Де б не був ти, люби Україну. Де б не жив ти, кохай Україну

На узвозі недільного ранку
Я малому купив вишиванку,
Я синові купив вишиванку
На узвозі, де повно людей,

В молодої рудої дівчини
Вишивану купив сорочину,
Полотняну купив сорочину
Для найменшого з своїх дітей.

А за тим по узвозу старому
Я поніс ту сорочку додому,
Я поніс полотняну додому,
Де кохана моя і сини.

І з коханою біля колиски
Я дививсь, як маленьке хлопчисько,
Споглядав, як маленьке хлопчисько,
Зачаровано дивиться сни.

Тільки снів промайнула година,
Вишиванку надів я на сина,
З візерунком надів я на сина
Із червоних і чорних ниток,

І на руки узяв я малечу,
Посадив карапуза на плечі,
Посадив собі сина на плечі,
Хай зростає маленький синок.

І у місто, де кручі дніпрові,
Я пішов показати синові,
З висоти показати синові
Неосяжність моєї землі.

Української мрії безмежжя,
Правий берег і лівобережжя,
Берег правий і лівобережжя,
І минуле, що тане в імлі.

Я бажаю йому жити в світі,
Де щодня розквітатимуть квіти,
Неймовірні зростатимуть квіти
На дитячих льняних сорочках,

Де звучатиме пісня гучніше,
Де від посмішок буде тепліше,
Де від щирості буде тепліше
І де щастя в дитячих очах.

І сказав я маленькому сину:
Де б не був ти, люби Україну,
Де б не жив ти, кохай Україну,
Усім серцем, душею, знанням.

Це єдина моя забаганка -
Якщо любиш, люби до останку!
І нехай ця твоя вишиванка
Стане першим твоїм надбанням.

Євген Рибчинський