Балтійські маневри. Навіщо РФ мілітаризація Калінінграда

Тенденція останніх років щодо мілітаризації зовнішньої політики РФ триває і набуває нових масштабів.

Цього разу епіцентром уваги світових ЗМІ знову став Калінінградський анклав. 21 листопада 2016 року стало відомо про те, що у цьому регіоні Кремль розмістив з’єднання, озброєне найсучаснішим протикорабельним комплексом "Бастіон-П" із крилатою надзвуковою ракетою "Онікс". Боєкомплект одного такого комплексу може включати до 36 ракет. За різними даними, дальність цього ракетного комплексу складає становить 300-350 км проти цілей на морі. Отже, значна частина акваторії Балтійського моря буде у зоні ураження цих комплексів.

Щоправда, виникають певні питання щодо спроможності ВПК РФ забезпечити повною мірою потреби російської армії у цих комплексах на тлі новин про масштабне розгортання цієї системи озброєння протягом останніх років. Так, лише у третьому кварталі 2016 року під час єдиного дня прийомки воєнної продукції міністром оборони РФ йшлося про створення 100 крилатих ракет "Калібр" і "Онікс" і передачу їх для потреб армії − при цьому, скільки саме і яких ракет було створено, точно не відомо.

Протягом 2015 року було створено і передано армії два ракетних комплекси "Бастіон-П". З іншого боку, паралельно з розгортанням комплексів "Бастіон-П" у Калінінградській області РФ перекинула до Сирії з Криму розгорнуті з березня 2014 року комплекси цього типу, а на їхнє місце направила нові комплекси "Бастіон-П", а ще одне з’єднання було розгорнуто минулого тижня на спірних з Японією Курильських островах. Окрім того, протягом 2014-2015 років ці протикорабельні системи з’явилися на Новій Землі.

Тим самим, відкритим лишається питання, скільки саме пускових установок протикорабельного комплексу "Бастіон-П" РФ розгорнула у Калінінградській області? Однак, повертаючись до новини про розгортання протикорабельних комплексів "Бастіон-П", слід нагадати, що це був лише останній такий крок Кремля щодо подальшої мілітаризації західного анклаву.

Зокрема, 26 жовтня стало відомо про те, що малі ракетні кораблі проекту "Буян-М" - "Серпухов" і "Зеленый Дол", які до цього перебували у складі Чорноморського флоту Росії, будуть передані Балтійському флоту. Окрім того, до 2020 року Балтійський флот поповниться ще трьома малими ракетними кораблями проекту "Буян-М", які буде спеціально модернізовано відповідно до кліматичних умов місця перебування.

Також у повідомленнях ЗМІ йшлося про те, що Калінінградське угруповання також підсилять іншим комплексом берегової оборони "Бал", який має на озброєнні крилату ракету Х-35 із дальністю в 130 км. Як наслідок, навколо Калінінградської області буде створено ешелоновану систему оборони проти надводних кораблів гіпотетичного противника. Більше того, є імовірність, що протикорабельний комплекс "Бал" також уже розгорнутий. Саме для інспекції нових комплексів берегової охорони, як вважають, 22 листопада з перевіркою в Калінінградській області вдруге за два місяці був командувач Західного воєнного округу генерал-полковник Андрій Картаполов.

Окрім того, 21 листопада 2016 року керівник Комітету з оборони і безпеки Ради Федерації Віктор Озєров вирішив полякати Захід майбутніми планами щодо розміщення у Калінінградському анклаві комплексів ППО С-400 і ОТРК "Іскандер", класично мотивуючи такий крок необхідністю протидії елементам ПРО НАТО в Європі.

Правда, виникає низка питань до цієї заяви. Перш за все, ще у квітні 2012 року дивізіон систем ППО С-400 розгорнули у Калінінградській області. При цьому цей регіон став одним із перших у РФ поряд із Московською областю, який отримав на озброєння цей найсучасніший комплекс. Тому питанням є те, наскільки російський сенатор володіє інформацією? Адже саме ці комплекси, які покривають до 1/3 повітряного простору Польщі, викликали занепокоєння у командувача ВПС США в Європі генерала Френка Горенца у січні 2016 року.

З іншого боку, періодичні погрози щодо розміщення комплексів "Іскандер" у Калінінградській області, які почалися ще у листопаді 2008 року, ніяк не реалізуються. Звичною практикою є перекидання повітрям чи морем цього комплексу з Ленінградської області для участі в навчаннях у Калінінградській області, як це мало місце у грудні 2014 року чи жовтні 2016 року.

Це є прямим наслідком того, що російський ВПК поступається за потенціалом радянському і не може повною мірою задовольнити потреби армії у нових ракетних комплексах, які мають замінити ТРК "Точка-У". Протягом 2006-2016 років було створено усього лише 108 пускових установок для 9 бригад – для порівняння, протягом 1976-1987 років ВПК СРСР створив 509 пускових установок потужнішого ракетного комплексу середньої дальності РСД-10 Піонер/SS-20.

