"П'яні бойовики можуть кричати що "захищають Донбас", але їм вже відповідають: "Ми вас не просили": Як закінчилась "любов" до терористів у ОРДЛО

В окупованій Горлівці нещодавно проломили голову російському найманцю. У цій події не було б нічого дивного, адже збройні конфлікти між "захисниками" Донбасу відбуваються щодня, але побили найманця до півсмерті місцеві жителі. П’яний росіянин став погрожувати горлівчанам зброєю, за що і отримав численні "забої тіла та відкриту черепно-мозкову травму". Як за 3,5 роки змінилося ставлення жителів окупованого Донбасу до так званих "ополченців" і "відпускників" з РФ, розбирався "Апостроф". Патріоти України пропонують вам ознайомитися із міркуваннями опитаних ним експертів та мирних жителів.

Криза трьох років

Конфлікти між окупантами та місцевими жителями ОРДЛО відбуваються доволі часто. Наприклад, за повідомленням того ж ГУ розвідки Міноборони, в окупованій Макіївці бойовики побилися з місцевими мешканцями. Причина конфлікту - місцеві "відмовилися виявляти повагу і частувати спиртним". Підсумок - шестеро людей у лікарні, з них 4 - бойовики.

Перша хвиля нелюбові до "захисників Донбасу" прокотилася окупованими територіями ще у 2014 році, коли найманці та "ополченці" стали масово відбирати особисті автомобілі у місцевих жителів. Не рятували навіть прапорці та наклейки з символікою "ДНР", які автолюбителі чіпляли на найвидніші місця авто.

"Зупинили троє озброєних людей на районі, прямо біля гаража. Представилися "народною міліцією", - ділиться своїми спогадами житель Ворошиловського району Донецька Давид. - Наказали вийти з автомобіля, забрати особисті речі, а ключі залишити в замку. Сказали, що нібито по моїй машині їм прийшло якесь орієнтування. Після цього всі втрьох сіли в машину і поїхали. За три місяці через знайомих в "ополченні" за півтори тисячі доларів мені вдалося повернути свій автомобіль, правда з вм'ятиною на дверцятах та моторошним запахом у салоні".

Тоді "народний губернатор" Павло Губарєв запевняв, що бойовики до віджимів не мають ніякого відношення і радив жителям Донбасу вимагати від злочинців, які забирають авто, називати свій позивний для складання скарги до військової комендатури. Такі рекомендації ідеолога "русской весны" викликали лише посмішку у місцевих мешканців, але масових протестів не було. По-перше, сперечатися з автоматниками ніхто не ризикував. По-друге, у переважної більшості симпатиків "Л/ДНР" просто не було дорогих авто, відповідно, "олігархи" на "Тойотах" масового співчуття не викликали, та й взагалі "так їм буржуям і треба".

Після того, як пройшов псевдореферендум і бойовики ґрунтовно закріпилися в Донецьку, Луганську, Горлівці та інших окупованих містах, віджим власності став республіканською політикою. Автомобілі вже не забирали - стали віджимати бізнес. Одним з потерпілих став Олексій, власник МАФів у Кіровському районі Донецька.

"Три кіоски було на території ринку: випічка, чай, кава, чебуреки. Швидкий перекус на ринку - мила справа, завжди затребувана. Завжди жива копійка, кожен день, на життя вистачало, - розповідає донеччанин. - Дзвонить мені реалізатор і каже, що якісь хлопці прийшли і з господарем хочуть зустрітися. Я підскочив тоді: двоє в звичайному одязі, третій в камуфляжі з автоматом. Сказали, що договір мій з ринком на оренду землі закінчився, хоча він ще рік був дійсний, але той договір був підписаний зі старою українською владою, а "нова влада" не вважає за потрібне його продовжувати. Найкрутіше те, що місця орендовані, а кіоски мої, але забрати мені їх не дали. Ну, тобто натякнули, що забирай хоч завтра, тільки навіщо вони тобі повністю вигорілі? Походи до адміністрації ринку та міськради нічого не дали. У підсумку ларьки продовжують працювати, навіть два продавці ті ж, але тільки вже без мене".

Розпил бізнесу став причиною кількох страйків працівників ринків і ознаменував другу, більш масову хвилю невдоволення окупаційною адміністрацією. Однак ситуація кардинально не змінилася, з тієї ж причини, що у більшості прихильників "Новоросії" не було ніякого бізнесу, а значить - і проблем.

Нарешті третя хвиля невдоволення окупантами була пов'язана з дислокацією військової техніки бойовиків у житлових кварталах Донецька та Луганська. Тут вже не витримали навіть найпалкіші прихильники квазіреспублік. Одна справа кричати на мітингу: "Путін, введи війська", а зовсім інша - коли ці війська ввели до тебе у двір. У Донецьку в червні 2015 близько 500 людей навіть перекривали головну вулицю міста - Артема, вимагаючи прибрати військову техніку подалі від будинків, але, за повідомленнями російських ЗМІ, акція протесту закінчилася тим, що ініціативну групу мітингувальників посадили в авто і відвезли в невідомому напрямку.

