Мапи роських земель пізнього Середньовіччя: Волинь-Україна XVI-XVII ст.

У пізньому Середньовіччі носієм роського світогляду та роської державності залишалася Волинь. Історичні землі Росколані та її найближчі околиці були центром роських земель. Тут, у серці Волині, у XIII-XIV ст. концентрувались головні духовні установи слов'янського світу. Тут зростала нова роська еліта: духовенство, військові керівники, старшина. Розповідають Патріоти України.

Попри несприятливі умови, антироський тиск на населення колишньої Дулібської держави (жителів Прикарпатської Руси, Західного Поділля, Білорусі), значну кількість відступників від світогляду та віри Отців (магнатства, шляхти, їхнього оточення), Волинь у XV-XVI ст. залишалась землею рахманства та волхвівства, носієм закону Прави.

На Волині успішно провадилась підготовка світоглядно роського керівництва, яке стало головною силою у розбудові роської держави з новою назвою — Україна. Ця держава стараннями волинян вийшла за межі місця свого проголошення, історичної Волині, та міцно укріпилась на просторі Середнього та Нижнього Подніпров'я.

Назва роської держави — Україна — у XIV ст. була свідомо прийнята рахманами та волхвами початково для Росколані, а далі — для Волині, і стала духовним знаменням нової епохи. Ця назва дозволила відокремити роські землі від земель, що потрапили під вплив чужинських ідеологій.

Повернення роських впливів на слов'янські землі, у межі колишньої Роської держави, Волині та України, було головною метою волинських духовних вчителів. Тож першим напрямком духовного подвижництва, зважаючи на навколишні умови, стали колишні східні дулібські землі. На територію Київщини, Чернігівщини, Подніпров'я, Лівобережжя Дніпра повертався у всій повноті давній роський світогляд. Процес мав охопити і відвойовані у Золотої Орди дулібські степи та Дике поле.

Тут, у південних степах, під кінець XV ст. планувалося створення міцного військово-духовного осередку держави, військової та духовної вольниці. Наприкінці XV ст. на Дніпровських порогах постала Запорозька Січ — особлива структура, що мала об'єднувати усіх вільнодумних слов'ян навколо рахманських та волхвівських посланців з Волині.

Активна та планомірна діяльність росів закріпила у XVI-XVII ст. назву "Україна" за землями, що раніше входили у Дулібську державу: за територією Київщини, Середнього та Нижнього Подніпров'я, Дикого Поля. На відміну від базового осередку, історичної Волині (Волині Верхньої), ці землі стали носити назву Низова Волинь (Bassa Volinia) та Україна — Країна козаків. Таким чином смислова ідентичність назв "Волинь" та "Україна", що існувала у суспільстві, їхня взаємозамінність, потрапила на карти XVI-XVII ст..

Активна діяльність роських духовних Отців у XIV- XV ст. стала подразником і в усій Європі. Вона наштовхнулась на відвертий спротив магнатства та шляхти, особливо тієї її частини, яка поглядала на схід.

Серед ворожо налаштованих було багато відступників від слов'янського світогляду та віри батьків. У прагненні збагачення вони бажали заволодіти усіма роськими землями, перетворити слов'ян на духовних рабів. Такі відступники наполегливо нищили усе роське, вільне духом, сприяли появі на слов'янських та роських землях ворожих Праві орденських структур, таємних організацій і лож.

Події, що розгорнулись на Волині—Україні та навколо неї у XVI-XVII столітті — це боротьба носіїв роського світогляду з ворогами Прави: властолюбним і жадібним магнатством, шляхтою, їхнім послужливим оточенням. Часи XVI-XVII ст. — це момент загострення боротьби двох світоглядів, боротьби, яка тривала не одне тисячоліття на планеті, війни Світлого Ірію проти антисвіту.

Роські осередки різних часів (Дулібія—Рось I—IX ст., Волинь X—XIV ст., Україна XV—XVII cт.), були вдалими спробами побудови гармонійного, влаштованного на законах Прави, суспільства. Вони — дітища роських Святих Отців (знавців та носіїв закону Прави). Ці суспільства можна назвати виявом Богократії, прямого керівництва Світлих сил суспільством (через контакт зі Святими Отцями).

