Китай конкурувати не в змозі: Провідні модні бренди світу шиють свій одяг в Україні й тримають це у таємниці (відео)

Українські швейні фабрики шиють брендовий одяг на експорт у Європу, а за виробництво продукції для світових брендів вітчизняна швачка отримує лише 0,5% від ціни речі в європейських бутіках. Абсолютна більшість українських фабрик працюють на експорт, передають Патріоти України з посиланням на ТСН.

У Первомайську Миколаївської області на швейній фабриці працює три сотні людей, котрі виробляють справжній одяг Dolce & Gabbana, Moschino та інших відомих світових брендів. Працівники підприємства радіють тому, що умови праці в них хороші, а зарплатня повністю "біла". Замовлення дають із Німеччини, Франції та інших країн, разом із тканиною, лекалами, ґудзиками, блискавками тощо. Весь процес виробництва суворо контролюється – виробник має звітувати за кожен метр витраченого матеріалу.

Всередину готового одягу вклеюють і вшивають етикетки з брендом та інформацією про догляд за виробом. Бажаної позначки Made in Ukraine на жодному комплекті немає. "Може, соромляться. Не знаю", - припускають робітники фабрики. Чіпляти цінники на спакований одяг замовники не соромляться – як правило, там тризначні цифри в євро, від 100 до 400. З них фабрика отримує собі мізер – близько 10 євро. Матеріал коштує дорожче за працю, однак у загальній ціні це все одно дріб’язок.

Експерти пояснюють, що і тканина, і розкрій, і пошиття, і пакування і навіть транспортування – хоч за океан – становить лише третину від ціни готового виробу. Це означає, що з кожної 1000 гривень, які покупець витрачає у крамниці на сукню чи сорочку, 700 іде не виробникові, а бренду. "Бренди отримуюють мільйонні прибутки, а ці люди, які фактично створюють цей товар, вони живуть на межі бідності", - каже Оксана Дутчак, співавтор дослідження, яке європейська кампанія за чесний одяг уперше провела в Україні. Активісти влаштовують пікети брендових крамниць, змушуючи їх платити більше виробникам із третього світу.

Умови праці на українських фабриках не кращі, ніж в Азії: середня зарплата в галузі становить 2700 гривень (на фабриці в Первомайську під 8000 грн), це співмірно з Бангладеш або Македонією. Натомість у Китаї аналогічний показник мінімум учетверо вищий – тепер це не найдешевша робоча сила, бо там зарплата коливається у межах 450-700 доларів. Однак вимагати у брендів більше українські виробники не ризикують. "От у нас була фірма Gelco, хороша фірма, але Македонія їм дала умови трошки дешевші, і вони все, що шили в Україні, перемістили в Македонію", - розповів директор швейної фабрики Євген Дирдін.

Українські фахівці легкої промисловості шукають кращої долі в інших сферах, або за профілем, але в інших країнах. Останній шлях обрала Василина, котра тепер працює в Польщі, де за ту саму роботу отримує уп’ятеро більше, ніж вдома. "Поляки виїжджають в Німеччину, Англію, там вони можуть більше заробити – ми виїжджаємо в Польщу. Ми зараз заміняємо тих поляків, які виїхали на заробітки. Мені цікаво, хто буде українців заміняти", - каже вона.