Час іде, а телебачення залишається на місці: Телевізор продовжують регулярно дивитися тільки люди з низькими доходами - блогер

Я приблизно десять років не дивлюся телевізор. Років п'ять тому подарував колезі сам апарат – останній чз тих, що стояв в моєму домі. Я не хвалюся, просто констатую факт, написав блогер Євген Васильєв, інформують Патріоти України.

Але протягом останніх трьох місяців відбулося таке. Так вийшло, що про мого друга був сюжет у новинах на одному з українських телеканалів. Щоб виконати свій товариський обов'язок, довелося знайти канал в інтернеті та в очікуванні випуску новин ыз півгодини трохи неуважно, але стежити за тим, що відбувається на екрані. Це факт перший. Потім у мене з'явилася потреба в стоматологічних послугах, і я протягом довгого часу ходив до клініки. У холі закладу і навіть у стоматологічному кабінеті були телевізори. У залі очікування – щоб не так було нудно проводити час, у кабінеті – щоб відвернути увагу від не надто приємних процедур. Я так зрозумів логіку хазяїна клініки. Це факт другий.

У підсумку – після довгої перерви я, можна сказати, занурився в атмосферу того, що зараз показують по ящику. Ні, панове, це не жах, це жах-жах! Ступінь деградації видно неозброєним оком. Тенденція, звичайно, була помітна вже тоді, коли я припинив своє спілкування з телебаченням, але звідтоді, як мені здалося, темп деградації тільки виріс. Не утримаюся і дозволю собі кілька коментарів до побаченого. Найяскравіші, так би мовити, враження.

Перше. Шоу незрозумілого призначення й із незрозумілою цільовою аудиторією, суть якого зводилася до того, що якийсь чолов'яга вдавав із себе сучасного астролога. Ведуча, яка при цьому потворно кривлялася, розмовляла з ним про те, що саме і якого кольору різним знакам гороскопу слід найближчим часом – якщо не помиляюся – носити. Ну, на кшталт – якого стилю одягу слід дотримуватися овнам або терезам у середу і вівторок? Усе це на тлі убогих декорацій і не менш убогого технічного супроводу.

Друге. Канал "1+1", будній день, розпал робочого дня (день у день) показує старі випуски "95 кварталу". Безпосередньо саме шоу, мультсеріал "Казкова Русь" і виступи "Ліги сміху". Останнє з усього перерахованого мало найпристойніший вигляд, хоча це всього лише слабке наслідування (а наслідування за визначенням не може бути кращим за оригінал) все того ж КВВ. А от усе інше...

Ні, от ви самі подумайте! У нас уже третій рік іде війна і все з цим пов'язане, а на сцені знову Янукович – центрова фігура, навколо якого крутяться всі події. Особливо яскраво і наочно це помітно в мультсеріалі, в якому все ті ж персонажі політичного життя 2010-2013 років, тільки намальовані.

Треба сказати, що як тільки серіал "Казкова Русь" з'явився, мені його прорекламував мій знайомий, і я знайшов кілька перших серій в інтернеті. Цього мені вистачило, і я більше не дивився. Мені якось із самого початку незрозуміло було, в якому місці слід сміятися, а ще я наче не дурень, тож відразу зрозумів, що мультик не такий безневинний, яким здається на перший погляд.

Читайте також: "Пропонували робити все, що завгодно". Цуценяча готовність "95 кварталу"

І ця моя думка тільки зміцнилося, коли я вимушено подивився кілька серій уже в наші дні в той момент, коли доктор копирсався в моїй щелепою. Я не знаю, випадково так вийшло або навмисно, але мультфільм явно націлений на дискредитацію всього політичного, так би мовити, істеблішменту України. Який вигляд крізь його призму мають провідні політики? Вони перш за все дегуманізовані, з живих людей зробили ляльок з єдиною маскою, яка ніколи не змінюється.

