Як німецькі нацисти-окупанти вивозили українців в Німеччину - ієрархія націй Гітлера (фото, відео)

75 років тому, 18 січня 1942 року, з Харкова до Кьольна вирушив перший ешелон тисячі українських робітників, яких згодом назвали “остарбайтерами“, тобто робітник зі сходу. Так розпочалось примусове вивезення населення України до Німеччини.

Мовою статистики

13,5 млн – загальна кількість примусових робітників в Німеччині. Цифра дорівнює сучасному населенню Швеції та Норвегії разом узятих.

З них, за приблизними підрахунками, від 1,7 до 2,4 млн становили українці. Більшість – жінки та неповнолітні.

45% вивезених українців працювали в промисловості, 30% – у сільському господарстві.

Смертність: в середньому 1210 осіб на місяць.

Добровільно-примусове вивезення

Спершу на роботу в Німеччину з окупованих нацистами територій України відправляли добровільно та за спеціалазацією (металурги, гірники, будівельники). Було розгорнуто широку агітаційну кампанію у великих містах – Києві, Харкові, Сталіно (сучасний Донецьк). В умовах безробіття та голоду українці легко ставали здобиччю німецької пропаганди.

Проте із середини квітня 1942-го розпочалось масове вивезення українців на примусові роботи до Третього рейху із залученням поліції та солдатів Вермахту.

Ієрархія націй

Вивезені в нацистську Німеччину робітники ділились на окремі класи. Так, до найвищого належали вихідці зі скандинавських країн та Італії. Їх називали “гостьовими робітниками“.

Далі в ієрархії розташовувались “примусові робітники“, переважно поляки (зараховували у цю групу вихідців з української Галичини, яка до 1939-го була в складі Польщі) та військовополонені. Вони отримували меншу зарплату та порцію їжі, у порівнянні з “гостьовими”.

За ними слідували “остарбайтери”, які походили з Рейхскомісаріату Україна (окупованої німцями території Радянського Союзу). Вони були змушені носити спеціальний розпізнавальний знак на грудях у вигляді прямокутника з літерами “OST” на блакитному тлі. Це означало, що таких робітників слід транспортувати у закритих вагонах, працювати вони можуть тільки у закритих бригадах, окремо від німецьких та інших іноземних робітників, а проживати — в бараках, які розташовувались у таборах, обнесених колючим дротом.

Умови праці для остарбайтерів

В основному “остарбайтери” працювали на приватних підприємствах – на будівництві, у сільському господарстві, видобувній та обробній промисловості. Незадовільна робота чи спроба втечі карались смертю або ув’язненням в концтаборі. Примусові українські робітники отримували зарплату, однак вона становила тільки 30% від реального заробітку. Частину зароблених коштів вираховували за утримання. Норми харчування остарбайтерів були найнижчими серед решти категорій іноземних робітників у Німеччині.

Остарбайтери: між Гітлером і Сталіном

У 1945 році більшість остарбайтерів потрапили до таборів для переміщених осіб у Західній Німеччині. Згідно з угодами, репатріація (повернення) до СРСР була обов’язковою для громадян, які там проживали до 1939 року. Повернувшись назад до Радянського Союзу, колишніх остарбайтерів звинувачували у “зраді батьківщини” і піддавали репресіям. Їхній статус визначався як злочинець.

Відновлення справедливості

Нюрнберзький міжнародний військовий трибунал 1946-го визнав примусову працю іноземців, яку використовували в нацистській Німеччині, злочином проти людяності та порушенням норм міжнародного права. В 1994 році уряд Німеччини запровадив компенсацію колишнім остарбайтерам. У 2006-у виплати припинили.

Джерело