"Нехай нас розсудить залізо і кров". Шантаж під патронатом Антанти: Як українцям завадили Львів повернути

"Місія Бартелемі" - делегація Антанти, метою якої було укладення українсько-польського перемир'я насправді мала зовсім іншу мету.


Місія Жозефа Бартелемі на ґанку палацу Потоцьких у Львові, лютий 1919 р.

16-25 лютого 1919-го у ході українсько-польської війни українці втретє спробували повернути втрачений наприкінці листопада 1918-го Львів. На відміну від попередніх двох спроб, цього разу основною завадою став зовнішній чинник, пише видання Ділова Столиця, передають Патріоти України.

16 лютого 1919-го почалася Вовчухівська наступальна операції УГА. Найпростіше досягти успіху було шляхом перерізання залізниці "Львів-Перемишль", якою до оточеного українцями Львова доставляли припаси та амуніцію. Колія пролягала по вузькій смузі землі, контрольованій польськими військами. Ширина цієї смуги становила в середньому 18 км, а довжина - близько 60 км. У разі, якби залізничний шлях був перерізаний, поляки опинилися б у мішку і були б змушені здатися. Не диво, що запеклі бої велися за кожне село, кожну п'ядь землі.

Приблизне розташування польсько-українського фронту навколо залізничної колії "Львів-Перемишль" взимку 1919-го

У перший же день українського наступу УГА розпочала наступ на села Вовчухи, Бар, Довгомостиська і Дмитровичі, які впритул примикали до залізничного полотна.

Локалізація району проведення Вовчухівської операції відносно залізничної колії "Львів-Перемишль"

Впродовж наступних чотирьох днів у запеклих боях українці оволоділи цими населеними пунктами і закріпилися там. Активізувалися також бої у навколольвівських селах - Маєрівка (Майорівка), Збоїща та Богданівка, які нині уже включені у межі міста. Кільце оточення навколо Львова неухильно звужувалося, перемога була в українців майже в кишені.

У цей критичний для польського війська момент на сцені з'являється так звана "місія Бартелемі" - делегація Антанти, метою якої було укладення українсько-польського перемир'я. Її прибуття підозріло збіглося в часі з початковою фазою Вовчухівської операції. Того ж таки 16 лютого іноземні делегати із Варшави надіслали головнокомандувачам польських та українських військ у Східній Галичині телеграми із закликом припинити бої. У них також зазначалося, що воюючі сторони до 18 лютого повинні надіслати до Львова своїх представників для проведення мирних переговорів під патронатом Антанти. Нині відомо, що польське командування знало про планований українцями наступ, і, цілком можливо, заздалегідь узгодило з представниками Антанти заклик щодо припинення боїв.

На чолі місії стояв французький генерал Жозеф Бартелемі. Галицькій громадськості він був добре відомий, адже відвідував Львів не вперше: з 24 січня по 11 лютого 1919-го генерал Бартелемі перебував у Львові на чолі англо-французької місії для розслідування обставин єврейського погрому, що відбувся у місті в листопаді 1918 р.

Зразок підпису генерала БартелеміДо свого прибуття у Східну Галичину члени англо-французької місії нічого не знали про цей регіон і тамтешні польсько-українські відносини. До прикладу, голова делегації, французький генерал Бартелемі, професійний військовий з 1888-го, під час Першої світової війни брав участь у боях на півночі Франції. Міжетнічні стосунки у Східній Європі були, м'яко кажучи, не його профілем. Єдиним винятком серед членів місії можна вважати британського представника майора Фордхама, який ще до 1914-го був пов'язаний із нафтовидобувним бізнесом у Галичині і часто відвідував цей регіон.

Після прибуття до Львова члени делегації досить швидко піддалися впливу польської пропаганди і надалі відкрито демонстрували свою антипатію до українців. Представники Антанти, попри неодноразові запрошення, так і не відвідали української території, а член місії майор де л'Итуаль стверджував, що "відвідування протилежної сторони є небажаним для представників Антанти". Водночас, майже всі польські газети повідомляли про те, що генерал Бартелемі під час візиту до польського Начальника держави Юзефа Пілсудського зізнався: "До Польщі відчуваю симпатію уже від дванадцятого року життя".

На знак своєї прихильності до польського народу генерал Бартелемі у середині лютого здійснив візит до Ченстохови - одного із найбільших паломницьких центрів у Польщі. Там він завітав до монастиря на Ясній Горі, де пожертвував церкві грошей (сума невідома) і просив відправити службу Божу за "польських героїв, що полягли в обороні Львова". Українська самвидавна газета "Республіканський самохотник" відреагувала на цю новину в'їдливою карикатурою.

Карикатура на Ж. Бартелемі. Республіканський Самохотник. -1919. - № 5.

