"Нардепи в ополонках і… в калюжах": Блогер про провал Ради та чого мають соромитись нардепи

"19 січня голова Верховної Ради Андрій Парубій закрив пленарне засідання парламенту через недостатню для ухвалення рішень кількість народних депутатів у сесійній залі. Що цікаво: на вечірньому засіданні зареєструвалося аж 336 народних депутатів - конституційна більшість, ще і з надлишком. А водночас візуально в залі засідань їх було значно менше. Щоб «нотаріально пересвідчитися» в цьому, Парубій провів «персональне рейтингове голосування» на предмет особистої присутності нардепів. Результат: в ньому взяли участь лише 169 парламентаріїв", - пише у своєму блозі Сергій Грабовський, повідомляють Патріоти України, і продовжує:

"Що ж, ситуація очікувана: хто в Давосі (зокрема, на ланчі у Пінчука, як-от «невтомний борець із корупцією» та «єврооптиміст» Лещенко), хто полетів на інавгурацію Дональда Трампа (разом з ледь не мільйоном іншої публіки, яка їде до Вашингтона, щоб «пастися» там на відстані кількох кілометрів від Білого Дому), хто побіг в Йордань пірнати (дехто в ополонку, а дехто - в освячений басейн у VIP-комплексі). Картки ж якимось дивом залишилися у залі засідань, ще й самотужки зареєструвалися...

Це я до того, що у сенсі дотримання трудової дисципліни народні обранці показують дуже поганий приклад народові. Бо нахабно не ходять на роботу, а зарплату отримують. Між тим дуже просто розв'язати такий вузол проблем, який утворився 19 січня: заздалегідь було добре відомо, коли Водохреще, коли Давос і коли інавгурація Трампа. То змініть заздалегідь графік роботи Верховної Ради, перенесіть пленарні засідання, щоб і законодавчою роботою зайнятися, й участь у різних важливих (чи не дуже важливих) заходах узяти. Проте ані керівництво Ради, ані лідери фракцій, схоже, про таку елементарну річ не подумали. Тож з якого дива виборцям чекати від такого парламенту ефективної роботи, яка має на меті реформувати країну, коли самі нардепи не бачать на крок уперед і не здатні дати самим собі елементарний лад?

Але справа не тільки у відсутній на плановому пленарному засіданні (і «прикритій» наявністю карток для особистого голосування) переважній більшості нардепів. Справа ще й у тому, що Верховна Рада - це не лише депутати, а й численний допоміжний та обслуговуючий персонал, якому під час депутатського саботажу роботи йде повноцінна платня, а працювати цим людям немає над чим; справа й у тому, що від інших справ відривається чимало журналістів, які мають висвітлювати роботу парламенту; нарешті, справа й у тому, що будинок Верховної Ради на вулиці Грушевського та численні споруди, в яких працюють парламентські комітети та служби, треба добре опалювати (на вулиці справді холодно) й освітлювати (а темнішає у січні раненько). На це йдуть чималі бюджетні гроші, значну частину яких можна було б зекономити, якби нардепи працювали відповідально.

А тим часом у чималій кількості вишів, навіть столичних, і студенти, і викладачі змушені сидіти в аудиторіях у зимових куртках і пальто - так там холодно; а тим часом в одному з провідних інститутів НАНУ виходить з ладу система опалення - не було коштів, потім вони, хоч і мізерні, з'явилися, опалення увімкнули, але труби розірвало, ремонтувати ж немає за що; а тим часом і в школах (ясна річ, окрім приватно-елітних) теж не дуже тепло, та й зарплата у вчителів ще не сягнула обіцяного урядом рівня (до речі, все одно значно меншого, ніж рівень середньої зарплати у столиці)... Список фактів із такого ряду можна продовжувати й продовжувати.+

Звісно, розв'язання проблеми тут не в тому, щоб, за рецептом булгаковського Швондера, «забрати та поділити», і не в тому, щоби втілити резонансний заклик Леніна: «Грабуй награбоване!». Розв'язання проблеми передусім у тому, щоб Верховна Рада, з одного боку, працювала значно ефективніше та відповідальніше, з іншого боку, щоб вона дещо знизила планку свого, м'яко кажучи, незаслужено нажитого добробуту. Та головне - щоб зникла ситуація, коли мільйони тих, хто намагається робити щось корисне у несприятливих умовах, напряму залежали від сваволі чотирьох із гаком сотень тих, хто не хоче (або не вміє) організувати свою діяльність таким способом, щоб робити для суспільства ті корисні речі, які ніхто, крім цих персонажів, не зробить",