"Брехун! Брехун!": П’ять найяскравіших прикладів неправди Путіна

"Путін показав себе однаково «сильним та потужним» у підриванні правди. На сумнозвісній нині прес-конференції в Гельсінкі, що відбулась після зустрічі російського та американського президентів, Трамп зазначив, наскільки вражений тим, як Путін заперечив російське втручання у вибори-2016 у США.

«Я довіряю своїй розвідці, – казав Трамп, – але хочу сказати, що президент Путін був надзвичайно сильним та переконливим у своїх запереченнях». Така відповідь певно втішила Володимира Путіна.

Сила та влада були запорукою політичного бренду Путіна з часів серпня 1999 року, коли президент Борис Єльцин призначив його прем’єр-міністром Росії.

Путін привів країну до перемоги у другій Чеченській війні, а після відставки Єльцина як фактичний президент підняв таку хвилю патріотизму, що за результатами 53% національного голосування здобув перемогу на виборах у березні 2000 року.

Вісімнадцять років потому, з короткою паузою між 2008 та 2012 роками, коли він працював прем’єр-міністром, Путін залишився президентом, здобувши переможні 77% на виборах у травні 2018-го.

Виглядає так, що Путін провадить політику сильного лідера, не прикладаючи зусиль, а президент Трамп більш ніж ясно виразив захоплення та довіру своєму досвідченішому колезі. З огляду на мій двадцятирічний досвід вивчення комуністичної та посткомуністичної політики, мені здається, що є сенс поглянути на становлення впевненої подачі Путіна та дослідити механізми, які за цим стоять.

Як колишній офіцер КГБ та голова ФСБ президент Путін професійно вміє вводити в оману, дезінформувати та здійснювати насильницькі дії, що годі уявити більшості американців, які не належать до середовища розвідників. За вісімнадцять років його публічного життя сталося кілька гучних випадків, де Путін показав себе однаково «сильним та потужним» у підриванні правди та переслідуванні тих, хто його викриває.

Правда, брехня та наслідки

Ось короткий перелік найбільш яскравих випадків брехні, а також дій проти тих, хто кидав виклик Путіну.

1.У 1999 році в кількох багатоквартирних будинках Росії вибухнули бомби, що вбили 293 людини.

Ці вибухи були приписані чеченським терористам, що вилилось у патріотичну підтримку російським військових, які вторглись у Чечню. Коли одну бомбу перед вибухом виявили та знешкодили у Рязані, новий прем’єр-міністр Путін похвалив місцевих за пильність.

Його подальші прояви сильного лідерства протягом Чеченської війни стали ключем до перемоги на президентських виборах у квітні 2000 року.

Та все ж судово-медична експертиза, очевидці та інсайдерські повідомлення вказували на те, що рязанську бомбу встановили ФСБ, російська служба безпеки.

Комісія, яку заснували для розслідування ролі ФСБ у цьому бомбардуванні, припинила свою роботу в 2003 році, коли два її ключові члени померли насильницькою смертю. Депутат Сергій Ющенков був застрелений, а журналіст-розслідувач Юрій Щекочихін помер у лікарні через «невідомий алерген», який призвів до відмови кількох життєво необхідних органів. Олександра Литвиненко, який прямо обвинуватив Володимира Путіна у причетності до бомбування квартир, отруїли в Лондоні у 2006 році.

2.У 2004 році чеченські терористи взяли в полон сотні школярів та їхніх вчителів у школі в Беслані, Північна Осетія.

Російська влада відмовилась від перемовин, натомість направивши війська штурмувати школу. Понад 330 людей загинуло, ще 550 отримали поранення. Серед померлих було 184 дитини.

Путін неухильно повторював, що залучення силовиків було виправданим та необхідним у боротьбі з тероризмом, та використав трагедію у Беслані для ще більшої централізації кремлівської сили.

Він відхилив рішення Європейського суду з прав людини про те, що російська влада застосувала надмірну силу проти власних громадян.

Журналістку, правозахисника та критика Путіна Анну Політковську отруїли, коли вона поїхала до Беслана висвітлювати облогу. Вона вижила, та продовжила досліджувати та публікувати напади Путіна на демократію – допоки жінку не застрелили неподалік її московської квартири у 2006-му.

