"Ми спали, там, брате, у ямах холодних, ​Де гріють лиш мрії і туга за домом. ​Бувало, що пили воду з калюж, ​Вечеря для десятка - один підсмажений вуж",- омиті кров'ю рядки воїна

Ці болючі слова написав хлопчина, який захищає нас від куль рашистів. Це він за нас лежить під обстрілами ГРАДів, це він не має подеколи ні їжі, ні води, ні тепла.. Але він має СИЛУ духу, твердість і впевненість що ми переможемо! Він і тисячі таких як він!
Повернися додому, Вадиме! Поверніться живими, діти нашої землі!

Я прийду з війни і гляну в очі
Тому, хто каже, що жити не хоче.
Кому набридла робота, нудне телебачення,
Розповім трішки, що бачив я...
Кому надто зимно вночі, сильна спека днем,
Чекали задовго таксі, змокли під дощем,
Як ми боялись заснути, навіть на мить,
Від пострілів "градів", ще й гроза гримить.
Та ми звикли спати під шум мінометів,
Чергували, щоб інші "дрімнули"... не в наметі...
Ми спали, там, брате, у ямах холодних,
Де гріють лиш мрії і туга за домом.
Бувало, що пили воду з калюж,
Вечеря для десятка - один підсмажений вуж.
В нас не було простуд, а може й були.
Ніхто і ніколи про це не говорив.
Найстрашніше, до чого там звикаєш,
Це, що кожного дня когось втрачаєш..
І не знаєш... може завтра ТИ...
Але ми вже звикли... Змогли... Змогли...

Ми не герої, як ви говорите...
Тут люди дуріють, стають душевно - хворими...
Це все від війни... від великого горя,
Але більшість - сильна. Сильніша крові і болю...
Ми тут, бо ВИ там маєте жити у спокої,
Ми тут, бо так само хочемо миру...
І навіть, коли я лежу в окопі,
Ніколи не думаю про могилу...
Я мрію про дім, про роботу, сім'ю,
Як же хочу скинути з себе броню...
Допоможи, полюби життя,
Там де мир, там - щастя.
Не шукай собі зла.

Вадим Вовк.

Ще раз і ще раз і ще раз прочитйте ці виболені серцем, омиті кров'ю рядки.. І вклоніться нашим героям.. Хоч подумки, хоч не напоказ - віддайте шану їм, тим, хто захищає нас! А якщо зможете чим допомгти - то низький уклін Вам, українці!