"Культурний шок тут відчує будь-хто": Ізраїль очима української емігрантки

Три роки тому київська журналістка і модний оглядач Тетяна Хаймович вийшла заміж за ізраїльтянина і зараз живе в головному тусовочному місті країни - Тель-Авіві, зазначають Патріоти України з посиланням на Обозреватель.

Про незвичайну історію знайомства з чоловіком, плюси і мінуси еміграції "по любові", вражаючу різницю в побуті, культурі та традиціях, місцеву їжу, вуличну моду, захист тварин, нереально високі ціни на все і упереджене ставлення до "привозних дружин" - в її ексклюзивній розповіді.

Історія знайомства і переїзду

До переїзду я досить часто бувала в Ізраїлі. Вперше з майбутнім чоловіком ми зустрілися за два роки до того, як одружилися, на вечірці, куди привела мене подруга. Але, на жаль, він тоді був з дівчиною. Другий раз ми зустрілися через півроку, він тоді тільки розлучився з тією самою дівчиною і був в мінорі. Ми погуляли втрьох з нашої спільної подругою - і на цьому все.

Коли я зібралася їхати наступного разу, у моєї подруги якраз народилася третя дитина (в Ізраїлі 3-6 дітей - це норма) і зупинятися у неї було не зовсім зручно. Ідея поселити мене на час відпустки у Боаза (так звуть мого чоловіка) належала саме подрузі. Я приїхала на цілих 23 дні. А через 4,5 місяця ми одружилися. Це - коротка версія.

Як таких притирок у нас не було. З самого початку було відчуття, що ми разом вже тисячу років, нічого в побуті не дратувало і було відчуття дому і внутрішнього комфорту. Це полегшило прийняття всіх рішень. Після трьох тижнів разом я повернулася додому, у Боаза вже були квитки до Києва на кінець серпня.

І тут я зробила, напевно, найромантичніший і спонтанний вчинок у своєму житті. В обідню перерву я купила квитки на найближчі дати та прилетіла рівно на 36 годин, щоб просто побути разом. Потім він приїхав на тиждень до мене познайомитися з моїми батьками. У вересні на свято Рош Гашана в Ізраїлі Боаз зробив мені пропозицію. А в листопаді він уже з усією родиною прилетів до Києва на наше весілля.

Перші враження

Справа в тому, що за ізраїльськими законами після укладення шлюбу з ізраїльтянином і до отримання спеціального дозволу від МВС в'їзд в країну дружинам заборонено. Це не дні і не тижні, це місяці очікування, які іноді розтягуються на рік і довше. До того моменту мій чоловік вже вичерпав всі свої відгули, відпустки і лікарняні дні, між весіллям і переїздом він зміг приїхати до мене всього один раз.

І коли ми нарешті возз'єдналися, всі інші дрібниці життя вже не мали значення. Я погано пам'ятаю перший місяць, вірніше, не пам'ятаю нічого, крім нескінченного щастя бути поруч. А вже з другого місяця в Ізраїлі я пішла на навчання. П'ять днів на тиждень по три пари.

Ходити в босоніжках в грудні і бачити море кожен день - це невимовне задоволення і маленькі важливі радості. А культурний шок тут відчуває кожен, хто переїжджає жити до Ізраїлю не з провінції, а з більш-менш великого міста. Мій культурний шок триває досі.

Я так багато працювала в Україні, що, чесно кажучи, спочатку навіть чути про це не хотіла. Відкривала для себе нові радощі життя. Наприклад, розписати стіну в спальні або забити морозилку варениками власного приготування.

У мене перестали помирати рослини, і я розбила цілий сад сукулентів на терасі. Я зв'язала три великих пледа і зробила ще масу всього, що раніше не встигала. Зараз, через три роки, я знову готова до роботи. На цей час консультую ізраїльський бренд одягу і час від часу читаю лекції про моду.

