Їм і справді відкривається небо:Стародавні Українськи новорічні традиції

У сиву давнину, коли наші предки жили в гармонії з довколишньою природою, ставились до неї з великою шанобливістю та вжали її частиною свого життя, всі святкування збігались із природними циклами. Свято зустрічі нового літа (року) називали Новоліттям. Народження чогось нового, початок року, наступний етап життя природно розпочинався із настанням нової пори, приходом весни. Перше березня (або 14 за новим календарем) було першим днем нового року.

Чому ластівка прилетіла на Щедрий вечір?

Настає Новий рік – і пробуджується природа, розквітають квіти, світ народжується заново. "Цього дня прокидається від зимової сплячки бабак, виходить на світ, свище три рази, а потім знову лягає на другий бік і так спить аж до Благовіщення" – говорилось у жартівливому повір’ї.

фото сайту kplavra.kiev.ua

"Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…" – ця пісенька прийшла до нас ще з тих далеких часів. Ластівки прилітають навесні та співаючи, радіють приходу нового року.

Згодом після хрещення Київської Русі у споконвічні традиції почали вплітатись біблійні мотиви. Новий рік припадав на святої Явдохи. "Явдоха хвостом махне – сніг повіє" – казалось у приказці. Тільки Явдоха має ключі від весняних вод – тих, без яких цьогоріч не буде врожаю.

Морозенко проти Діда Мороза

Проте, ми всі чули про Мороза-Морозенка. Він, на відміну від Діда Мороза, був страшним, лютим духом, божеством холоду, віхоли, криги. Його люди остерігались, боячись за худобу і збіжжя. Сильну холоднечу вважали його диханням, бурульки – його сльозами, іній – замерзлими словами. Снігові хмари, за уявленнями слов’ян – це волосся божества холоду. Як і у будь-якого іншого язичницького бога, було у нього своє генеалогічне древо. Батьком був дуже шанований і наймудріший з богів Велес, а от матір’ю божества холоду слов’яни вважали богиню смерті – Мару.

"злий" Дід Мороз

З етнографічних праць відома давня традиція, що побутувала у Заславському повіті. Господар, взявши куті, підходив до вікна, або виходив у подвір’я і говорив: "Морозе, морозе, ходи до нас куті їсти!" Повторивши цей заклик тричі і почекавши трохи, продовжував: "Не йдеш, то не йди і на жито, пшеницю і всяку пашницю!".

фото сайту zik.ua

А от товстенький бородатий дідусь з червоним носом з’явився у нас вже на початку ХХ століття і прийшов сюди з російської літератури, притягнувши за собою ялинку - дерево, яке замінило українцям традиційного Дідуха – прадавнього символа Нового року. Цікаво, що вічнозелене (тепер новорічне для нас) дерево, раніше використовувалось у весільних обрядах та символізувало відродження, вічне життя – весільне гільце.

Дідух. Малюнок з книги Войтович В. М. Міфи та легенди давньої України

Ніч, коли відкривається небо

З початком ХVІІІ століття свято Нового року переносять на 14 січня. У переддень цього свята прийнято було пошановувати Маланку. Маланка-Вода спадає на Щедрий вечір разом з Василем-Місяцем сповістити господарів про майбутні урочистості, погостювати. В народі цей період так і називається – гостини Меланки.

Святкування Маланки на Буковині. Фото: Ірина Пустиннікова

Василів вечір був завжди "віщим". Саме тоді прийнято було ворожити на судженого, свою долю, на майбутнє. Цей вечір був чарівним та особливим – сусіди, які посварились, обов’язково йшли миритись. А хлопці, отримавши гарбуза від дівчини, йшли ще раз спробувати долю, сподіваючись у Василів вечір розчулити майбутню наречену.

Ворожіння у Василів вечір. Фото: PHL

Багато повір’їв було пов’язано з цією датою. Люди вірили, що у ніч з 13 на 14 січня "відкривається небо" і в Бога можна попросити що завгодно. Вода у криницях перетворювалась на вино, а на печі у хаті танцювали святі Василь з Меланкою.

святий Василь

У кожному регіоні України було щось своє: обряди, повір’я, традиції. Та повсюди і для кожного день Нового року був особливим святом.

Як козаки на Новий рік річки ділили

Напередодні Нового року козаки сходились до Запорізької Січі. Ті, хто жив у зимівниках поблизу річок, рибалив чи полював на довколишніх територіях, вставали дуже рано та починали одягатись. Це був важливий день у році, тож одягались пишно, по-святковому. Умившись та прибравшись, козаки спішили до церкви на Утреню.

Коли скінчилась Хвала Божа, козаки розходились з церкви по курінях, щоби пообідати. Тут вони молились "перед образами", поздоровляли один одного з святом, потім здіймали з себе коштовну верхню одіж і садовилися за стіл, званий сирним, лишаючи курінному отаманові місце в куті під образами*. А з вулиці вже доносились звуки литаврів. То скликали козаків на раду.

Так ділилася вся земля Запорожців від устя ріки Самари до верхів’я ріки Конки, і від частини Дніпра, де пороги, до устя Буга. — Панове молодці! У нас тепер Новий Рік; треба нам по старому нашому звичаю зробити між товаришами поділ річок, озер, полювання і риболовлі.

— Та треба, треба! Будемо ділити, як від давен-давна…*

картина М. И. Хмелько "Переяславская рада"

Не менш важливою справою було обрання у день Нового року козацької старшини. Гуртом вирішували, залишати старого головуючого, чи обирати нового. На таких новорічних радах призначали також суддів, осавулів та писарів.

Отаким було у козаків свято Нового року. День вибору нового майбутнього. Автор Надія Понятишин