Від самого початку відповідно до плану модернізації і технічного переоснащення збройних сил РФ усі сухопутні підрозділи мали б отримати нові ракетні комплекси "Іскандер" до 2018 року – однак на сьогодні йдеться про щонайменше 2020 рік. Таким чином, маємо справу з типовою російською практикою, коли погрожують іще неіснуючими комплексами.

У будь-якому разі курс на посилення ролі силового чинника у зовнішній політиці Кремля чітко простежується.

РФ, звісно ж, продовжує переконувати, що останні рішення щодо збільшення військового потенціалу є лише частиною плану щодо модернізації армії і її переозброєння, який почали реалізовувати іще у 2011 році. Більше того, формально така увага до посилення військового угруповання в Калінінградській області теж може здаватися виправданою.

На відміну від модернізації і нарощення потенціалу угруповання окупаційних військ в Криму протягом останніх 2,5 років, з’єднання у Калінінградській області перебували на периферії пріоритетів Міноборони РФ щодо модернізації. Тим самим останні кроки щодо збільшення потенціалу угруповання Калінінграда повинні були б частково нівелювати цю прогалину.

Однак, врешті-решт, виникає питання щодо пропорційності таких кроків РФ військовому будівництву, яке проводить НАТО в регіоні.

Паралельно з діями РФ протягом останніх двох місяців країни НАТО стали робити перші кроки для імплементації рішень Варшавського саміту щодо створення 4 багатонаціональних батальйонів. Так, Велика Британія почала розгортати в Естонії контингент у 800 бійців, що на 150 більше, ніж спочатку був готовий надіслати Лондон, а також танки Challenger-2. Так само Італія чітко задекларувала готовність відправити 140 солдат для участі у багатонаціональному батальйоні НАТО в Латвії, незважаючи на протести з боку РФ.

ФРН підтвердила згоду не лише надіслати 650 солдатів для батальйону в Литві, але й підкріпити його танками Leopard 2. Також Польща, як стало відомо 21 листопада 2016 року, планує надіслати танкову роту до Литви. Окрім того, паралельно США готуються реалізувати рішення щодо окремого розміщення бронетанкової бригади у Центрально-Східній Європі з 2017 року. У листопаді 2016 року до ФРН прибули більше 600 контейнерів з амуніцією і обладнанням для розгортання американської броньованої бойової бригадної групи (4 тисячі осіб). При цьому лише два батальйони цієї групи будуть відповідно розгорнуті у країнах Балтії і в Румунії разом із Болгарією. Основна частина ж броньованої бойової бригадної групи залишиться в Польщі (база в Дравсько Поморське).

Також найуразливіші країни східного флангу НАТО роблять асиметричні й симетричні кроки для посилення ефекту стримування. Так, Естонія, збройні сили якої налічують 6 тисяч осіб, готує щонайменше 25 тисяч осіб для можливого ведення партизанської війни. Литва має намір збільшити витрати на оборону до 2% ВВП в кінці 2017 – на початку 2018 року. Польща ж повідомила про плани створити сили територіальної оборони чисельністю 53 тисячі осіб до 2019 року.

Але порівняння останніх кроків РФ і паралельних колективних зусиль по лінії Північноатлантичного альянсу разом із окремими кроками США чітко показує значний диспаритет у кроках сторін. Сили, які розгортає НАТО чи США, не мають жодного наступального потенціалу, а тому не становлять жодної реальної військової загрози для РФ.

Більше того, замість концентрації цих сил для збільшення оборонного потенціалу їх розпорошують у країнах Балтії і Польщі. Це все чітко вписується в бачення вищого командування Північноатлантичного альянсу про те, що РФ становить для цих країн більше політичну, а не військову загрозу. Проте системи озброєння, які розгортає чи має намір розгорнути Кремль у Калінінградському анклаві, чітко показують, що РФ планує сповільнити чи унеможливити перекидання морем, повітрям чи сушею основних сил НАТО у випадку російської агресії проти країн Балтії.

При цьому не слід забувати, що нинішня стратегія НАТО щодо оборони країн Східного флангу ґрунтується на ідеї спроможності перекинути в регіон необхідні сили у випадку гіпотетичної агресії РФ, що, як наслідок, знімає необхідність тримати великі сили в країнах Балтії чи Польщі. Це може призвести до прорахунків із боку Кремля, який віритиме не просто в можливість поставити Захід перед фактом захоплення країн Балтії, але й ефективно протидіяти спробам США і НАТО спрямувати основні сили для допомоги чи деокупації цих країн.

У свою чергу це ставить питання щодо необхідності США і НАТО протидіяти російським системам ППО, протикорабельним комплексам, ударним крилатим і аеробалістичним ракетам, які Кремль розгорнув чи має намір розгорнути у Калінінградській області. Ці питання і до сьогодні залишаються без відповіді, адже ті рішення, які були прийняті на Варшавському саміті і засіданні міністрів оборони Альянсу у жовтні 2016 року, не стосуються безпосередньо проблематики створення РФ по периметру свого кордону зон заборони і обмеження доступу.

Існування цієї прогалини загалом ставить питання, наскільки успішною буде обрана НАТО і США стратегія щодо протидії виклику з боку РФ на північно-східному фланзі Альянсу.

Автор: Микола Бєлєсков,

аналітик Інституту світової політики