Своїм існуванням такі утворення дратували тих, хто зневажав Праву, закони любові та добра, хто покладався на агресію, гордощі, жадібність. Дратували тих, хто прагнув привласнення чужого: високих знань, суспільних багатств, можливості матеріального творення.

У запеклій світоглядній боротьбі противникам Прави важливо було отримати доступ до таємниць рахманського та волхвівського устрою, організації їхньої влади, системи управління. Вороги бажали паразитування за рахунок таких таємниць.

У XVI-XVII ст. бачимо зрослий інтерес до слов'янських земель та Волині—України через появу великої кількості картографічних матеріалів, що виконані західноєвропейськими картографами для центрально-східної Європи та земель колишньої Дулібської держави. Вони відтворюють не лише географію слов'янських земель у XVI-XVII ст., а й вказують на розбудову держави Україна, на світоглядні зміни, які відбувались на просторах від Західного Бугу до Подоння, від Прип'яті до Причорномор'я.

На середньовічній карті Паоло Коронетті бачимо, що майже уся територія на схід від Волині теж носить її назву — Волинь (Volinia). Частина цієї території, Подніпров'я, Запоріжжя, Лівобережжя Дніпра, зветься Низовою Волинню (Bassa Volinia). Землі Північного Подністров'я та Південного Бугу на карті Коронетті названо Поділлям (Podolia). Разом із Волинню Поділля є Україною, або Країною Козаків (Ukraine — Paese de Cosacchj).

На французькій карті 1700 року землі Волині (Volhonie) тягнуться від Західного Бугу на Лівобережжя Дніпра та до Причорномор'я. Разом із Поділлям (Podolie) землі Волині — Україна (Ukraine) та Країна Козаків (Pays de Cosaques). Прикарпатські землі, що потрапили під магнатський удар найпершими, названі на карті Руссю Красною Польською (Russie Rouge Polonoise).

Волхонія на французькій карті 1700 р. Зеленим кольором виділена "Волхонія" (VOLHONIA)

На карті Джовані да Мула початку XVII ст., окрім Волині (Volinia), яка простяглася від Прип'яті до Причорномор'я та Сіверського Дінця; Поділля (Podoliа), земель Північного Придністров'я; Чорної Русі (Russia Negra) чи історичних земель Прикарпаття — з'являється ще одна назва. Це Полісся (Polesia) — землі у верхів'ях річки Прип'ять (нині частина Польщі, Білорусі, Волині).

Цікавою є карта 1674 р. Ґійома Сансона. Ця карта в багатьох деталях повторює французьку карту 1700 р. На ній Волинь (Volhynie) — це землі від Західного Бугу до Подоння і дельти Дніпра; Поділля (Podolie) — землі північного Придністров'я і Побужжя; Чорна Русь (Rossie Noire) — землі Прикарпаття та Холмщини. На цій карті Україна — це Країна Козаків, яка об'єднує Волинь та Східне Поділля.

Однак на карті Сансона з'являються й додаткові дані. Великі роські землі на ній поділені на окремі регіони (рalatinat), що є відображенням бажаного магнатством устрою українських земель (в супереч устрою роському). Можновладці, місцеве магнатство та шляхта, які мали вплив на складання карт, прагнули відобразити на них свої стратегічні плани, подати їх як єдино можливі.

Особливою є карта Центрально-Східної Європи XVII ст. Гійома Боплана. Вона, як і карта Ґійома Сансона, враховує лише магнатсько-шляхетський погляд на українські землі та влаштування їхніх територій. Так, Волинь (Volhynia) на даній карті складається з двох регіонів: Volhynia Superior (Верхня Волинь) та Volhynia Inferior (Низова Волинь). Україну (Ukrania) на карті утворює Волинь разом із Поділлям. Центрами регіонів на карті Боплана показано магнатські (не роські) осередки.

