Корупційний вимір: Скільки коштує життя наших військових

Але не для всіх. Приблизно в 100 мільйонів доларів оцінює життя українських солдат на передовій сімейний «холдинг» Пашинських – батька і сина. Ця сума має осісти в кишенях всіх зацікавлених осіб, якщо їм вдасться протиснути свого постачальника засобів зв’язку для української армії, передають Патріоти України.

Передісторія

Від початку війни на Сході військовий зв’язок був проблемою для ЗСУ. Сучасних рацій, які б забезпечували надійний обмін інформацією, не було. Тому в армію волонтери везли все, що могли дістати. Наприклад, цивільні рації Motorola, які, попри свою вразливість до перехоплення та придушення, все одно спочатку були значно кращими, ніж нічого. Проблеми зі зв’язком завжди виринали в критичні моменти боїв. Так, наприклад, серед причин великих втрат у ДАПі та Дебальцевому, експерти називають не тільки провальне планування операцій згори, але і погану координацію дій бійців через російські «глушилки». Отже, проблему треба було вирішувати якомога швидше – наші військові потребували професійного зв’язку не менше, ніж сучасного озброєння.

Історія

Збройні Сили та правоохоронні органи України мають потребу у засобах зв’язку орієнтовно на 1 мільярд доларів. Зараз Міоноборони розглядають закупівлю на 350 мільйонів доларів. Всередині 2015 року Міністерство оборони розпочало обирати постачальника рацій для ЗСУ. Одразу треба зауважити, що компаній, які виробляють високоякісне сучасне обладнання доволі мало. Серед них можна назвати Thales (Франція), Harris (США), Selex ES (Велика Британія), Rohde&Schwarz (Німеччина), Elbit (Ізраїль). В тому ж 2015 ізраїльською компанією Elbit були проведені успішні тестові випробування засобів зв’язку на українському полігоні. Випробування показали надійну роботу рацій, їхню стійкість до засобів радіо-електронного придушення (РЕП), і комісія підписала позитивні висновки щодо цієї техніки. Наприкінці року Міноборони уклало контракт з Elbit на суму близько 4 млн доларів на поставку першої партії обладнання.

Тут треба сказати декілька слів про компанію Elbit Systems. Це – найбільша приватна оборонна компанія Ізраїлю, яка постачає своє обладнання більше, ніж в 50 країн світу, серед яких і 10 країн-членів НАТО. Вона входить у першу трійку компаній-виробників такого обладнання. Співпраця з ізраїльтянами виглядала доцільною не тільки з огляду на якість її продукції, але і через заявлений українською владою курс на приведення ЗСУ до стандартів Північноатлантичного альянсу. На початку рішення про співпрацю з Elbit Systems було погоджено всіма. В тому числі, начальником Військ зв’язку генералом-майором Володимиром Рапко, який неодноразово відзначав високу якість ізраїльського обладнання. Все ніби йшло добре, поки на горизонті не з’явилася турецька компанія Aselsan.

Конфлікт інтересів

В середині 2016 року на керівництво Військ зв’язку почав здійснюватися тиск з вимогою «впустити» в контракти ще одного виробника – турецьку компанію Aselsan. Незважаючи на те, що Aselsan є потужним оборонним холдингом Туреччини, зовнішньоекономічне визнання його здобутків в плані зв’язку доволі скромне. Головними покупцями продукції Aselsan є країни Сходу та Прикаспійського регіону.

Цікавий факт: зв’язкове обладнання компанії постачалося в Азербайджан, але в ході чергового загострення в Нагорному Карабаху, російські засоби РЕП (адже саме Росія підтримує Вірменію в цьому конфлікті) «вибили» турецький зв’язок. Після чого Азербайджан, попри всю дружбу з Туреччиною, закупив рації Elbit Systems. Що змусило українських військових переглядати угоди на користь турків? Якість зв’язкового обладнання? Ні, вона в цілому була гірша, ніж запропоноване Elbit. Ціна? - Також ні. Військові експерти стверджують, що на світовому ринку озброєння ціни на обладнання турецької компанії Aselsan є на 30-40% нижчими за ціни на аналогічне обладнання ізраїльської компанії Elbit Systems. Не дивлячись на цей факт, Міноборони вкінці 2016 року придбало певний перелік обладнання турецької компанії на суму близько 1,5 млн доларів США. При тому, що аналогічне обладнання за такою ж специфікацією та кількістю, пропозицію придбати яке компанія Elbit офіційно надала Міноборони, також складає 1,5 мільйонів доларів.

