Як умру, то поховайте мене на Рублівці,
Бо не хочуть мого тіла кляті українці…
Гнали мене із престолу, гнали, як гандона…
Немав часу, та й забув я з золота батона…
Утікав я вертольотом з свого Межигір’я,
По дорозі розлетілось моє кодло з пір’я…
Упирався… та не здався отому Майдану,
Сам собі своїм указом вирив довгу яму.
Закопайте мене в землю, забудьте образи,
На могилу покладіть мого унітаза.
І на ньому прив’яжіть з триколору банта,
Бо народ уже несхоче такого гаранта…
Друг мій, Путін, ляснув щиро мене по мордяці…
…Поруч мене ви повісьте «ригів» на гіляці.
Нехай вітер тіла їхні день і ніч гойдає,
Хай Украйна таких падлів більше і не знає!
Признаюся, українці: президент я хуїв!
Поруч мене хай спочинуть Захарченко і Клюєв.
Після себе я залишив одні лиш руїни…
Хочу, щоб і Симоненка вигнали з країни!
Бо якщо за ним вам йти — «труден путь и долог».
Він такий же комуніст, як я геніколог.
І за мною в Україні ніхто не заплаче,
Бо смертей Небесной Сотні ніхто не пробачить…
Лиш пробачте, українці, жителів Донбасу…
Що довірили країну мені…ПІДА*АСУ…
Таким чудовим "заповітним" віршем поділилася у групі порталу Патріоти України пані Ірина Дятел.
Коментарі зашкалюють
У суспільстві прийнято хвалитися своїм перфекціонізмом, вважаючи його ознакою високої якості праці та відповідальності, передають Патріоти України. Проте психотерапевти все частіше називають патологічний перфекціонізм не чеснотою, а небезпечною пасткою...
Зміст . 1.Весна 2025: "Ви маєте погодитися" . 2.Кого змінювали, коли результат не змінювався . 3.Осінь 2025-го: "28 пунктів" і "90 відсотків" готовності . 4.Абу-Дабі і Женева: найбільші зрушення – і їхня межа . 5.Іранська пауза: про Україну забули...
