Горлівки. Він запитав, де знаходиться моє місто. Тоді я, ставши з ним на пагорб, показав рукою в далечінь, сказавши, що туман розсіється і можна буде побачити Горлівку. «Так ти додому, напевно, на вихідні мотаєшся?» - Запитав волонтер. Я пояснив, що моє місто окупований і всіх співробітників поліції України там очікують підвали, так як їх оголосили «зрадниками». Реакція на ці слова була несподіваною. «Петро, іди познайомся з гарним ЛЮДИНОЮ! Я ж тобі казав, друже, что НЕ всі тут сепаратисти! »- Покликав волонтер свого товариша. Петро потиснув мені руку і подарував прапор України. Сподіваюся, що незабаром настане час, коли я зможу запросити цих хлопців в свою рідну Горлівку, і вони туди зможуть спокійно в'їхати з нашим державним прапором на капоті автомобіля.

Віра Жічко

Джерело