Про вуличну моду Тель-Авіва

У той момент, коли я вийшла на прогулянку з собакою в піжамі і куртці чоловіка, зрозуміла, що стала ізраїльтянкою. А якщо без жартів, тут люди більш розслаблені. І в цілому, і в плані зовнішності. Спочатку мене це дуже тішило, моя робота передбачала диктатуру зовнішності. Потрібно було завжди бути з голочки, з зачіскою і макіяжем.

Згодом я зрозуміла, що ця розслабленість на межі з - я навіть слова підібрати не можу - тим, що в англійській мові називається neglected. Тут люди в більшості своїй не цікавляться модою і одягаються так, як їм зручно. З одного боку, це такий ступінь внутрішньої свободи, якому трохи навіть заздриш. З іншого боку, часом хочеться чи то копієчку подати, то чи підійти і розчесати.

У Києві ж навпаки, дівчата іноді надмірно стурбовані своєю зовнішністю. Я за баланс. Але одяг і раніше купую в основному в Києві. Я все ще не можу себе змусити ходити в лосинах, майці і в'єтнамках, але вже не можу з ранку йти в поліклініку на підборах і в коктейльній сукні.

Житло

В Ізраїлі взагалі життя дуже дороге, а в Тель-Авіві, зокрема, ціни на нерухомість - одні з найвищих. Варіант будинку я ніколи не розглядала, але в Тель-Авіві приватних будинків залишилося не так вже й багато. Це або район Неве-Цедек, де ціни не багатьом по кишені, або околиці і будинки в такому стані, що і повз проходиш з побоюванням.

В Ізраїлі є така особливість - ви платите не за метраж квартири, а за кількість кімнат. Тому тут будують максимальну кількість кімнат на мінімальній кількості квадратних метрів. Ці кімнати у мене викликають напади клаустрофобії. А знайти двокімнатну, наприклад, квартиру молодій сім'ї без дітей дуже складно, про однокімнатні для одиноких взагалі мовчу.

Ціни, крім кількості кімнат, залежать також від району, від того, наскільки новий будинок, в якому стані квартира. А також від того, чи є в квартирі балкон і чи є в будинку ліфт, знайти будинок з ліфтом дуже і дуже складно.

Ціна на "убиту" двокімнатну квартиру - 5000 шекелів (трохи більше ніж 36 тис. гривень). Нещодавно ми дивилися квартири і в підсумку вирішили не переїжджати. В такому житлі я не готова жити, навіть якщо мені будуть доплачувати.

Хороша квартира в хорошому районі обійдеться в середньому в 10000 шекелів (72 400 гривень), а хороша квартира в центрі може коштувати 15000 (108 500 грн) і навіть дорожче, якщо вона біля моря.

Цією сумою все не обмежиться. Крім рахунків за обслуговування будинку, воду, світло і газ є ще податок на землю. Від чого він залежить за територіальним принципом, я так і не зрозуміла. Крім цього, він залежить від метражу. Це додаткові 400-1500 (можливо, буває і більше) шекелів раз в два місяці. Особисто мені подобається район Рамат Авів Гімель - тихий, доглянутий, нові будинки. Але це не центр.

Район, в якому живемо ми, вважається не престижним і найчастіше якісь снобскі висловлювання я читаю саме про нього. Але це 10 хвилин до центру на автобусі і три зупинки до Яффо (старе місто) і моря. У нас дві великі кімнати, в яких є світло і повітря, а ще величезна тераса, де я вирощую квіти.

Їжа

Їжу в Ізраїлі треба відразу ділити на категорії. Це традиційна кухня. Ресторани, відкриті емігрантами з усіх кінців світу. І їжа в сім'ї. Почну з кінця. Тут живуть євреї з різних "колін": ашкеназі - зі східної Європи, марокканські, єменські євреї, євреї з СРСР і з багатьох інших країн світу. І кухня кожного "коліна" відрізняється разюче.

