На фронт потрапив у 19 років: Як воїн "Тьома" навчився вірити в краще та звик до того, що його життя висить "на волосині" (фото)

З кожним роком українська армія стає більш професійною. Все тому, що до Збройних сил України залучають контрактників. Тепер захищати свою Батьківщину це не тільки патріотизм, але й престижна професія. Саме на таких солдатах можна побудувати конкурентоспроможну армію, яка зможе захищати територіальну цілісність України від ворогів. Про те, як минає час в зоні проведення антитерористичної операції ми дізналися в 20-річного "Тьоми" - військовослужбовця ЗСУ.

Як ти потрапив в зону АТО у такому юному віці?

До зони АТО я, напевно, як і багато хто, потрапив через військкомат у 2016 році. Мені було 19 років, коли прийшла повістка, що потрібно прийти для проходження медогляду. У військкоматі мені повідомили, що я військовозобов'язаний. У той же час запропонували укласти контракт, розповівши про усі плюси і мінуси. Не довго думаючи, я наважився та уклав контракт на три роки.

Загалом цей процес зайняв близько двох тижнів. Я поїхав у 169-ий навчальний центр "Десна", який на сьогодні є найбільшим навчальним центром на пострадянському просторі. Упродовж двох місяців тривала підготовка. Дуже кваліфікована і максимально наближена до бойових дій. Згодом, нас забрали на вокзал.

Спершу ми думали, що поїдемо додому в Ужгород, однак нас посадили на поїзд у невідомому напрямку. Ми зрозуміли, що, швидше за все, в зону АТО. Тоді нас їхало 12 чоловік в основному хлопці по 19 років. Тільки п’ятьом чоловікам було понад 30 років. Вже на наступний день ми опинились у одній із найбільш гарячих точок - під Донецьким аеропортом в населеному пункті Опитне.

Як ти в перші дні справлявся з тим, що перебуваєш в зоні АТО? Як справлявся із страхом і стресом?

Уже на четвертий день свого перебування на Донбасі я отримав перший бойовий досвід. Бойовики вели мінометний обстріл по наших позиціях і було насправді страшно, оскільки з подібним ніколи до цього не стикався. Було надзвичайно складно усвідомити, що ти на передовій. Спершу не міг спокійно взяти автомат. Руки тряслися і дуже переживав. Все ж мені було всього 19 років. Дехто в такому віці й зброї в руках навіть не тримав.

Зі стресом допомогли справитися друзі, яких знаю зі шкільних років. Допомогли також надзвичайно досвідчені бійці, які намагалися розповісти все про зону АТО. Дехто із солдатів пройшов Дебальцево, а хтось був у полоні в сепаратистів.

Втім, найбільше за мене переживали мої батьки, які довгий час не могли змиритися з тим, що я поїхав на Схід воювати. Під Донецьким аеропортом я пробув усі сім місяців своєї служби.

Можеш розповісти, яким є день солдата на фронті?

Кожен день практично однаковий, тому що ми стоїмо на місці. Більше уваги приділялося ночі. На фронті ніхто не знає, чого чекати від бойовиків. Вдень ми намагалися укріплювати свої позиції. Бувало й таке, що сепаратисти не давали цього зробити.

Зазвичай, найбільше дратує, якщо тиша вночі. Якщо б стріляли, то спокійніше би було, бо тільки дурний піде під кулі. Ми завжди мусимо бути готові до найгіршого. Буває, що робиш обхід і в той же час починається масований обстріл, тоді вже діватись нікуди.

Жили ми в закинутих будинках або бліндажах. Харчувалися дуже добре. Робили різноманітні супи, каші, макарони, гречку. Тушонка, мабуть, головний продукт. Її на фронті додають у кожну страву, щоб м'ясо було і сало.

Мобільний зв'язок, на щастя, нормальний. Майже щодня телефонував додому. Також було багато дзвінків від друзів. Втім, бувало таке, що навмисне глушили зв’язок, але рідко.