Втім, вплив польської пропаганди був не єдиною причиною відвертих пропольських симпатій членів місії. Загальновідомим на той час було прагнення французького уряду відновити Польську державу і зробити її ключовим форпостом антибільшовицької боротьби у Східній Європі. Крім того, значний інтерес для Франції становила галицька нафтова промисловість: чимало впливових французьких політиків та військових були акціонерами нафтових компаній у Галичині.

Ще 11 лютого, тобто до початку Вовчухівської операції, члени тоді ще англо-французької місії від'їхали до Варшави, де провели ряд зустрічей із Союзницькою місією у Польщі, яку очолював французький політик Жозеф Нулленс. Внаслідок цих нарад місію Бартелемі було напряму підпорядковано Нулленсу.

Жозеф Нулленс, французький політик та дипломат

Також повністю змінився її склад - з англо-французької місії вона стала загальносоюзницькою. На чолі делегації незмінно залишався французький генерал Бартелемі. Саме в такому складі делегацію було відправлено до Львова для укладення українсько-польського перемир'я.

Знаючи про антиукраїнські погляди союзницької місії, командування УГА не поспішало виконувати її вимоги. "Генерал Бартелемі, попри свій нейтральний статус, допоміг полякам у здобутті амуніції для їхніх військ [...], неодноразово передавав урядам Антанти упереджену інформацію щодо стану нашого війська, ображаючи його звинуваченнями, нібито воно веде війну, не дотримуючись міжнародного права," - писав генералу Бартелемі начальний командант УГА генерал Михайло Омелянович-Павленко 20 лютого 1919-го у відповідь на пропозицію припинити бойові дії та сісти за стіл переговорів з поляками.

Командування УГА усвідомлювало, що погодившись на припинення боїв, може втратити стратегічну ініціативу, а, отже, і шанс на перемогу у війні. Українська сторона намагалася якомога довше зволікати із укладенням перемир'я, прагнучи досягнути головної мети наступальної операції - перервати залізничне сполучення між Львовом та Перемишлем. За таких обставин перемир'я стало б обтяжливим вже не для українців, а для поляків, адже командування УГА вело б подальші переговори з більш сильної позиції. "Ніхто не вірив, що з поляками можна до чогось договоритися, не дійшовши до Сяну," - цитував сотник Михайло Обідний сотника Остапа Волощука на сторінках часопису "Стрілець".

Сотник Михайло Обідний, поет, етнограф та дописуач газети "Стрілець"

Таким чином, отримавши телеграму від генерала Бартелемі, українське командування 18 лютого не припинило наступальної операції. Союзницька місія прибула до Львова наступного дня, 19 лютого, витративши 8 годин на подолання 90-кілометрового залізничного шляху із Перемишля до Львова, оскільки артилерійські снаряди пошкодили залізничне полотно. Діставшись до Львова, місія впродовж трьох днів, з 19 до 22 лютого, безрезультатно обмінювалася листами з Начальною командою УГА, що дислокувалася у Ходорові. Не спромігшись досягнути бажаного результату, генерал Бартелемі та його колеги вирішили вдатися до прямого шантажу, і 22 лютого самостійно навідалися до Ходорова.

Штаб-квартира УГА у Ходорові (нині - СШ №3). Фото австрійських з часів і сучасний стан

Під час цього візиту вони, як зазначається у звіті, задали Омеляновичу-Павленку "чітке та категоричне питання: так чи ні? Чи готові Ви негайно віддати наказ про припинення боїв?" Іноземні делегати намагалися якомога красномовніше продемонструвати, що у них ось-ось урветься терпець, і вони взагалі відмовляться вести переговори з українцями. В такому випадку ЗУНР опинилася б у міжнародній ізоляції і втратила б будь-яку надію на визнання з боку світового співтовариства.

Такий варіант розвитку подій категорично не подобався членам галицького уряду, які, на відміну від військових, були легітимістами, тобто прагнули будувати українську державність на засадах законності, а не на доконаних фактах. Для них визнання з боку міжнародної спільноти було вкрай важливим. Тож як би Омелянович-Павленко не відтягував припинення боїв, він все ж мусів на нього погодитися під тиском уряду ЗУНР. Відтак у ніч на 25 лютого українське командування таки підписало відповідну угоду, того ж дня у Львові розпочалися мирні переговори.

Станом на 25 лютого, коли на польсько-українському фронті запанувало затишшя, українці так і не опанували залізничну колію "Львів-Перемишль". Вони лише змогли наблизитися до неї настільки, щоб регулярно обстрілювати її з артилерії. Інакше кажучи, поки велися бойові дії, сполучення зі Львовом було практично перерване. Але як тільки замовкли гармати, поляки відремонтували колію, і рух по ній відновився. Час грав не на користь українців.