Сім'я мого чоловіка - ашкеназі. Тому про них. Їх святкова їжа для мене катування, гідна окремого тексту. У родині існує думка, що я погано їм і взагалі вибаглива в їжі. Насправді я дуже люблю поїсти, але ні за які гроші не буду їсти невиразне і несмачне хрючево. Одна з особливостей кухні - цукор у всіх стравах. У салатах, в м'ясі, в рибі, в гарнірі - в найбільш несподіваному місці вас чекає цукор.

У сім'ях, що дотримуються традицій, а також у практично всіх готелях, ще й кашрут. Чоловік мій веган, а я, як у нас прийнято жартувати, - нормальна. Ми з цим прекрасно вживаємося, я не намагаюся переконати його, він - мене. Але вдома я з ліні готую виключно веганську їжу. На жаль, мій чоловік любить домашню їжу в цілому і мою зокрема, тому готувати мені доводиться мало не щодня. Це вимагає фантазії і винахідливості, зате мій чоловік знає, що таке голубці, вареники і бігус.

Що стосується ресторанів, то Тель-Авів - це така велика закусочна біля моря. Тут можна знайти практично будь-яку кухню і практично на будь-який гаманець. Мексиканська, японська, китайська, тайська, індійська, єменська, марокканська, італійська, французька, ф'южн і величезна кількість російських ресторанів. Втім, в популярних місцях іноді треба відстояти пристойну чергу, попередньо записавшись, щоб отримати столик. Зате від дімсамів до блакитних крабів - вибір обмежений тільки вашою фантазією.

Традиційна їжа тут - хумус, фалафель, сабіх і шаверма. Все це я люблю до самозабуття. Раз на тиждень увечері ми вибираємося в заклад, де було наше перше побачення, щоб з'їсти порцію фалафеля, а щоп'ятниці удвох або з компанією друзів вирушаємо на хумус. Заради порції хорошого хумусу у відомому своєю кухнею закладі ближче до полудня п'ятниці іноді можна відстояти в черзі хвилин сорок. Тому наші місця для традиційного п'ятничного сніданку час від часу змінюються.

Я все ще не звикла стояти в черзі заради того, щоб поїсти під пильним поглядом офіціанта, який з останньої ложкою попросить вас оплатити рахунок і піти.

Про мову і росіян

Я не скажу про процентне співвідношення, але на побутовому рівні на першому етапі тут можна впоратися без знання іноземної мови. У магазинах, на рецепції в поліклініці, в транспорті вам практично гарантовано зможуть допомогти і підказати російською. Є й такі емігранти, які за двадцять з гаком років в країні іврит так і не вивчили.

Мені щастить на хороших людей навколо. У найближчому до будинку супермаркеті працюють дві душевні грузинки, вони роблять мої покупки приємними. Я знайома з масою чудових і інтелігентних дівчат з Москви. Але моя найближча тут подруга теж українка. Я не вибирала її за національною ознакою, просто споріднена душа.

Шанс нарватися на вату тут теж великий. Це може статися раптово, на пляжі, з питання "котра година? А ви сама звідки?" Я, як натура гаряча, можу дров наламати. І якщо незнайомці на вулиці звертаються до мене по-російськи з характерним акцентом, найчастіше відповідаю будь-якою іншою мовою, благо, я їх знаю кілька.

Одяг

З огляду на клімат країни, треба одягатися зручно, і щоб не зваритися. Я повністю перейшла на одяг і білизну з натуральних тканин і вільні фасони - так, принаймні, не дуже помітно, коли спітнієш. В іншому ж - як душа забажає.

У Тель-Авіві можна зустріти і бородатого хлопця в платті в квіточку, і даму в леопардовій шубі і гумових шльопанцях на босу ногу. Що ж стосується традицій, скажу так. Якщо ви відправляєтеся на захід в синагогу, в гості до релігійних родичів або по святих місцях (де потенційно може бути скупчення релігійних громадян), то бажано вибрати такий одяг, щоб декольте, лікті і коліна були прикриті. Це і жест поваги, і можливість уникнути неприємних зауважень або інцидентів.

Хобі

У мене з'явився вільний час і, відповідно, можливість спробувати себе в чомусь новому. Перший рік я запоєм малювала.

