Історія росіянки, яка мріє стати їжаком

З Німеччини прислали мені потішну історію. Я її злегка адаптувала - ось що вийшло. ... Іду, дивлюся: на узбіччі дороги їжачок лежить. Але не клубочком, а лапками догори. І мордочка вся в крові, либонь, машиною збило. У нас тут в передмістях кого тільки не чавлять лихачі: їжаки, лисиці, змії ... іноді і косулі попадаються. Тварин-бо в тутешніх місцях неміряно! З усмішкою переказують історію Патріоти України з посиланням на Нескучные новости.

Мені шкода його стало, загорнула його в газету, принесла додому. Дзвоню чоловікові, Паулю, питаю, що, мовляв, робити щось? Він мені відповідає: віднеси в лікарню, там є непогане ветеринарне відділення. Гаразд, несу.

Зайшла з їжачком у кабінет. Зустрічає мене здоровенний такий Айболит перекачаний: два метри зросту, з халата парочку простирадл зшити запросто можна. "Вас іст дас?", - запитує, що, мовляв, сталося? Ось вже, думаю, точно: лось. І, трясця, забула, як німецькою "їжак". Це вже вдома я в словнику подивилася. Ну, суну йому бідолаху: мовляв, таке "шайсе" сталося, мовляв, Кранко животина (хвора тварина!), лікуй, мовляв, давай. Ну, натякаю, назвався лосем - люби їжачків ...

Так він і насправді по життю Айболітом виявився: пика у нього перекосилась, мало не плаче. "Бедауернсверт, - голосить, - тір!". Бідолаха, тобто, бідна тварина. Тампонами його протер, ще б трохи і облизав би, акуратно укол засандалив. Блін, думаю, мало їжакові своїх голок! І поніс його Айболит в операційну. "Почекайте, - мовляв, каже, - годину".

Ну, йти незручно: сиджу, чекаю. Години через півтори виповзає цей лось з операційної. Табло скорботне, ніби у мене тут родич загинається. І мовить: мовляв, як добре, що ви вчасно принесли бідолаху: травма-бо, дуже важка, жити
буде, але інвалідом залишиться. Зараз, лібе фройляйн, його забирати та навіть відвідувати не можна: зле йому після наркозу.

Я від такої турботи тихо осліпла на одне око. І тут починається повний "ам енді" (капець). Айболит продовжує: "Пару днів пацієнтові (nota bene: їжакові!) Доведеться полежати у відділенні реанімації (для їжачків!), А вже потім зможете його або відвідати або забрати". У мене, думаю, на обличчі було написано: "На біса мені вдома їжачок-інвалід?".

Він раптом схоплюється: "Але, може бути, це для вас обтяжливо і надто відповідально? Тоді ви, мовляв, можете оформити тварину в притулок (отакої!). А якщо ж всеж таки ви вирішите дати притулок йому, знадобляться деякі формальності..."

Розумію, що посміхатися ніяк не можна: німець сумний, як на похоронах. Я гашу посмішку і тихо так питаю: "А які формальності?". Він каже: "Договір про опіку над їжачком, а також характеристику з магістрату". Я вже ледве стримуюся, щоб не зареготати. "Характеристику на тварину?", - питаю. А цей Айболит цілком серйозно відповідає: "Ні, потрібна характеристика вашої сім'ї, фройляйн, відомості про те, чи не звинувачувалися ви або члени вашої сім'ї в насильстві над тваринами?"

Ну ні фіга собі! Я з усіх сил жену з голови образ Пауля, який грубо живе з їжачком! А Айболит продовжує: "Крім того, магістрат повинен підтвердити, чи маєте ви матеріальні й житлові умови, достатні для опіки над твариною." Це, типу, чи не занадто ми бідні для німецького їжачка, у мене, трясця, тільки сил вистачило вимовити: мовляв, я пораджуся з близькими, перш ніж піти на такий відповідальний крок, як усиновлення їжачка. І на довершення питаю: "Скільки я винна за операцію?"

Відповідь мене остаточно дотисла: "О, ні, - каже, - ви нічого не винні. У нас діє федеральна програма з порятунку тварин, постраждалих від людей ". І далі (зацініть все!): "Навпаки, ви отримаєте премію в сумі € 100 за своєчасне звернення до нас. Вам відправлять гроші поштовим переказом (... вісім, дев'ять - аут!). Ми дуже вдячні за вашу доброту. Данке шон, гутхерціг фройляйн, ауфвідерзейн. "

Загалом, додому йшла в цілковитому угарі, сміятися не було сил! А потім чогось сумно стало: згадала расєйску лікарню і розповіді з анекдотами про лікування наших хворих.

Про те, як наші просять зеленкою помазати - спочатку тим, у кого горло болить, а вже після - геморойних, як шматки тягають по три рази на день, з дому - білизна, посуд; благають санітарок про найпростіше. У підсумку народилася максима: "Краще - їжачком, в Німеччині ..."