"Я не бачу того шанування бойовиків, яке було в деяких жителів Донецька у 2014 році, - розповідає мешканка Донецька Ярослава. - Вже давно не прийнято розповідати, що, мовляв, "я допомагав нашим хлопцям, носив їм їжу і воду на блокпости". Зараз усі намагаються не згадувати, якщо допомагали. Звичайно, у екзальтованих дамочок досі зволожуються очі, коли вони бачать "наших хлопців" у камуфляжі. Але зазвичай цим і обмежується - очі висихають і кінець. Бойовиків намагаються не зачіпати. Коли у мене вони запитують дорогу, я не кажу. Не знаю - і все. В принципі, так багато хто робить. У 2015-му ми відправляли таких "заблукалих" у протилежний бік. Але грати в сусаніних набридло. Вони не ходять зі зброєю, але ходять у своїх плямистих формах. Чесно сказати, це вже дратує багатьох. Вони реально брудні і смердючі. Чисті, напевно, їздять в автомобілях. У маршрутках і тролейбусах - рідкісні вонючки, а то ще й з перегаром. Мужики дивно виглядають, ніби постійно п'ють. Обличчя в них такі пухкі, нецікаві. Камуфляжка запрана зазвичай. Загалом, ніяких преференцій до них чи особливого ставлення. Замучили вже".

За словами місцевої жительки, і самі бойовики стали тіхішими, намагаються не хизуватися тим, що "захищають" Донбас. "Ні, ну, по п'яні можуть почати кричати, але їм швидко відповідають: "А ми вас не просили". У магазинах теж вже не буянять, тому що народ розумний став і викликає військову комендатуру відразу", - резюмувала донеччанка.

Режим автомата

За словами екс-нардепа з Донецька Єгора Фірсова, дізнатися реальні настрої жителів ОРДЛО досить складно. "Думки місцевих, по суті, ми ніяк не можемо перевірити. Ми знаємо загальні способи перевірки: соціологія, фокус-групи, але в авторитарних і військових режимах ніякі опитування не діють, - каже Фірсов. - Наприклад, якщо до вас в Донецьку підійдуть і запитають, як ви ставитеся до Путіна чи України, то ніхто не відповість, що до Путіна він ставиться негативно, а до України позитивно. З 2014 року на тій території існує "режим автомата Калашникова": багато військових, комендантська година і люди, що проживають в таких умовах три роки, вже залякані. Природно, такі обставини тиснуть на людей, але, яку б думку вони не мали, вона просто не враховується".

Тим не менш, судячи з фрагментарної інформації, яка надходить з окупованих територій, є привід говорити про охолодження відносин між місцевими та бойовиками. "Звичайно, місцеві їх вже давно не люблять, - запевняє донецький політолог Кирило Сазонов. - Вони перетворилися на нову еліту, яка дозволяє собі шикарне життя, найкращі ресторани, повіджимала майно і почувається дуже комфортно".

"Насправді ставлення спочатку було досить прохолодним, - додає заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і тимчасово переміщених осіб Юрій Гримчак. - Всі розмови про те, що люди з криками "Ура!" зустрічали бойовиків - перебільшення. На тих територіях не існує такого поняття як "закон". Фейкова влада там, звичайно, є, але поняття "закону", справедливості і законного рішення там немає. Плюс є дуже нахабна поведінка представників РФ, тому час від часу такі випадки (як з побиттям російського найманця в Горлівці, - "Апостроф") будуть продовжуватися".

У такому розчаруванні "захисниками" Донбасу, на думку донецького філософа Олексія Панича, немає нічого дивного. "Росія, яка прийшла на Донбас "живцем", дуже сильно відрізняється, в гірший бік, від "Росії з телевізора". Те, що це буде причиною розчарування, я передбачав ще в 2014 році. Так і сталося", - пояснив виданню експерт.

Однак далі побутового рівня нелюбов до бойовиків не в змозі трансформуватися у щось більше, наприклад, в організований протест. По-перше, протиставити щось людям зі зброєю дійсно складно. "Дуже важко проявити свою нелюбов до організованих озброєних людей, враховуючи, що людині, незадоволеній режимом, знайти собі союзників набагато важче, адже невідомо, кому можна довіряти, - каже Кирило Сазонов. - Тому розраховувати на повноцінну партизанську війну зараз у тому ж Донецьку неможливо просто через те, що люди безсилі".

"Це приблизно, як за часів товариша Сталіна сподіватися на те, що люди вийдуть на майдан, - додає Гримчак. - Вони вийдуть, але в той момент, коли буде похорон, а у всіх інших випадках - ні. Занадто сильний контроль за тим, що там відбувається. Останні виходи на вулицю за Україну були ще у 2014 році в Слов'янську, Краматорську і вони були розігнані автоматними чергами, правда, над головами. Після цього ніякі виходи на вулицю вже неможливі".

А, по-друге, як вважає журналіст з Донецька Сергій Гармаш, протестні настрої розрізнені. "Ставлення дійсно змінюється, ілюзії зникають і населення все більш роздратоване тим, що зараз там відбувається. Відсоток роздратованих великий, але не кожен буде йти на прямий конфлікт, - зазначає Гармаш. - Наприклад, у Єнакієвому, коли намагалися закрити шахту "Юний комунар", населення активно цьому протидіяло і просто вигнало людей, які приїхали закривати цю шахту і припиняти відкачування води. В принципі, населення активне, але воно не має чіткої політичної спрямованості. Те, що люди побили російських найманців, ще не означає, що вони готові підтримати українську армію. Для того, щоб вони підтримали ЗСУ, потрібно, щоб Україна для цього щось робила: посилала якісь сигнали, артикулювала своє ставлення до перспектив розв'язання конфлікту. А так люди не розуміють, що зміниться, якщо Україна повернеться, а якщо і розуміють, то в негативному плані, тому що постійно знаходяться під впливом російської пропаганди".

Але, за словами Панича, розчарування Росією все ж може мати користь для України. "У повстання це розчарування не переросте. Це було б ще більш катастрофічно, ніж відоме Варшавське повстання. Але потім допоможе Україні, коли окупація закінчиться і ми повернемося на свої землі", - резюмував філософ.