На другий рік повернулася до колекціонування Барбі. Але якщо раніше я купувала нові ляльки в коробці, то тепер вже з других рук. Реставрую їх, привожу в порядок. Рік тому навчилася шити і створюю їм нові образи. До речі, це ще одна стаття нехай невеликого, але доходу.

Про права жінок і стереотипи

Я не відчуваю принципової різниці в повсякденному житті. Як і в будь-якій країні, люди тут різні, з мізогінією теж доводилося зуштовхнутися. Що стосується рівних прав, тут хлопці і дівчата служать в армії в обов'язковому порядку. Якщо дівчина хоче в бойові війська, ніхто їй перешкоджати не стане. Але я чула, що в плані зарплат дискримінація існує. Правда це чи ні, достеменно я не знаю.

Зате тут є дивний і "бісячий" стереотип, розвинений в основному в російськомовному співтоваристві. Улюблена тема обговорення в російськомовних групах і на форумах - "привезенки". Вважається, що дружин собі привозять ізраїльтяни-невдахи, ізраїльтянка ж їм не по зубам, вона незалежна і націлена на кар'єру. А ось з "привезеною" дружиною чоловік отримує практично безмовну рабиню без амбіцій і права голосу як мінімум на 5 років (до отримання громадянства, просто не всім його дають через 5 років). І що для таких жінок чоловік - просто квиток в "краще життя".

Для мене все це звучить дуже дивно. По-перше, "привезенки" - далеко не завжди "російські" або філіппінки, я особисто знайома з дівчатками з Фінляндії, Угорщини та Іспанії. По-друге, я, звичайно, порівнюю зі своїм особистим "зрізом" суспільства, але в цьому зрізі я бачу зовсім іншу картину.

Почнемо з того, що в Києві у мене була рівно одна знайома, яка ніколи не працювала, сиділа вдома і виховувала дітей. Всі інші дівчатка працювали і робили дуже завидну кар'єру (багато з них були незаміжні, як і я, багато народжували дітей вже ближче до сорока років). Саме кар'єру з серйозними досягненнями. В Ізраїлі ж я знаю півтори жінки з кар'єрою (я, звичайно, тут недавно і весь Ізраїль ще не знаю), а працюють жінки виключно тому, що це основна умова виживання.

Обов'язки

Життя дороге, купити нерухомість навіть у кредит під силу не всім, в сім'ях в середньому троє дітей, дитячі садочки і школи тут не безкоштовні, я б навіть сказала - дорогі (садок може коштувати 2500 шекелів на дитину і вище, помножте на трьох дітей). Дитячі садки закриваються в 15:00-16:00, до цього моменту треба або приїхати і забрати дитину, або мати бебісітера (30-50 шекелів на годину). Заняття в школі закінчуються ще раніше. Погодувати, обіпрати, зробити уроки (помічниця по дому коштує 50-60 шекелів на годину). Коли їм займатися кар'єрою, я просто не розумію.

Жінка працює і жінка робить кар'єру - для мене дещо різні речі. Коли ми з чоловіком познайомилися, я нетто заробляла нітрохи не менше, а то й більше. Квитки на літак я купувала собі завжди сама, весілля, адвоката ми оплачували навпіл, своє навчання я оплатила з особистих заощаджень (кожен мовний курс коштував 5500 шекелів і ще трохи на підручники).

І моєму чоловікові важливо, щоб я працювала. Не як сам факт, а щоб я знайшла себе в цій країні і заробляла гроші на те, що приносить мені задоволення і що цікаво. Господиня з мене, прямо скажемо, не найкраща. Я просто не звикла, все моє життя до переїзду було іншим, в ньому була домробітниця, готова їжа і мама, яка підтримувала моє прагнення робити кар'єру і прикривала побутові тили. Я до 36 років ніколи в житті не користувалася пральною машинкою і впала в легкий ступор, коли чоловік попросив мене випрати речі. До цього моменту я просто відвозила все прання своїй мамі. І, чесно, я не відчуваю ніякого задоволення, вилизувати квартиру і стояти біля мартена.