3.У 2005 році американцю за походженням, британському генеральному директору базованого у Москві інвестиційного фонду Hermitage Capital, Вільяму Браудеру було відмовлено у в’їзді до Росії, та проголошено небезпечним для національної безпеки.

Згодом юрист Браудера Сергій Магнітський виявив схему зловживання податками на суму в $230 млн в обхід Hermitage Capital. Робота Магнітського продемонструвала змову в найвищих колах правління щодо пограбування державних активів.

Після публічного пред’явлення своїх звинувачень, Магнітського заарештували у Москві на підставі сфабрикованих обвинувачень та утримували у в’язниці 11 місяців перед судом. За гратами його неодноразово піддавали насильству, в тому числі відмовляли у лікуванні хронічних захворювань. Кінець-кінцем, його забили до смерті.

Покарання з боку російської держави на тому не скінчилися. Магнітського посмертно засудили та винесли вирок за ухилення від сплати податків.

У подальшому Браудер домагався справедливості у справі юриста, виступаючи за всесвітнє прийняття Закону Магнітського. Схваливши цей документ у 2012 році, Конгрес США наклав санкції на окремих росіян, причетних до нехтування правами людини.

У тому ж році Путін провів прес-конференцію щодо схвалення закону Магнітського, а потім Дума ввела заборону на всиновлення американцями російських сиріт. Путін сказав: «Магнітського…не піддали тортурам – він помер внаслідок серцевого нападу».

4.17 липня 2014 року над територією України був збитий малайзійський лайнер MH17, загинули всі 298 людей на борту.

У травні 2018 року Міжнародна розслідувальна комісія за підтримки ООН постановила, що 53-тя російська зенітно-ракетна бригада, що базується у Курську, випустила ракету та збила літак.

Прямо суперечачи результатам судово-медичної експертизи, Путін категорично заперечує будь-яку причетність Росії до збиття МН17.

Ця відмова пов’язана з довготривалими запереченнями Путіна в тому, що у 2014 році російські війська вторглись в Україну – це одна з 10 фальшивих російських заяв проти України, яку виявили та розвінчали у Держдепартаменті США. Той звіт більше не доступний на сайті американського уряду.

5.У лютому 2015 року в Москві вбили російського опозиційного лідера Бориса Нємцова. Якраз напередодні смерті Нємцов записав телевізійне інтерв’ю, де обговорював своє розслідування військових злочинів Росії в Україні та назвав президента Путіна «експертом з брехні, він патологічний брехун».

Після смерті Нємцова, президент Путін завірив його матір: «Ми зробимо все можливе заради того, щоб виконавці цього жахливого та цинічного злочину та ті, хто за ними стоїть, понесли гідну кару».

Родичі та соратники Нємцова наполягають на причетності Путіна та вважають, що розслідування і вирок п’яти вбивцям прикривають справжніх винуватців. Відеодокази та журналістське розслідування подробиць убивства Немцова свідчать про організацію на вищому рівні за участі кількох бойовиків та транспортних засобів на кшталт тих, що використовують у своїй роботі такі професійні розвідувальні організації як ФСБ.

Шукаючи зв’язок

Ризики для росіян, які ловлять Путіна на брехні, очевидні. Один журналіст зафіксував, що починаючи з 2014 року сталося 34 підозрілих смертей.

Ті, хто загинули, все ж залишили за собою слід доказів у роботах таких сучасних письменників як Маша Гессен, Девід Саттер та Пітер Померанцев. Ці та інші автори в деталях описали, як Путін накопичив величезні багатства та владу, задіюючи насильство та брехню з метою контролювати політичний дискурс та знешкоджувати, чи ліквідувати критично важливу опозицію.

Президент Трамп поважає таку силу, а часом, здається, навіть заздрить їй. Та у який спосіб він тоді інтерпретує низку доказів у серії брехні та співучасті у численних насильницьких смертях путінських критиків?

Він може заключити, що все це окремі випадки, а практично доведені розслідування – це така собі частина великої та глибокої змови, спрямованою на знеславлення та дискредитацію чесного чоловіка, чиєму слову можна і треба вірити.

Такий висновок, зрештою, знеславив би всіх тих звичайних та надзвичайних росіян, які протистояли обману та насиллю путінського режиму, ризикуючи чи втрачаючи в результаті свої життя. Визнати це є обов’язком американського президента. Займаючи таку владну посаду, Трамп має можливість припинити грати на боці Путіна та почати говорити правду владі".