Віталій Кличко – сильний спортсмен із давніми травмами голови. Яценюк – кумедний кролик із мізками цього дрібного гризуна. Порошенко – просто торговець шоколадом. Юлі трохи пощастило – її роль трохи яскравіша. Вона самозакохана краля з величезними амбіціями, із розумом утім їй теж не пощастило. А ще – чекає, коли влада сама впаде їй до рук. Симоненко – тупуватий, жадібний до грошей Робін Гуд. До речі, в одній із серій, яку мені довелося подивитися, Ангела Меркель із крильцями за спиною сексуально домагається Симоненко. Творці мультика реально вважали, що це смішно?

Ви скажете, що і владний табір творці мультсеріалу теж спотворили. Вірно. З першого погляду так і є. Азаров – людина, нездатна вивчити українську мову. Янукович – тупуватий хам, який бажає позбутися від конкурентів. Але при цьому колишній президент видається все ж більш яскравим та щирим, та й не дуже вже і злим. А ще в глядача всього цього неподобства неминуче виникає бажання порівняти "царя" з іншими персонажами. І порівняння явно не на користь "опозиції".

І така ось деталь з життя, що підтверджує мої висновки. Під час суперечок і дискусій кінця 2013-го – першої половини 2014 року мої колеги на роботі, говорячи про українських політиків, користувалися саме цими кліше. "Кличко? Так у нього мізки відбиті! Тимошенко? Так вона б перетворила країну в концтабір! Сеня? Так це ж кролик! Азаров? Ой, не можу – кровосісі, підаруваті підарункі". І – головне – ніяких думок про роль останнього в пограбуванні країни та руйнації економіки. Точно так само і Янукович в очах частини населення країни бачився – так тупуватим, але тим, хто рятує від влади ще більш тупих і безбарвних особистостей.

Показ всіх цих "шедеврів" у наші дні, з одного боку, подовжує життя політичних трупів, з іншого боку – зберігає колишні стереотипи в сприйнятті політики в цілому. Вона зводиться до дій окремих малосимпатичних особистостей і не передбачає будь-якої боротьби ідей і цінностей.

Третє. Видовище, якому на колишньому телебаченні точно не знайшлося б місця. Береться якась нібито життєва історія, після чого відтворюється на екрані. Герої говорять російською мовою, закадровий голос – українською. Я так розумію, всю цю фігню ще й у Росії показують, тільки мову диктора змінюють. Чому фігню? Тому що історії просто моторошно фальшиві, висмоктані з пальців (а то і з інших місць). Іноді в тканину розповіді вплетені: чаклуни, бабки-знахарки, відьмаки й інша нечисть. І беруть участь вони в діях абсолютно серйозно, як щось буденне. Але більш за все вбиває постановка діалогів героїв, їх фанерні обличчя, які не здатні показати найпростіші емоції без нальоту фальші. Бачив рекламу і повноцінних мильних серіалів, побачити жодної серії, на щастя, не довелося. І реклами досить, аби зрозуміти, що не витримав би і п'яти хвилин видовища.

До речі, про рекламу. Заговорив про неї не випадково. Це нас підводить до важливого повороту теми. Реклама за роки, які в мене пройшли без телебачення, теж змінилася. Немає реклами сигарет і алкоголю. Це, я так розумію, депутати постаралися. Відсутня реклама автомобілів, кредитів на будівництво й тому подібного. Перейшла в інтернет і на інші носії. Що залишилось? Ліки і... ліки. Ну, є ще реклама власних передач, але це взагалі безумство, я вважаю. Просто аби чимось наповнити час мовлення.

І це ще одне з вражень від "нового" телебачення. Нема передач у колишньому сенсі цього слова. Немає нічого спрямованого на інтелект або естетичне почуття глядача – не кажучи вже про етичний його розвиток. Тільки розваги, тільки бажання забити (за*рати, пробачте) мізки, тільки готова до вживання, гола інформація. Тут вибухнуло, там стільки-то убитих і поранених, від застуди відмінно допомагають ці таблетки й ось цей сироп. А якщо болить живіт – прийми цю капсулу. Усе!

