"Коли Росія впаде, вона потягне за собою всіх, хто з нею працюватиме", - Портніков

"Те, що відбувається сьогодні в Україні – це частина глобальної кризи пострадянського простору. А саме повне вичерпання ресурсу за відсутністю реальних економічних реформ. Першою цей ефект зазнала Грузія перед трояндовою революцією, потім – Молдова, наразі до цього наблизилася Росія та Казахстан. Наступні п’ять років ми будемо свідками глобальної кризи від Ужгороду до Владивостоку із серйозними територіальними конфліктами, десятками тисяч біженців та можливістю змін кордонів. Це буде більше випробування, ніж Близький Схід", - пише Віталій Портніков для Нового времени, передають Патріоти України.

Під час попередньої глобальної кризи 1990-1991 років наші друзі з балтійських країн та варшавського договору змогли скористатися моментом – затвердити свій суверенітет, провести реформи, стати частиною НАТО та Євросоюзу. На відміну від інших колишніх радянських республік, і латиші, і естонці, і поляки, і угорці боролися за свою незалежність, а не просто спостерігали за смертю імперії. До речі, коли це зробили грузини та молдавани, вони були покарані, імперія відразу ж забрала частину їх території. Це ж саме Росія зробила з Україною в 2014 році. Це реакція імперії на свободу.

Чи була Україна всі ці 25 років суверенною державою? Ні, вона була перейменованою радянською республікою та російським протекторатом з економічної та політичної точки зору. Як протекторат вона мала право на якісь маневри, але коли мова заходила про якісь принципові рішення – відразу ставало очевидно, що без згоди Кремля їх приймати неможна.

Завдяки подіям останніх двох років, Україна перестала бути російським протекторатом, але стала протекторатом Заходу з фінансової точки зору. Різниця між протекторами полягає в тому, що якщо російський мав на меті ліквідацію нашого державного суверенітету, західний хоче, щоб ми були незалежними й достатньо розвиненими, аби не брати у них гроші.

Наскільки українська держава здатна сьогодні на таку реформацію? Революційні зміни в суспільстві ніколи не призводили до революції інституцій. Будь-яка ліквідація інституцій призвела б до анексії нашої території з боку Росії. В 2014 році так і сталося. Саме такий варіант в 2004-му році пропонували росіяни Кучмі – виїхати на схід або в Росію. Якби він на це погодився, частина наших територій була б окупована вже тоді.

Ми змушені залишати інституції, аби існувати як формально незалежна держава. Саме тому через два роки після Революції Гідності у нас той самий Конституційний та Верховний суди, той самий склад ЦВК, практично той самий склад прокуратури.

Наразі Україна перебуває в перехідному періоді від кримінальної держави Януковича до демократичної країни європейського зразка. Для того, аби здійснити цей перехід – було потрібно оновити олігархічний склад нашої економіки, бо він таким був і є знизу догори. У нас громадяни так само не хочуть сплачувати податки, як і олігархи! Але цей олігархічний ресурс економіки маже вичерпано, й система не може далі існувати.

Так чи інакше нам потрібна нова модель. Для запровадження нової економічної моделі потрібно міняти правила, закони. Ось допомога Заходу якраз і має допомогти в цих змінах! Кожне євро, кожен фунт має надаватися в обмін на зміни законодавчої бази, за зміни в інституціях. Ці роки допомоги треба використати для того, щоб повністю змінити саму сутність економічних взаємовідносин навіть всупереч волі більшості її громадян, які бажають отримувати гроші як на Заході, а жити – як в Росії [мова про стосунки громадянина з державою]. Багато хто з наших політиків підтримує цю небезпечну ілюзію.

Грошей "просто так" вже не буде. Нам доведеться жити 15-20 років в чесній бідності, нема в українців іншого варіанту. Для того, щоб допомагати Україні перебудовувати систему, Захід сам має бути взірцем поваги до власних зобов’язань. Поки ми цього не спостерігаємо у зв’язку з кризою європейських інституцій. Ми весь час стикаємось з подвійними стандартами з боку наших західних партнерів. Не може бути справедливим одне ставлення до Молдови щодо надання безвізового режиму, інше – до Грузії та України.

Не може бути імітування завершення військового конфлікту замість його завершення. І все заради того, щоб західний бізнес, який працює з Росією й тому корумпований, отримав якусь вигоду від співпраці з Путіним? По-перше, нічого не отримаєте, бо коли Росія впаде, вона потягне за собою всіх, хто з нею працюватиме.

По-друге, матимете ганьбу на наступні десятиріччя. В 1938 році французькі та англійські політики називали президента Чехословаччини Едварда Бенеша "розпалювачем війни" вже після того, як Гітлер окупував частину їх країни. Українці – не розпалювачі війни, як і пан Бенеш. Ми хочемо закінчення війни.

І останнє. Якщо хтось думає, що Грузія, Молдова, Україна, Вірменія та Азербайджан будуть якоюсь сірою зоною між західним світом та Росією, нехай більше на це не сподіваються. В результаті глобальної кризи пострадянського простору буде встановлений цивілізаційний кордон. Ми не знаємо, де він пройде – може по кордону України з Росією, може по уральських горах, може по кордону з Казахстаном-Узбекистаном. Це залежить від економічних успіхів та військових дій. Наша з вами задача в тому, щоб встановлення цього кордону сталося максимально мирним шляхом, а територія цивілізованого світу, прав людини та вільного ринку була якомога більшою. Впевнений, що це можна зробити.

Пам’ятаю, як я був на саміті НАТО в Вільнюсі на початку 90-х. Тоді мало хто уявляв, що пройде лише кілька років і Литовська республіка не просто прийматиме НАТО, а буде її членом. Може, Україні знадобиться більше часу на цей шлях. Але впевнений, що ми побачимося з вами в Києві, коли Україна стане повноправним та бажаним членом Альянсу.