Також ми мали свою баню, де зазвичай і милися. На фронті практично ніхто не голить обличчя. Здебільшого через те, що з бородою тепліше. На фронті не все так виглядає погано. Дуже багато людей знайшли своє кохання. Більшість колег, які були в зоні АТО зі мною, познайомилися з жінками зі східної України. На щастя, я не є винятком. Підтримка коханої людини надзвичайно важлива, особливо, якщо вона поряд.

Активність бойовиків, як правило, підвищується в темну пору доби. Якими є ваші дії під час обстрілів?

В основному обстріли відбуваються після 18 години, коли вже темно. Ми намагалися якнайменше вестися на провокаційний вогонь. Це, наприклад, стрілецька зброя - автомат Калашникова і кулемети. Проте, часто бувають обстріли із крупнокаліберної зброї, яка заборонена Мінськими домовленостями. При таких обстрілах ми намагалися зайти під прикриття, щоб було безпечно і, щоб не втратити позицій, адже пост покидати в жодному разі не можна. У свою чергу, ми, якщо відповідали у відповідь, то все було в рамках Мінських домовленостей.

Бойовики часто припиняють обстріли, коли відбувалися певні міжнародні зустрічі або домовленості про перемир'я. Але це триває недовго і ми повинні увесь час бути готові до нової хвилі обстрілів.

Коли відбувається артобстріл, то розумієш, що життя висить на волосині. Проте з часом ти до всього звикаєш. Це тільки в перші дні ти дуже шокований.

Як до вас ставляться місцеві в Опитному? Підтримують чи навпаки засуджують?

Місцевих у населеному пункті Опитному, де ми займали свої позиції, небагато - приблизно 40 чоловік. Ставлення людей до нас було надзвичайно добре. Ми їм давали те, що могли, та й вони нам теж. Місцеві приносили нам пиріжки, майже кожного ранку ми пили свіже молоко. За них не забувають також волонтери, які їм привозили багато всього. Загалом, люди тут підтримують Україну.

Коли антитерористична операція тільки розпочиналася, то фактично головним спонсором армії стали волонтери. Чи змінилася ситуація?

Насправді не можна порівнювати волонтерів та державу. Наразі вони, мабуть, однаково надають допомогу, але по-своєму. Держава нам дає продукти та одягає. Все те, що найбільш необхідно на фронті. У свою чергу, волонтери - це люди, які небайдужі і реально ходять до людей і збирають гроші, щоб нам щось привезти. Для нас такі продукти як чай та кава були за велику радість. Найкраще це домашні закрутки. Люди віддавали борщові заправки, аджику, помідори. Іноді одягали нас як могли.

Кажуть, армійська дружба назавжди. Які відносини були у тебе з колегами?

Друзів на Донбасі в мене багато. Це в основному мобілізовані люди з різних куточків країни. Київська, Івано-Франківська, Донецька, Кіровоградська, Дніпропетровська області. Але більшість з них звільнились. Найбільше на контракті залишилося із мого краю. В основному на фронті молоді хлопці віком від 19 до 25 років. Однак є й ті, кому більше 50 років. Тут люди дуже дружні та не агресивні. Ми жартуємо одне з одного і кожен розуміє гумор. Бувало, що вечорами брали гітару та співали. Також нам організовували футбольний турнір.

Якими пільгами забезпечує держава учасників АТО?

Тиждень тому у військовій частині зробили списки людей, яким найближчим часом мають виділити землю в Ужгородському районі. Наразі я до сих пір не маю посвідчення учасника бойових дій, тому не можу перевірити всі пільги. Але хлопці говорять, що мають 50% знижки на проїзд у поїздах по Україні, таку ж знижку мають на переліт по Україні. Не варто забувати, що знижка дається на комунальні послуги – 75% знижки. Також маємо безкоштовний проїзд у громадському транспорті. Врешті, держава постійно виплачує матеріальну допомогу.

Незабаром "Тьому" чекає двомісячна бойова підготовка на Рівненському полігоні. Уже звідти український військовий відправиться на фронт. Солдати дізнаються про нове місце дислокації тільки по приїзді. Це може бути будь-яка гаряча точка на Донбасі. Сам же солдат зізнається, що йому набридло сидіти вдома, тому хоче повернутися на схід "до своїх" та захищати Україну.

За матеріалами ipress.ua.