Вона була єдиною жінкою у батальйоні, тому позивний до неї ніяк не “чіплявся” і її називали за ім’ям, пише прес-служба Міноборони України, – повідомляютьПатріоти України з посиланням на ТСН.

У тилу, зокрема, Валерія стала відома завдяки книзі, яку написала після смерті свого коханого на фронті. В “Житті P. S.” невигаданий сюжет, це щоденник дівчини, де вона звертається до чоловіка, якого вже ніколи не побачить.

“В АТО я спочатку їздила як журналістка. Воювати дуже хотіла, але не знала як потрапити на фронт без досвіду. Заповнила анкету на сайті батальйону “Донбас”, але мене проігнорували. Зрештою, восени 2014-го потрапила у тренувальний табір розвідників “Айдару”, де за пару тижнів отримала базові знання. У грудні в мене з’явилась можливість поїхати у Піски, що біля окупованого Донецька, в добровольчу чоту “Карпатська Січ”, – розповідає Валерія.

Ця поїздка стала вирішальною для неї, бо після тижня на передовій, вона повернулася на кілька днів додому, щоб звільнитися з роботи і вже остаточно повернулася на фронт. Таким чином, до літа 2015 року Валерія захищала Піски, а з осені – шахту “Бутівка”.

Туди дівчина поїхала вже у складі 93 ОМБр. Вона разом з друзями підписали контракти із ЗСУ. Пізніше перевелась у легендарну 54-у бригаду і тепер захищає одну з найнебезпечніших ділянок фронту на Світлодарській дузі.