Я хочу, щоб до мене в державних установах звертались українською мовою

У лютому в Херсоні сталася подія, що широко обговорювалася не лише серед місцевих ветеранів і волонтерів, але й стала темою для гарячих дискусій у мережі. У херсонському Центрі надання адміністративних послуг чиновниця відмовила відвідувачу в обслуговуванні українською мовою, пише Павло Подобєд, "Тиждень", розповідають Патріоти України.

Працівниця ЦНАПу спершу відмовилася зробити необхідну ксерокопію паспорта панотця Ігоря Петренка, а коли чоловік попросив, щоб у державній установі до нього звертались українською мовою – почала його ігнорувати, а згодом викликала охорону. Після цього херсонцю довелося захищати свої права на обслуговування державною мовою перед охоронцем та начальницею відділу ЦНАП.

"Так, – каже отець Ігор, – я запізнився за графіком, бо процедура вимагає присутності саме дружини, а вона ж годує наше місячне дитятко. Поки зібрали обох, то приїхали на 10 хвилин пізніше. Нас все-таки прийняли. Але далі виникла конфліктна ситуація через те, що попросили ксерокопію паспорта, а в нас її не було і не було часу йти до сервісу зі платним ксероксом, куди нас відсилали.

Тож я звернувся зі проханням до дівчини, яка нас обслуговувала, щоб вона зробила цю ксерокопію на ксероксі, який стоїть у неї прямо під рукою. Вона відмовила, сказавши, що це ксерокс для її особистих потреб. Я намагався попросити ще раз, а потім спитав: чи це принципова її позиція? Вона відповіла: "Так!"

Тоді я, заскочений таким байдужим ставленням та небажанням розуміти проблеми інших людей, відповів, що теж маю принципову позицію і хочу, щоб до мене в державних установах звертались українською мовою.

Працівниця Ольга Григорівна Мельчаковська-Чеснок від самого початку зверталася до мене російською, хоча я постійно говорив українською. Після мого прохання про державну мову вона стала ігнорувати мене. Я ще раз попросив, проте – повне ігнорування: відвертання від мене, зазирання у свій телефон і короткі зверхні відповіді на мої звернення знову ж таки російською!

Ольга Мельчаковська-Чеснок, співробітниця Херснського ЦНАПу, для якої спілкуватися на держслужбі російською мовою – справа принципів

Тоді я, вже доведений таким ставленням до емоційного зриву, повторив прохання, згадавши відомий жарт: "Ви не можете говорити зі мною українською, бо у вас "рускоговорящіє челюсті"?" Після цього дівчина взагалі відмовилася приймати документи і викликала охорону.

Охоронець ЦНАПУ почав розказувати мені про Конституцію і гарантію того, що всі мови можуть використовуватись вільно. Я заперечив, що в нас єдина державна мова – українська! Він мені знову про "повноправність мов нацменшин" став розказувати. Я сказав, що буду звертатись до нього татарською, але чи зрозуміє він мене? На здивування охоронця я пояснив, що це теж мова нацменшини і має право бути в послуговуванні, то чому він не розмовляє нею, а саме російською? Далі спілкування зайшло у глухий кут.

Довелося звертатись і до начальниці відділу. Повторювати свою принципову вимогу, щоб зі мною в державній установі розмовляли державною українською мовою! Але там теж не зустрів розуміння...

Дружину врешті-решт таки "приписали". Витратили ми на це в рази більше часу, ніж планували, купу нервів (своїх та знервованого малятка). Але гідного ставлення як до української мови, так і до українського громадянина не побачили".

Історія набула широкого резонансу через те, що Ігор Петренко – відомий на Херсонщині капелан УПЦ КП, який пройшов через російський полон, але не змінив своїх поглядів. Авторитет панотця вивів кілька десятків громадських активістів на пікет. Вимога громадськості достатньо проста – змусити чиновників поважати громадян та державну мову. На жаль зустріч мітингарів та начальниці Відділу адміністративних послуг Лариси Антонової закінчилась нічим. Нахабна чиновниця, яка принципово не хоче спілкуватись українською на своєму робочому місці (Ольга Григорівна Мельчаковська-Чеснок), завчасно втекла на лікарняний. Натомість її начальниця п. Антонова резюмувала зустріч з активістами так: "Часом треба промовчати, аніж сперечатися з відвідувачами". Хоча громадськість явно вимагала іншого: "Державний службовець не має права публічно зневажати державну мову".

Ігор Петренко – відомий на Херсонщині капелан та волонтер, що пройшов через російський полон і попри це продовжує підтримувати українську армію

Зустріч херсонських активістів з міським головою Володимиром Миколаєнком також не принесла очікуваних результатів. Пан Володимир людина хоч і непогана, але як керівник – цілком безпорадний. Більше того – об'єкт для постійних глузувань. У цьому нещодавно мали змогу переконатися херсонці, коли відомий сепаратист Кирило Стремоусов безкарно побив міського голову і не поніс за це жодного покарання. Отже, й "мовна зустріч" з Миколаєнком закінчилась якимись невизначеними обіцянками "врегулювати ситуацію".

Уже зараз стає очевидним, що й українофобка Ольга Мельчаковська-Чеснок, і начальниця херсонського ЦНАПу, що покривала свою підлеглу, відбудуться звичайним переляком.

Тож херсонський конфлікт учергове демонструє відсутність в Україні дієвих механізмів захисту державної мови. Фактично навіть державний чиновник, що сидить у кабінеті під тризубом і синьо-жовтим прапором може принципово розмовляти в робочій час лише російською і навіть принижувати українську мову та її носіїв. Покарання не буде. А раз не буде покарання – можна "плювати на їхню Україну з високої підмосковської дзвіниці".

Змінити ситуацію в український бік може законопроект "Про державну мову" № 5670, у тому разі, якщо його ухвалить Верховна Рада.

Закон "Про державну мову" передбачає суттєві збільшення кількості української мови в усіх сферах суспільного життя, проте жодним чином не зачепить приватну сферу. Такий закон є важливим елементом національної безпеки та незалежності України і користується широкою підтримкою українців.

Документ передбачає контроль за його виконанням: запровадження інститутів уповноваженого та мовних інспекторів. Також запрацює комісія зі стандарту мови.

Ухвалення нового закону про мову важливе не лише з юридичної, але й із цивілізаційної позиції. Чиновники повинні зрозуміти, що, даруйте за каламбур,в Україні немає альтернативи Україні. Ніякої "Новоросії" не буде, Путін не прийде, і "Гіві" з "Моторолою" вже не допоможуть. Або шануєш Україну – або на твоє робоче місце прийдуть інші люди.