"Мама казала, що мене продадуть у рабство": Тернополянка поділилась досвідом заробітчанства в Японії

Саме про це розповідає сьогоднішня героїня Олександра, яка деякий час працювала хостес, передають Патріоти України.

– Японія – це неймовірна країна, яка дуже відрізняється від України. Я там була лише три місяці, проте спогадів матиму на все життя.

– Як ти потрапила на роботу в Японію?

– Ще в Тернополі я познайомилася з дівчиною, яка вже декілька разів мала контракти на роботу в Японії. Її розповідь мене зацікавила і я погодилася. Нова знайома звела мене з жінкою, що оформляє документи, за місяці три мені відкрили візу та купили квиток на літак. Тож діватися було нікуди.

– Не лячно було летіти за тисячу кілометрів ще й на роботу хостес у нічний клуб?

– Найбільше боялася моя мама. Вона не раз казала, що мене там продадуть у рабство… Мені було лячно перед самим від’їздом, було якесь відчуття тривоги, проте, як вже з’ясувалося потім – недаремно.

– Що тебе здивувало в цій країні?

– Абсолютно все. У порівнянні з Україною – це якась космічна держава з захмарними цінами. Нас поселили в будиночки, які повністю автоматизовані. Лише перших дня три я звикала до того, що в туалеті немає звичного нам паперу, проте є безлічі кнопок, які усе зроблять за вас.

І це далеко не кінець їх технологічних можливостей. В торговельних центрах у них є так звані «острівки реальності» – 7D-технології переносять тебе в неймовірні місця. Це все настільки реалістично, що аж мурашки по шкірі.

А ще здивували ціни. Японія – неймовірно дорога країна. При тому, що ми не жили в столиці, а в кількох великих містах з переїздами, то на покупки тратили дуже багато. Якщо ти хочеш «потусити», чи просто повечеряти в якомусь кафе середнього класу, то із собою треба мати не менше 500 доларів. Лише на одяг та техніку я витратила декілька тисяч, вже не рахуючи прогулянок, екскурсій тощо.

– «Декілька тисяч»? А яка ж твоя зарплата?

– Офіційно нам платили в межах 1000-1200 доларів, залежно від того, що входить в твої обов’язки. Також була доплата за постійних клієнтів тощо. Проте ми мали набагато більше «чайових». Деякі відвідувачі клубу могли дати і 100, і 500 доларів за те, що ти з ними спілкуєшся. До того ж, вони щедрі на подарунки.

– Робота хостес – неоднозначна. Багато хто вважає, що дівчата та хлопці даної професії не просто допомагають гостеві, а й надають інтим-послуги. Чи так це?

– Не знаю як в інших місцях, проте в Японії за цим суворо слідкують і категорично забороняють. Дівчата не мають права спілкуватися з клієнтами за межами клубу, а будь-який фізичний контакт зупиняється ще на його початку.

У нас була одна дівчина з Філіппін, яка хотіла заробити інтимом, проте як тільки про це взнала координатор – контракт було розірвано, а її внесли в чорний список та депортували.

До того ж, в Японії не заведено поводитися розв’язно. Хоч ти й хостес, проте тобі не роблять непристойних пропозицій, ніхто не вважає себе вищим за тебе та кращим. Тут все дуже порядно і спокійно в цьому плані.

– Важкий графік роботи?

– Ні, що ти. А тим більше, якщо ти любиш клуби, випивку та розваги. Працювали ми вночі – з 12 до 5-6 ранку. Весь інший час ти приділяєш лише собі.

– Які умови вам надавали?

– Надзвичайно хороші. Ми були у кількох великих містах. Щоразу нас селили у великі апартаменти. Квартира або будинок були на декілька кімнат, в кожній з яких жили дві дівчини. Також були велика вітальня, кухня, ванна й туалет. В одному будинку був басейн. До того ж, нам повністю оплачували харчування і давали кілька костюмів для роботи, хоча додатково все це ти можеш купляти за свої кошти.

– Що тобі не сподобалося?

– Землетруси й те, що майже весь раціон – рис та риба. Мій перший землетрус відбувся вночі. Він не був сильним, проте я дуже злякалася, навіть заплакала. Вже на десятий раз я звикла. А от харчі там й справді не дуже. Може то тільки я така вибаглива, але майже постійно їсти рибу – то не для мене.

– Чи б хотіла повернутися туди на роботу?

– У хостес – однозначно так. Проте я б хотіла побувати й в інших країнах, тим паче, коли є така можливість.