Командування УГА не втрачало твердої віри в те, що, при потребі, зможе довести Вовчухівську операцію до успішного завершення. Відчуваючи свою перевагу, українці вважали, що мають право домагатися сприятливих для себе умов перемир'я.
Однак в ході мирних переговорів, що тривали 25-28 лютого, українцям та полякам не вдалося домовитися про лінію розмежування. Тоді місія Антанти в ультимативній формі висунула власний проект перемир'я. Згідно з ним, демаркаційна лінія між українськими та польськими територіями проходила далеко на схід від актуальної лінії фронту.

Приблизна лінія українсько-польського фронту на початку 1919 р. та "Лінія Бартелемі". На матеріалах книги М. Стахіва "Західня Україна. Нарис історії державного будівництва та збройної боротьби і дипломатичної оборони в 1918-1923"

Виходило, що українським військам після успішної наступальної операції належало відступити в середньому на 30 км на схід.

Крім того, польська сторона отримувала Львів та Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн - головні промислові центри регіону. Нафта та її продукти були чи не основним джерелом доходів для уряду ЗУНР: в обмін на "чорне золото" галичани купували у сусідніх країнах, Румунії й Угорщині, зброю та боєприпаси.

У своєму зверненні до польської делегації 28 лютого члени місії Бартелемі зазначали, що запропонована ними демаркаційна лінія є зручною, оскільки вона поділяє Галичину по кордонах колишніх австрійських повітів, "щоб ще більше не ускладнювати адміністративного управління". "Не будете мати більше тої нагоди що нині," - застерігав українців генерал Бартелемі, натякаючи, що це остання спроба Антанти провести переговори з українською стороною, тож їй слід прийняти запропоновані умови. При цьому іноземний делегат не соромився шантажувати делегатів ЗУНР, нагадуючи про те, що у разі відмови від перемир'я проти них буде застосована армія Юзефа Галлера. "Ми у Франції переконалися про відвагу цієї армії", - натякав генерал Бартелемі.

Делегація ЗУНР відмовилася підписувати цей договір. "Нехай нас розсудить залізо і кров", - заявив Омелянович-Павленко у своєму зверненні до армії, і з 1 березня бойові дії відновилися.

У цьому ж документі командант УГА наголошував, що запропонована союзниками демаркаційна лінія "являється образою наших найсвятійших почувань". І справді: "настрій серед війська, ... був такий ворожий всякій "угодовости", що воно готово було відмовити послуху правительству. Подібний настрій був серед громадянства" ,- згадував український громадсько-політичний діяч Михайло Лозинський. У своїй книзі "Галичина в рр. 1918-1920" він висловив припущення, що у випадку підписання запропонованої Бартелемі угоди на території ЗУНР могли розпочатися масові заворушення, якими негайно скористалися би поляки, "щоб зайняти край для заведення "ладу й порядку".

Михайло Лозинський

Спогади Лозинського підтверджує один із березневих випусків газети для українського війська "Стрілець": "... Сотник Волощук ... з приємністю сповістив, що мирові переговори перервані і що сьогодня знову починається війна. Це була радісна звістка для фронту". З усього було видно, що українці, які нещодавно були змушені перервати свій переможний наступ, тепер з радістю його відновлювали.

Таким чином, на умови, запропоновані Бартелемі, не могли погодитися ні українські політики, ні військові, ані громадськість. Іноземні делегати, відомі своєю суб'єктивністю, не викликали у галицьких українців ні симпатії, ні довіри.

На жаль, дорогоцінний час уже було втрачено: під час нетривалого перемир'я польське військо зуміло укріпити свої позиції. Вовчухівська наступальна операція виявилася приреченою на поразку. Попри запеклі бої, у середні березня українці були змушені відступити від залізничної колії, і поставки амуніції та припасів до Львова продовжилися.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Хіти тижня. "Формула Кондратюка": Відомий теледіяч озвучив свій рецепт щодо урегулювання конфлікту на Донбасі

вівторок, 15 жовтень 2019, 23:05

Всі інші формули щодо даного питання - від прохіндеїв від політики або неуків. Відомий продюсер Ігор Кондратюк, відомий своєю громадянською позицією, висловив на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук" свою думку щодо "формули Штайнмаєра". Патріоти Україн...

"Если кто-то заиграется в капитуляцию, то получат совсем другой Майдан, очень "душевный", - Анти-Колорадос

вівторок, 15 жовтень 2019, 21:30

Українська армія не повинна залишати українських населених пунктів, де живуть громадяни України. "Сегодняшние события полезно рассмотреть взглядом стороннего наблюдателя, а не участника, поскольку большое видно только на расстоянии. Сначала следует обр...