Але Міноборони все одно придбало турецьке обладнання, яке було лише на 2% дешевше, і формальна сума контракту була нижчою на 30 тисяч. У мене виникає питання до Міноборони, НАБУ та Генпрокуратури. Чи правда, що ізраїльська Elbit, до прикладу, пропонувала новітнє обладнання останнього - третього покоління, яке можна було б придбати у кінці 2016 року, з такими характеристиками: > 80 Kpbc VHF та > 500 Kpbc Wideband UHF, і чи правда, що аналогічне обладнання турецької компанії третього покоління, яке придбало Міноборони, має такі характеристики: - 16 Kpbc та 112 Kpbc Wideband UHF. Як бачимо, аналогічні показники турецької компанії в кілька разів є гіршими.Таким характеристикам відповідає обладнання лише другого покоління компанії Elbit, яке на ринку озброєння є дешевшим на 15-20%, і яке Міноборони придбало у 2015 році. Враховуючи те, що Міноборони в кінці 2016 року придбало обладання Aselsan останнього (третього) покоління практично за цінами обладнання останнього (третього) покоління компанії Elbit, (при тому що технічні характеристики обладання Aselsan останнього (третього) покоління відповідають характеристикам придбаного обладнання Elbit попереднього (другого) покоління), то вартість турецького обладнання є завищеною близько на 50%.

Ці кошти хотіли покласти собі в кишені спритники з Міноборони. Те турецьке обладнання, що було придбано за 1,5 мільйони доларів з такими характеристиками насправді коштує близько 750 тисяч доларів. І якщо це все так, то хтось тоді має сісти до в’язниці. Ніби немає сенсу відмовлятися від кращого, щоб за цю ж ціну придбати щось гірше, чи не так? З точки зору логіки – безперечно, але не з точки зору сімейних інтересів. Активним лобістом Aselsan є батько та син Пашинські.

Перший - народний депутат від «Народного фронту» Сергій Пашинський (свого часу був головою наглядової ради державного концерну «Укрборонпром», а сьогодні є головою комітету парламенту з питань національної безпеки та оборони) та його син - Антон Пашинський, який теж має потяг до військової сфери попри відсутність необхідної освіти та досвіду роботи. Так у 2015 році 25-річний Антон став топ-менеджером держструктури «Спецтехноекспорт» - торгівельного агенту «Укроборонпрому», який і веде операції з купівлі-продажу військового обладнання. За словами більшості дотичних до військової сфери, «Укроборонпром» та його структури вже давно перетворилися на клановий вузол, який, в силу своєї корупційної природи, реально гальмує переоснащення ЗСУ та розвиток сфери українських озброєнь.

Під тиском Пашинських Міноборони приймає рішення відмовитися від обладнання Elbit на користь Aselsan. Таке рішення було прийнято - УВАГА! - не на підставі відомчих випробувань техніки чи порівняльних випробувань техніки двох компаній, а, фактично, лише на основі демонстрації обладнання - виставки та рекламних проспектів з описом характеристик та фото обладнання компанії Aselsan. Хоча у листі від 26.10.2016 Рапко повідомив Начальника Генерального штабу Муженка, що «організовано та проведено практичну демонстрацію радіозасобів, в ході яких продемонстровано практичну роботу радіозасобів у порівнянні обладнання двох компаній». А насправді це виявилось службовою фальсифікацією, адже тоді не було застосовано відповідної методики порівняльних випробувань під час т. зв. практичної демонстрації. У цьому ж листі Рапко у листі до Муженка вважає за доцільне визначити Aselsan в якості постачальника та звертається до Муженка - на основі цієї сфальшованої інформації - з проханням написати до Міноборони та РНБО визнати Aselsan постачальником засобів зв’язку. І, як не дивно, Міноборони звертається 7 грудня 2016 року до Турчинова з листом, де підтверджує вибір Пашинського-Рапка.

А сьогодні Міністерство оборони здійснює різні організаційні та технічні маніпуляції для того, щоб протягнути турецьке обладнання. Момент істини. Я – народний депутат. Моє завдання - зробити все від мене залежне, щоб українські бійці отримали якісне обладнання, щоб їхні життя не опинялися під загрозою через те, що зв'язок «лягає» від російських РЕПів. Моє завдання, як народного депутата – простежити, як використовуються кошти, що сплачують в бюджет українці, і втрутитися, якщо я бачу зловживання чи корупцію. Нам не потрібно придумувати велосипед і гадати чиє ж обладнання краще. Можна все зробити простіше: провести порівняльне випробування, визначити якість обладнання і, виходячи з цього, приймати рішення щодо подальшої співпраці з тим чи іншим виробником. Після безпосереднього втручання Президента та Прем’єра, Міноборони розпочало такі порівняльні випробування обладнання двох компаній, про що мені повідомив Гройсман у парламенті.