Хтось угледить у цьому всесвітню змову рептилоїдів, які готують безкровне захоплення планети, яка найближчим часом буде населена безмозкими ідіотами. А хтось, як я, побачить у цьому ознаки наближення смерті колишнього телебачення. Засноване на попередніх комерційних принципах телебачення вмирає, як колись померла рукописна книга, як зараз на наших очах вмирає література й інформація на паперових носіях.

Але смерть паперової інформації природна. Навіщо пиляти дерева, робити папір, використовувати працю друкарів і продавців газет? Ось автор тексту набирає його на своєму комп'ютері, одне лиш натискання клавіші, і текст вже став доступним кожному жителеві планети, хто знає мову, на якому написаний текст, і хто забажає витратити час на його вивчення.

Із телебаченням трохи не так. Його, в принципі, можна дивитися і через інтернет. Справа в тому, що сам формат того, що якийсь грошовий мішок купує телеканал, щоб заповнювати його різноманітною продукцією, яка залучає глядачів, чергувати видовище рекламою, доходи від якої будуть покривати більшу частину витрат (інші витрати окупаються усвідомленням почуття власної величі і новинами, які показують власника каналу в потрібному ключі) – застаріває, вмирає. Рекламодавець тікає з телебачення.

Телевізор продовжують регулярно дивитися тільки люди з низькими доходами, які витрачають зарплату або пенсію тільки на найнеобхідніше: їжу, ліки, оплату житла. На цьому багато не заробиш і – отже – грошей на створення шедеврів немає. Дивіться, що показують!

Читайте також: Як у нас насправді "не дивляться" телевізор

Причому, як я вже говорив, часто показують усе нібито зроблене на замовлення рептілоїдного підпілля. Мимоволі закрадається підозра, що ці замовлення непогано оплачуються. Так це чи ні, не мені судити. Швидше за все мають рацію всі. Щось із того, що відбувається навколо нас, результат злої волі групи людей, які можуть собі це дозволити. Щось – об'єктивна реальність. Для тих, хто не втратив здатність мислити, порекомендую перекладну статтю, що розповідає про те, як унаслідок інформаційної революції деградують новинні служби світу. Відбувається це приблизно так само і з тих же причин.

Можна констатувати, що процес деградації приватних телеканалів неможливо зупинити. Принаймні я не бачу у нас багатіїв, які здатні вкладати великі гроші в канали, що їм належать, робити з них шедеври телемистецтва, не чекаючи від того матеріальної віддачі. Є два виходи.

Перший найпростіший. Нічого не робити. Те, що нездатне до життя, помре саме. З кожним роком число телеглядачів стане зменшуватися, поки тримати телеканали стане взагалі ні для кого. Довше за всіх будуть триматися спеціалізовані кабельні канали з оплатою контенту. Я люблю спорт і готовий платити стільки-то грошей на місяць за те, щоб дивитися трансляції. А я люблю музику. А в мене діти обожнюють мультики... Але погодьтеся – це вже не те телебачення, про яке ми говоримо, яке дехто ще пам'ятає. Такий канал легко замінити інтернет-ресурсом із подібними функціями. Варто тільки виробити в нас звичку платити за інформаційні та розважальні послуги, варто тільки спростити процедуру оплати, зробити її надійнішою, варто тільки стримати жадібність розповсюджувачів продукції...

Вихід другий. Громадянське суспільство може вважати, що йому вигідно мати належний йому канал, що сприяє інтелектуальному, естетичному й етичному розвитку громадян країни. Всього три-чотири державні телеканали, які будуть повністю на утриманні держбюджету, позбавлені реклами (насамперед політичної), заповнені науково-популярними, творчими, дитячими та юнацькими програмами. Записи найкращих театральних вистав і музичних концертів. Роздуми про сенс буття. Дещо, найпопулярніше, можна виставляти потім в інтернеті за скромну плату. Те, що придбано без праці, часто погано цінується.

Ви скажете – утопія. Буде завтрашній день – побачимо. А ось, що телебачення вмирає – факт незаперечний.