Робота

Робочих місць тут досить, хто хоче працювати - завжди знайде собі місце. Влаштуватися офіціантом, на автомийку, заправку, касиром в супермаркет, в мережевий магазин одягу, нянею або вихователем в дитячий сад можна досить швидко і без проблем. Іноді для цього навіть не потрібно знання іноземної мові, є "російські" супермаркети і дитячі сади, а в магазині можна просто складати одяг.

Для того, щоб знайти кваліфіковану роботу, доведеться попітніти. Наприклад, якщо в Києві той факт, що я розмовляю двома (вже трьома) іноземних мовах, давав мені велику перевагу при пошуку роботи, то в Ізраїлі досить емігрантів, у яких рідна мова англійська, французька, іспанська, та практично будь-яка, а я все-таки носій російської мови.

Найвищі зарплати тут в сфері High Tech, часто туди можна влаштуватися без знання івриту, хорошому фахівцю можна володіти англійською на впевненому рівні, не обов'язково на рівні рідної мови. А знайти і отримати роботу тут найпростіше... по знайомству. Нещодавно я пробувалася на одну позицію, де шукали людину з рідною російською мовою і впевненим англійським.

Відмовили мені з формулюванням "наберетеся більше досвіду, будете потрібні на іншу позицію". Це було настільки дивно, що скоріше навіть смішно. Я розповіла чоловікові: "Вони що, не читали моє резюме?" На що він відповів, що, швидше за все, вони спочатку брали на цю позицію когось свого, але зробити "конкурс" на посаду вимагають правила.

Але в цілому я вже стикалася тут з тим, що моє резюме відлякує або викликає підозри. Пов'язано це, швидше за все, з різним укладом життя. Я вступила до університету в 17 років, в 19 вже працювала якщо не за фахом (в редакції, але секретарем), то так, щоб відразу набиратися професійного досвіду. У 25 років стала головним редактором, в 28 - головним редактором всесвітньо відомого міжнародного видання. Тут же після школи всі йдуть служити в армію, після армії їдуть подорожувати мінімум на рік (тут у кого на що вистачає грошей). Навчання платне, хоча б частково його доводиться оплачувати самостійно, тому спочатку йдуть працювати і заробляти на навчання. Вищу освіту здобувають ближче до 30, а часто і після 30. Тому моє резюме, і не тільки моє, викликає подив і недовіру.

Сервіс

Ціни на стрижку, фарбування, манікюр-педикюр та різні косметичні послуги тут значно вищі, а от якість цих послуг залишає бажати кращого.

Якщо в Києві стрижка у топ-стиліста і чемпіонки Європи мені обходиться в 20 доларів, то тут за ці ж гроші я постриглася хіба що у дідуся за рогом. Одного разу мій чоловік пішов постригтися за рекомендацією до хваленого перукаря, а повернувся, надівши футболку на голову. Два дні він був у депресії, потім мій майстер з України зробила для мене відео, як виправити цей жах, і я переробляла все сама. Вийшло все набагато краще, ніж у горе-майстра. Тому після переїзду я перестала фарбувати волосся, манікюр і педикюр навчилася робити сама (і у мене вже кілька разів запитували, де ж в Тель-Авіві працює такий прекрасний майстер), а стрижуся виключно в Києві.

Що ж стосується інфраструктури - тут все розвинене прекрасно. Я обожнюю ізраїльські автобуси і до сих пір не змінила українські права на місцеві. Автобуси тут дуже рідко переповнені, завжди працює кондиціонер і в більшість точок можна дістатися без пересадки. На зупинках практично завжди є табло, яке показує, через скільки хвилин прийде автобус, а також в телефоні є місцевий додаток, який прокладе оптимальний маршрут і прорахує час.

На поїзді до аеропорту добиратися швидше, ніж на таксі (і дешевше в 10 разів), а станція знаходиться прямо в будівлі аеропорту. Правда, громадський транспорт не працює в шаббат, втім, як і багато магазинів, кафе і практично всі аптеки.