Наступного дня я відвідав військову частину, де відбувалися ці випробування. Вони були організовані в одній із військових частин згідно з наказом МО N185 від 24.05.2017 р. Особливо хочу зазначити, що один з керівників Комісії на моє пряме запитання запевнив мене, що такі випробування не є секретними і можуть відбуватися за моєї участі, як народного депутата. І що я там побачив? Не дивлячись на пропозицію Elbit Systems проводити випробування відповідно до стандартів НАТО, турецька компанія в унісон з Міноборони України виступили проти і затвердили зручну для себе методику. Методика складена так, щоб вкінці отримати «потрібний» результат, лише формально виконавши доручення Президента та Прем’єра. Міноборони хоче порівнювати засоби зв’язку другого покоління ізраїльської Elbit Systems, які були закуплені в 2015 році (а не рації нового зразка - третього покоління, що пропонувались в кінці 2016 року для поставок в Україну та пропонується зараз) з раціями турецького виробника Aselsan третього покоління, придбаними вкінці 2016 року.

Вказане ставить учасників порівняльних випробувань в нерівні умови, оскільки мали б порівнюватися засоби зв'язку одного і того ж - останнього - покоління виробництва обох вищезгаданих компаній. На пропозицію порівнювати наявне нове ізраїльське обладнання з аналогічним турецьким, МО відповіло, що треба брати для тесту ще більш нове турецьке. Але проблема в тому, що «ще більш нового турецького» зараз в Україні просто немає. А як можна порівнювати щось реальне з уявним лише по заявлених технічних характеристиках? Всупереч цьому до випробувань не були допущені новітні розробки "Elbit Systems", які компанія була готова надати. На обладнання під час бою впливає надто багато факторів, щоб можна було обмежитися простим співставленням техніко-технічних характеристик. Саме тому обладнання необхідно порівнювати одночасно в однакових умовах.

Отже, що ще, крім маніпулятивної методики, я побачив на суботніх випробуваннях? Я побачив бажання комісії за будь-що «протягнути» турків. Ось один із прикладів. Під час випробувань на певній робочій відстані турецьке обладнання перестало працювати і генерали дозволили замінити його під час проведення експерименту, що взагалі недопустимо під час таких випробувань! У мене на очах нова турецька станція, яка була придбана Міністерством оборони в кінці 2016 року, протягом половини дня так і не запрацювала. І це – це військова техніка, яка мала б проходити сотні тестів і перевірок на відмовостійкість. Техніка, від якої залежить життя українських бійців. Фактичні параметри цих порівняльних випробувань відомі виключно членам комісії, які їх фіксували. Усім іншим учасникам випробувань ці результати є недоступні. Але враховуючи те, що найкраще обладнання не брало участь у порівняльних випробуваннях відповідно до правильної методики, то результат буде очевидно прогнозованим.

Пізніше мені стало відомо, що у той день, коли мали проводитись польові випробування обладнання зв'язку на стійкість до засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) знову з’явились якісь причини, аби не провести повноцінних випробувань. С початку ніби спустилось колесо в машині, потім зламався карбюратор, а потім начебто поламалось і саме обладнання РЕБ. Новому обладнанню т. зв. "72 серії" взагалі "приділили увагу" лише 2 дні з 16 днів порівняльних випробувань. У даному випадку "правильно" складена методика проведення порівняльних випробувань, затверджена чиновниками генштабу і Міноборони "працює" на "потрібний" результат! Навіщо виконувати доручення Верховного головнокомандувача та міністра оборони, якщо сила корумпованих бюрократів є значно вищою? Навіщо одночасно випробовувати і порівнювати нову так звану "72 серію", яка в рази навіть по паспортних характеристиках краща від аналогічного обладнання, якщо сила корумпованих бюрократів через "правильну методику" сильніша здорового глузду?

Проміжні висновки

Одразу після випробувань депутат від Блоку Петра Порошенка Іван Вінник, секретар комітету з нацбезпеки та оборони, який очолює Сергій Пашинський, звинуватив мене у несанкціонованому доступі на режимний об’єкт, розголошенні таємниці, у різній маячні, аж до державної зради. Такі заяви - це реакція людей, які раптом дуже занепокоїлись тим, що громадськості стане відоме те, що насправді відбувається. І люди дізнаються про те, що є насправді державною зрадою, яка може мати місце в діях Пашинських та його посібників. Гадаю, одного такого епізоду вистачило б, щоб поставити під сумнів прийнятність пропозиції Aselsan. Але не в Україні. Скандал довкола засобів зв’язку для армії триває. Наші бійці залишаються заручниками сімейних інтересів та корупційних схем. Страждає й імідж України, адже ми показуємо себе як ненадійного та непередбачуваного партнера. Тим більше, у такій делікатній сфері як оборонна співпраця. Інтереси влади і інтереси Україні с кожним днем стають все далі одне від одного. Впевнений, що ця ситуація може зацікавити детективів НАБУ.

Автор Юрій Дерев'янко, народний депутат, член парламентського Комітету з питань запобігання та протидії корупції