Кривавий День Соборності: спогади та висновки

Зранку, "беркут" та ВВ пішли в масовану атаку на Революціонерів, використовуючи як світло-шувомі гранати, з певним "апгрейдом" у вигляді примотаних до них болтів та іншого залізяччя, так і помпові рушниці, кийки та газ. Та це була не вся зброя, яку використав режим Януковича проти нас того дня, була й смертельна...

Десь близько 9-ї ранку, почали надходити тривожні повідомлення про загибель когось з наших. Кого, де, коли - ми достеменно не знали. У ВК з'явилася світлина з проханням допомогти розпізнати вбитого хлопця, у якому я впізнав свого Друга, побратима з УНСО - Михася Жизнєвського, на псевдо "Локі". Впізнав не одразу, оскільки свідомість та підсвідомість не могли провести таку страшну паралель... Водночас, ширилася інформація про загибель "ніби-то кавказця", що десь вибивала з колії, адже зовсім неочікуваний розвиток подій.

На Грушевського продовжувалися бої, а на Майдані панувала цілковита розгубленість в перемішку із рішучістю, (отакий от дивний симбіоз), адже "відвідувачі віче" - почали стихійну панихиду по Революції на словах, типу "Ой, нас всіх тепер переб'ють... Ой лишенько...", а передові загони - рвалися в бій. Але просто так в ТАКИЙ бій рватися було не можна - потрібен був план дій, тактика та стратегія. То ж, в проїзді біля Профспілок, наша колона УНСО вишикувалася і слухала інструктаж від Миколи Карп'юка, який наголошував, що потрібно повністю перейти на військовий стан в окремо взятій організації (Правий Сектор), і діяти чітко за наказом командирів. Ми вибиралися на "грушу" не скопом, а позмінно, паралельно чергуючи й біля нашого намету в якому панувала тиша...

Локі, Друже, як же так...? Веселий, відкритий, як більшість білорусів, подекуди сором'язливий... Так, сором'язливий. бо коли ми, кепкуючи з нього, що він Українську "не може вивчити", бо насправді - він її знав і вмів розмовляти, бувало починав говорити - то якось м'явся, опускав очі і посміхався ніби над собою...До речі, керівництво організації декілька годин приховувало інформацію про його загибель, аби хлопці на гарячу голову не побігли мститися і не полягли там всі, без належного плану, амунції та координації дій.

Згодом, стало відомо про те, хто ж цей "кавказець" - Сергій Ніґоян, вірменин, який з початку 90-х жив в Україні і настільки проникся Українським духом, що поїхав на Майдан з Дніпровщини, бо не міг лишатися остронь... Стало відомо і про Юрія Вербицького, якого знайшли закатованим неподалік Борисполя - вчений, інтелігент, такий собі найкращий представник Галичини за духом... Ми зрозуміли, що якщо 1-е грудня, "День грейдера" - це був акт помсти за студентів, то тепер - це точка неповернення для всього режиму Януковича. він має бути знесений. І почали зносити, як могли. Можна написати тут книгу про те, як тодішні "лідери Майдану" заважали нам ЛОГІЧНО завершити Революцію Гідності, про те, яких помилок ми припустилися самі - але цей пост не про те, це пост пам'яті. пам'яті перших Бійців Небесної Сотні Майдану. 25-го січня, від отриманих поранень та крововтрати загинув 3-й Герой Грушевського і четвертий загалом - Роман Сеник, колишній миротворець в Югославії та Хорватії, який приїхав на Майдан зі своїм Прапором України - і з ним не розлучався, і на Грушевського, у свій останній бій також пішов з ним...

Вічна вам Слава, Чоловіки! І пам'ять крізь епохи! Слава Вам і Слава Україні! Ми завершимо почате і помстимося сповна.