На краю землі: Журналісти дізналися, як живуть у найвіддаленіших куточках євразійського континенту

Журналіст "Інформатора" дізнався, чи є життя на краю материка, передають Патріоти України.

Північ – Мис Челюскін

Мису Челюскін, який є найпівнічнішою точкою півострова Таймир і материка Євразія, людина вперше досягла у 1742 році. Тоді експедиція на чолі з Семеном Івановичем Челюскіним назвала мис Східно-Північним.

Подорожній журнал Челюскіна, в якому він ділився враженнями про свою подорож на собачих упряжках, важкий шлях, пройдений їм з товаришами, і їх прибуття на мис, до сих пір зберігається у Петербурзі, в архіві військово-морського флоту.

Найпівнічніша точка півострова Таймир відрізняється суворим кліматом. Зима тут триває цілий рік, сніг практично не тане, а температура у липні і серпні зазвичай не перевищує +1С°. Найхолодніший місяць – лютий, середня температура становить -39,3°С, а абсолютний мінімум температури -52°С. На мисі можна зустріти моржів і білих ведмедів.

У 1932 році на мисі була облаштована полярна станція, до якої пізніше додали обсерваторію. Зараз станція переведена у статус метеорологічної. На ній постійно зимують близько 10 осіб. Звязок з великою землею і цивілізацією забезпечує аеродром Мис Челюскін з вертолітним майданчиком.

Дістатися до мису Челюскін можна на вертольоті з аеропорту у селі Хатанга – найпівнічнішого населеного пункту Росії. Саме з цього села найчастіше стартувала більшість полярних експедицій.

Хатанга засноване у 1626 році. Живе у ньому менше ніж три тисячі чоловік, а основними заняттями людей є рибалка, полювання і оленярство.

Ціни в магазинах відбивають бажання що-небудь купувати. Тут немов на машині часу потрапляєш в майбутнє. У переводі на гривні: кілограм гречки – 100 гривень, енергетичні напої – 115 гривень, консерви –100 гривень, пиво – 70 гривень.

Раніше найпівнічнішим населеним пунктом вважався Нордовик, але з 1960 року це село закинуте. У 1936 році з ціллю видобутку нафту та вугілля у селищі було збудовано завод Нородовикстрой. На нього відправляли працювати вязнів з Норильского ГУЛАГу.

Умови виживання там були нелюдські: серед робітників постійно лютувала повальна цинга, людей, виснажених хворобами, непосильною каторжною працею, лютими морозами і пургою, косив масовий мор. Згодом завод закрився, а усіх людей, які знаходились там, вислали в інші місця Союзу.

Південь – мис Піай

Мис розташований у південній частині Малайського півострова, крайня південна точка материкової Євразії, а також найпівденніша точка материкової Азії. Знаходиться на території Малайзії.

У 0,33 милі на південь від точки, на краю материка розташований 15-ти метровий маяк, який блимає кожні 3 секунди, а також здійснює радіолокацію. Мис – це не просто точка і монумент, це в деякому роді парк-заповідник. Тому до самого монументу потрібно йти через джунглі. Дістатися туди в обхід настилів практично нереально.

На шляху постійно будуть траплятися групи мавп, які часто вороже налаштовані до людей. За словами мандрівників, вони оточують людей з усіх боків, а відігнати їх вкрай складно.

Насправді, як такої точки тут немає, вірніше точка є, але постояти на землі неможливо, бо берег тут – суцільне багно і бруд. Тому тут обладнаний бетонний пірс, що виходить у море, з встановленим на ньому металевим глобусом.

Захід – мис Рока

Мис Рока – найзахідніша Євразійського континенту, яка виходить в Атлантичний океан. Найближче місто – Лісабон – розташований у 40 км. Мис Рока кілька разів змінював свою назву, друга відоме його назва – мис Лісабона. Португальський поет Луїс Камоенс описав цей мис так: Це місце, де земля закінчується і починається море.

Скелі мису підносяться над Атлантичним океаном на 140 метрів. На скелі Кабо да Рока знаходиться маяк, поруч з яким розташований туристичний офіс, де можна оформити сертифікат, який засвідчить те, що ви були у цьому місці.

У водах узбережжя є кілька великих підводних каменів, тому ці води представляли велику небезпеку, особливо в нічний час. Безліч кораблів зазнали тут бідство. Наприклад, у листопаді 1636 біля мису Рока потонув корабель Santa Catarina de Ribamar, що йшов з Індії. На борту перебувало 470 пасажирів.

Камяна стела, яку вінчає хрест, нагадує туристам, про те, що вони знаходяться на самій західній точці європейського континенту.

Попри всю свою красу мис Рока досить підступне місце. У 2014 році тут стався трагічний випадок: в гонитві за красивим селфі польська сімейна пара зірвалася з обриву прямо у бурхливий океан.

Схід – мис Дежньова

Мис Дежньова – найбільш східна точка всього континенту Євразія. У гарну погоду звідси видно Аляску, до неї трохи більше ніж 80 кілометрів.

Ще 70 років тому тут було велике поселення ескімосів, а потім радянська влада подумала, що краще нагнати сюди військових для охорони державних кордонів. Корінне населення силоміць переселили в міста, а на мисі поставили військову базу, яка, втім, проіснувала кілька років і була закинута за непотрібністю. Зараз на Дежньова живуть лише моржі і стоїть памятник-маяк його першовідкривачу.

Офіційно мис відкрив Берінг під час своєї першої експедиції у пошуках кінця Євразії. Проте, за кілька десятків років до нього, на мисі побував козачий отаман і мандрівник Семен Дежньов. Він же вперше в історії пройшов протоку між Північним Льодовитим і Тихим океанами. Однак через відсутність відомостей про це відкриття в європейських країнах (матеріали походів Дежньова залишилися в Якутському острозі) пріоритет першовідкривача дістався Берінгу, чиїм імям зараз називають протоку.

Мис Дежньова насправді не виглядає, як мис. Це просто пряма ділянка пляжу, на схилі якого раніше жили ескімоси. На невеликому пагорбі встановлений маяк. Білі ведмеді – часті гості на мисі. Також на березі можна знайти викинуті океаном китові вуса.

У залишках ескімоських селищ досі залишились дві споруди з китових кісток. Взагалі, велике поселення виникло там саме завдяки китам, які часто годуються біля берегів мису Дежньова.

Поруч з мисом знаходиться моржеве лежбище, а також численні пташині базари. У прибережній акваторії водяться косатки, моржі та тюлені.