Цікавою є інша карта 1641 р. картографів групи Сансонів. На відміну від попередніх, вона не несе подробиць регіонального, магнатського по ідеї, устрою земель. На карті позначено землі, що входять в Україну XVI-XVII ст.: Верхня Волинь (Alta Volinia ), Низова Волинь (Bassa Volinia), Верхнє Поділля (Alta Podolia ), Низове Поділля (Bassa Podolia ). Разом вони іменуються і Країною Козаків (Vcriania o Paese de Cosacchi).

Роблячи висновки, скажемо: виконані на замовлення близьких до магнатства та шляхти сил, карти Волині—України XVI-XVII ст. несуть у собі значний суб'єктивний чинник. Проте, не всі і не в усьому. Знаходяться серед них і такі, що позбавлені свідомого суб'єктивізму. Такі карти не можливо назвати пророськими чи українськими, бо вони не відтворюють у деталях роське бачення держави Україна, детальне роське (українське) влаштування її території.

Однак втішним є вже те, що виконавці таких карт, знані європейські картографи, не допустили однобокості. У скупих написах на своїх картах вони надали нам цінну інформацію для роздумів. Ці картографи звернули увагу на європейську потугу, Волинь. Вони помістили на карти роські назви цього краю — Україна, Країна Козаків та інші.

Це сталось тому, що вони добре знали:

— Україна XVI-XVII ст. — це Волинь, навколо якої об'єднані інші землі (де шанують Праву);

— Волинь — це головне ядро, яке поширило свої впливи (знання Прави) на усі східні (дулібські) землі (Середнє та нижнє Подніпров'я, Дике поле), на так звану Низову Волинь;

— Волинь — це Країна Козаків, на якій утворена військово-духовна потуга — Січ.

Тому питання широкого вивчення основ тієї сили, яка спромоглася не тільки зберегти на Волині у XIV-XVII ст. роську світоглядну основу часів Дулібії—Рось, а й головні рахманські та волхвівські навчальні заклади, основоположні знання Прави, зуміла захистити їх від спотворення зрадливими земляками, знищення духовними ворогами, є нині особливо актуальним.

Складністю є лише те, що життя волинського рахманства та волхвівства, устрій їхньої організації, участь у духовному житті усього волинського старшинства закриті від нас викривленими історичними оцінками тієї доби, нав'язаним нам магнатсько-шляхетським поглядом на історію Волині—України, заяложеними академічними штампами щодо бачення суспільних процесів, однобокими оцінками діяльності ключових постатей.

Розгортання духовних утисків та репресій проти носіїв роського світогляду у XVI—XVIII ст. змусило рахманів та волхвів утаємничити свою діяльність. Духовні провідники для мирського погляду ніби зникли, розчинились у середовищі українського духовенства та народу, стали невидимими.

Але вони, та їхні сподвижники у непримиренній боротьбі продовжували будувати нову Роську державу — Україну. Вони віддавали цьому усі свої духовні сили. Грандіозність та стрімкість подій на землях України XVII століття тому доказ. Лише зрадливість тих, хто, спокусившись владою та багатством, відійшов від роського світогляду, а далі — відірвав суспільство від живильного впливу носіїв Прави, дала змогу ворогам смертельно вразити українську державність ще у XVII ст.

Активна війна проти роських духовних інституцій — це перехід до так званої "Руїни", процесу цілеспрямованого викорінення роських духовних впливів на життя народу. Процес цей завершився нищенням у XVIII ст. знакових символів української вольниці — роської (козацької) церкви та Запорізької Січі.

Ослаблення контакту зі Світлим Ірієм, втрата істинних знань Прави, стали тяжким випробуванням для роського, українського народу, випробовуванням, яке триває. Значення і зміст такого випробування треба зрозуміти кожній людині, усім хто зветься українцями.

Тому маємо повчитися у предків, Святих Отців, терпіння та міцної віри у Праву. Бо предки тисячоліттями несли її до нас, щоб передати як найдорожчий спадок.

Дяка їм за це!

Волинський центр історичних та геофізичних досліджень "Рівне-Суренж"