Наша історія: Як виглядає місце останньої битви з татаро-монголами на підступах до Києва

На Київщині є досі багато унікальних місць, що мають велике історичне минуле, а для багатьох вони можуть стати справжнім туристичним відкриттям. ПУ пропонують вам побачити одне з найкрасивіших місць на Київщині - околиці села Копачі́в Обухівського району за 60 км від столиці.

Три причини відвідати Копачів

Копачівські схили

Ландшафтний заказник місцевого значення створений в березні 1994-го року. Площа - 30 гектарів. Розташований в районі найвищої ділянки правого берега ріки Стугна гори Остриця. На урочище відкривається мальовнича панорама. Схили практично позбавлені природного лісу внаслідок людської діяльності. Вони носять незначні сліди терасування і покриті різними травами і навіть дуже рідкісними, занесеними до Червоної книги. На схилах серед чагарників можна зустріти зайців, ящірок, гризунів і навіть сарну.

Саме тут восени 1240 року зійшлись в останній битві княжа дружина з монголо-татарами Батия. А через кілька місяців був взятий і знищений Київ. Літописець писав про це:

«...обступила Київ сила татарська, і був город в облозі великій. І пробував Батий коло города, а вої його облягали город. І не було чути нічого од звуків скрипіння возів його, ревіння безлічі верблюдів його, і од звуків іржання стад коней його, і сповнена була земля Руська ворогами.»

На згадку про битву на вершині гори Остриця було встановлено пам'ятний хрест заввишки 12 метрів.

Парк Київська Русь

У 2010-му році на околицях села Копачів розпочали будувати масштабний проект - розважальний центр культури та історії Київської Русі. На території проводиться Міжнародний фестиваль історії та культури "Парк Київська Русь". Метою авторів проекту з самого початку було: відтворення культурної столиці Київської Русі — дитинця Києва. Проект здійснюється шляхом відтворення культурного та архітектурного образу дитинця Києва V–XIII століть у його повному обсязі і в реальному масштабі, і створення атмосфери Київської Русі на основі наукових даних.

Сьогодні вже збудовані споруди оборонного комплексу Міста Володимира, який складається з дев'ятиметрового валу (загальна довжина 1,5 кілометра) і частково оборонного рову, дерев'яної кріпосної стіни — забороли, протяжність якої сьогодні становить 300 м, Михайлівських воріт висотою 21 м. Також відтворені зразки середньовічного містобудування: в'їзні ворота зі сторожовими вежами, вулична мережа Древнього Києва, садиби киян XI–XIIІ століть, торгові лавки київських ремісників XI–XIII століть, вежа — повалуша XI–XIIІ століть, княжий двір і трибуни, велике і мале ристалища,

У Парку діють експозиції облогової техніки, історичних костюмів і обладунків V–XIII століть, музичних інструментів, музей середньовічного суднобудування з науково достовірною реконструкцією лодії "Князь Володимир" IX–XI століть. Щорічно тут проходять міжнародні фестивалі історичної реконструкції і чемпіонати зі стародавніх видів спорту. Під час таких фестивалів та змагань у історичному антуражі відтворюються середньовічні баталії, лицарські бої, демонструється обмундирування і давньоруських воїнів, і середньовічних лицарів, також відтворюється культура і побут Древньої Русі. Крім того в парку можна постріляти з лука, покататись на конях. Щотижня в парку працюють тематичні майстер-класи

Загальна площа парку — понад 50 га. Територія власне дитинця — близько 10 га (з якої більша частина досі у стадії будівництва).

Копачівські могили.
За 500 метрів від парку "Київська Русь" в полі можна побачити залишки трьох колись великих могил. Їх добре видно коли поле порожнє: навесні і восени. Це стародавні могили.

Жителі Копачева старшого віку добре пам'ятають їх заввишки близько 4-х метрів. На них росли степові квіти і дерева. Які були притулком для диких птахів і тварин. З початком колективізації колгоспи об'явили війну могилам. Але спроби розорати їх не мали успіху до 60-х років ХХ ст.., але досить сильно розорали з появою потужних великих тракторів.
Дерева зрубали, птахів і тварин – вигнали, могили розорали.

В полі за парком досі проглядається слід давнього чумацького шляху. Того самого знаменитого чумацького шляху, яким возили сіль з Криму. Так говорить місцевий переказ. Копачівці старшого віку в подробицях розкажуть як проходив шлях селом. Шлях має дуже давнє походження і маршрут його не випадковий. На безкраїх просторах степу могили були незмінними протягом століть орієнтирами, які можна легко впізнати і описати. Ними відмірювали пройдені відстані. З них оглядали краєвид. Тож степові дороги тулилися до могил, і так разом вони ввійшли в українські пісні та легенди.