Ось з аптеками все дещо складніше. По-перше, тут без рецепта можна купити практично нічого. По-друге, навіть якщо у вас є рецепт, препарат доведеться пошукати. Це не так складно, і для цього є в телефоні додаток, який підкаже, де саме є потрібні ліки і в якій кількості. Інше питання, що іноді за препаратом доведеться їхати в інший кінець міста, а якщо у вас їх цілий список, то будьте готові покататися.

Місцеві жителі

Місцеві жителі тут дуже різні, оскільки країна мультикультурна і мультирелігійна. І незважаючи на те, що Ізраїль - країна євреїв (а також арабів і друзів), всі євреї - емігранти або нащадки емігрантів з різних куточків світу. Східний менталітет дає про себе знати - багато людей емоційні і галасливі, іноді їм не вистачає почуття такту.

"Руських" тут вважають дуже закритими і неемоційними. "Руськими" називають усіх вихідців з колишнього СРСР, боротися марно. Хоча я як і раніше ось уже четвертий рік терпляче виправляю родичів чоловіка: я не росіянка. До іноземців ставляться дуже доброзичливо, зовсім неважливо, звідки ти приїхав. Але особливий пієтет все ж до американців, особливо що стосується прийому на роботу.

Тут один за всіх і всі - за одного. У будь-якій ситуації вам протягнуть руку допомоги, люди дуже доброзичливі й чуйні, повз не пройдуть, навіть якщо просто здасться, що вам потрібна допомога. За це їм можна пробачити практично все.

Про ставлення до тварин

Що мене особливо підкорило в Ізраїлі - це ставлення до тварин. Тут є організації, куди можна поскаржитися на сусідів, якщо помітив, що вони погано ставляться до своїх чотириногих друзів. Можна зателефонувати в поліцію, якщо щось відбувається прямо зараз. І поліція обов'язково приїде. Вуличних котів тут відловлюють, стерилізують і випускають знову. А люди годують їх і регулярно міняють воду.

Зараз популяція їжаків в Ізраїлі сильно погладшала саме через те, що сухий котячий корм на вулицях у вільному доступі. Тому спеціально організована у зв'язку з цією проблемою ініціативна група ветеринарів відловлює їжачків, садить на дієту і організовує їм активне дозвілля - щоб скинути вагу.

Вуличних собак тут немає. Є притулки. У притулках прийнято волонтерити. Якщо людина тимчасово не працює, вона не сидить вдома і не показує горобцям дулі, а йде до притулку і вигулює там собак. У мене маса таких знайомих. Також школярів привчають з дитинства любити тварин - на позакласні заняття їх приводять до притулків доглядати за чотириногими.

Тварин тут купують рідко, найчастіше ізраїльтяни або беруть їх в притулках, або шукають в спеціальних групах на Фейсбуці, хто в даний момент потребує нової сім'ї. А ще щоп'ятниці на одній з центральних вулиць Тель-Авіва – Кінг-Джордж – можна просто прийти і взяти собі домашнього улюбленця. Уздовж парку Ган Меїр стоять волонтери з тваринами, які шукають будинок.

Емігрувати чи ні?

Рішення про еміграцію кожна людина повинна приймати, виходячи зі своїх особистих причин. Моєю метою еміграція ніколи не була, просто так склалися обставини. Плюс я їхала до коханого чоловіка, який забезпечував мене плечима. Якби я могла щось змінити, то поїхала б на 10 років раніше. Зараз починати кар'єру з нуля, тим більше коли на батьківщині ти домігся багато чого, досить непросто. Я готова до того, що доведеться отримати нову професію.

Будь-яка еміграція - це непросто, і це стрес. У моєму окремому випадку я отримала беззастережну підтримку чоловіка і його сім'ї. Без неї мені складно уявити, як би я впоралася. Є ті, хто не справляється і повертається, або емігрує в іншу країну знову.