Коли серце болить за малу батьківщину: Яким дивом поляк врятував стародавній дзвін українських монахів у Першу світову війну

Село Волсвин Львівської області на початку XVII століття називали монашим. Адже тут розташовувався монастир отців василіан, заснований ще у 1628 році, повідомляють Патріоти України.

Село прикрашали три невеликі храми. У 1754 році більшість монахів-василіан переселилась у монастир в Кристинополі (нині Червоноград), а наприкінці XVIII століття монастир у Волсвині був ліквідований. Однак цим місцем невдовзі заопікувався митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. Тепер про давні монаші часи галицького села нагадують унікальні речі.

У 1864 році на місці трьох монастирських церков у селі Волсвин, що неподалік Сокаля Львівської області, був збудований дерев’яний храм, який прикрашає ці терена до сьогодні, Воздвиження Чесного хреста. А у 1898 році, коли монах Василіанського чину Андрей Шептицький був професором богослов’я у Кристинопільському (Червоноградському) монастирі, він профінансував будівництво дзвіниці з трьома дзвонами, яка також збереглась і має цікаву історію.

«У селі з покоління в покоління селяни передають один одному, що у роки Першої світової війни найбільший дзвін забрали у Відень, щоб переплавити на потреби війська. Однак поляк Лєндушко, який мешкав у Волсвині, тоді перебував у Відні і впізнав дзвін із рідного села. Йому вдалось його забрати і потягом відправити назад у Кристинопіль. А звідти дуже урочисто і процесією люди перевезли дзвін у Волсвин і встановили на його постійне місце. Отак і донині чути дзвін у селі, як пам’ять про митрополита Шептицького і чин студитів, який він тут відродив», – розповідає настоятель церкви Воздвиження Чесного хреста у Волсвині Василь Дубецький.

«Митрополит Андрей Шептицький побачив невідомий сплеск прагнень людей до монашого життя. Вочевидь, причиною такого зростання охочих йти в монастир було як прагнення служити Богові, але й здобути освіту. І тут, у Волсвині, митрополит зустрів чоловіків, які бажали жити повноцінним монашим життям, але не могли вступити до василіан, бо після реформи до отців василіан приймали не всіх охочих, а лише тих, які пройшли всі випробування і походили із заможних родин, тобто освічених людей і з майном чи моргами поля. Але були інші особи, переважно селяни, які прагнули вступити у монастир і митрополит ними заопікувався. Час від часу він приїжджав у Волсвин, приглядався до групи людей, яка відмовилась від світського життя і проводив духовні науки. 21 вересня 1898 року уділив перші облачення кільком молодим людям. Відтак від того часу і почалось відродження студійського чину в УГКЦ. Село Волсвин відіграло велику роль у виникненні студитів», – говорить ієромонах УГКЦ, постулятор Постуляційного центру монастирів Студійського Уставу Юстин Бойко.

У рукописній хроніці, яка збереглась в архіві, описано про відродження студитів, зокрема про діяльність монахів у селі Волсвин. Ці записи були віднайдені у Кристонопільському монастирі у 1923 році священиком-василіанином. Згідно з описом, Андрей Шептицький часто навідувався у Волсвин. Як мовиться в архівних матеріалах, отець Андрей Шептицький у вересні 1898 року створив у Волсвині новіцият монахів, тобто це був початковий період, протягом якого перевіряється придатність особи і посвятити своє життя Богові, служити Церкві і спільноті. Спершу зголосились четверо осіб до монашого життя. Щочетверга вони навчались. «Коли отець Шептицький прийшов на фільварок (господарство) у п’ятницю 30 вересня 1898 року, то вже застав там трьох осіб. І до них попросився ще один давній слуга Василіанського чину Царик Дмитро. Так що від 30 вересня було чотири кандидати. Постановлено їздити до Волсвинських монахів кожного четверга – на читання духовне, котре мають відбувати кожного дня рано», – описано у хроніках.

Про монастирське минуле село Волсвин нагадує не лише давній дзвін і рукописні хроніки, але й герб села, на якому зображений студитський хрест. Коли Греко-католицька церва на псевдособорі у 1946 році була ліквідована, зачинились двері храму і у селі Волсвин. Його радянська влада перетворила на колгоспний склад. Чимало ікон і церковних речей селяни поховали. Але не так давно у городі випадково знайшли кадило, виготовлене зі срібла у 1779 році. Ймовірно, що його у руці тримав особисто митрополит Андрей Шептицький. Цю реліквію сьогодні використовують лише під час Різдвяного і Великоднього богослужінь.