"Помісна церква обов’язково буде. Процес об’єднання вже почався": Патріарх Філарет про Бога, Україну і війну (фото, відео)

«Буде одна помісна церква, буде і церковний мир. Тому, що буде держава. Процес об’єднання вже почався», – наголосив в ефірі Радіо Свобода глава Української православної церкви Київського патріархату Філарет. А в контексті нинішньої війни на Донбасі патріарх Київський і всієї Руси-України зазначив, що, окрім церкви, високою довірою в українців користується також армія. «Чому армії довіряють? А тому, що бачать, що армія служить українському народу», – зауважив глава УПЦ КП. Патріарх привітав увесь український народ із Різдвом Христовим: «Вітаю звичайним нашим привітання. Христос народився! Славімо Його!»

Віталій Портников: Владико, вітаю Вас! І просто, вітаючи зі святом, хочу запитати: що Ви сьогодні сказали б вірним УПЦ, всім людям, які святкують Різдво Христове!

– По-перше, я хочу привітати всю українську паству, весь український народ з Різдвом Христовим! Вітаю звичайним нашим привітання. Христос народився! Славімо Його! Ну, і хотів би нагадати і віруючим, і всім, хто святкує Різдво Христове, чому ми святкуємо кожного року Різдво Христове, яке це має значення для нас? Просто свято, неробочий день, вихідний день, а чи має якесь інше значення? Церква підкреслює, що святкування Різдва Христового має особливе значення. Яке значення? Нагадує, заради чого Син Божий став людиною. Заради чого Бог стає людиною? Заради того, щоб подолати в людській природі гріх і смерть. Важливо це?

Може людина сама очистися від гріха, а особливо подолати смерть? Не може. Не може подолати ні смерть, ні очистися від гріха. І тому для того, щоб визволити нас від гріха і від смерті, треба було Сину Божому стати людиною і відновити людську природу. Відновив він чи не відновив?

– Це питання на два тисячоліття.

– Відновив. Відновив в своїй особі. Бо Христос без гріха. І як безгрішний, але взяв на себе відповідальність за наші гріхи. А в чому видно, що він взяв? А в тому, що він страждав. А страждання – це є наслідок гріха. Так ось, оцей наслідок гріха і взяв на себе безгрішний Господь наш Ісус Христос. І помер. Якщо він безгрішний, чому він помер? Адам помер, тому що він згрішив. А Христос не згрішив. А чому помер? А помер добровільно заради того, щоб подолати смерть. І подолав він смерть. Бо якби не помер...

– То не воскрес би.

– То не воскрес би. Бо воскресає той, хто помирає. А якби він не помер і не воскрес, то і не подолав би смерть. Тому Ісусу Христу, який взяв на себе наші гріхи, помер і воскрес, і тим самим подолав.

І тепер Христос знаходиться на небесах з нашою природою чи ні? Ми віримо, що Христос перебуває на небесах. На небесах не тільки як Бог, а перебуває і як людина, людською природою. Але вже людською природою оновленою, яка ніколи вже не буде помирати.

Так ось, оцю подію ми і святкуємо. І церква кожного року нагадує нам про те, що смерть для нас нестрашна, тому що її переміг Христос, і від гріха ми можемо визволитися. Але визволитися силою і благодаттю Божою, силою Святого Духа. А для цього треба каятися у своїх гріхах. І той, хто кається, бореться зі своїми гріхами, той і досягає цієї мети, тобто очищення від гріха. Є наслідки подолання гріха в людському роді чи немає?

Так ось, оцю подію ми і святкуємо. І церква кожного року нагадує нам про те, що смерть для нас нестрашна, тому що її переміг Христос, і від гріха ми можемо визволитися. Але визволитися силою і благодаттю Божою, силою Святого Духа. А для цього треба каятися у своїх гріхах. І той, хто кається, бореться зі своїми гріхами, той і досягає цієї мети, тобто очищення від гріха. Є наслідки подолання гріха в людському роді чи немає?

– Очевидно, що ми їх можемо, принаймні, бачити за всю нашу історію людства. Пошук подолання є. Правда?

– Є. Де це подолання гріха? У святих. Ось святі долають у собі гріх. І тому вони й святі, що вони подолали гріх. А ми можемо бути святими чи не можемо?

– Звичайно, людина має шанс подолати гріх. Правда? Якщо буде мати бажання.

– Так. Маємо можливість подолати в собі гріх. Яким чином? Своєю силою. Своєю силою ми гріх не подолаємо. Божественною силою і силою благодаті Святого Духа. А для цього від нас вимагається покаяння. Тобто визнання свого гріха. Визнати себе грішником не так просто. Не так просто. Тому що ми кожен свій гріх виправдовуємо тими чи іншими обставинами. А якщо ми виправдовуємося, значить, ми не каємося. А для того, щоб отримати очищення від гріха, треба покаятися. А для того, щоб покаятися, треба визнати себе грішним. Кожна людина думає: та я хоч і згрішив, але згрішив – ось обставини були такі, і я не міг не згрішити. Так ось, для того, щоб боротися з гріхом, церква і нагадує нам, для чого Син Божий став людиною і народився від пресвятої Діви Марії.

– Скажіть, будь ласка, владико, а як Ви оцінюєте стан сьогодні українського суспільства саме з моральної точки зору? Адже будь-яка жертва заради миру, спокою і спасіння людини. Так?

– Так.

– І от з цієї точки зору, якщо подивитися на українське суспільство, я не бачу великого миру і великого спокою в душах людей.

– Я бачу. Бачу духовне відродження України після безбожницького режиму. У чому це відродження? Найперше в тому, що за роки незалежності, тобто за роки свободи, свободи релігії, свободи церкви, в Україні побудовано більше ніж 3,5 тисяч храмів. Чому люди, знаходячись у непростих економічних умовах, будують храми, а не будують свої будинки, а насамперед думають про храм Божий? Значить, для них святе і важливе – мати в місті чи в селі, чи в районному центрі храм. А це свідчить про віру людей.

А крім того, відродження я бачу в тому, що ось зараз йде неоголошена війна на сході. І люди помирають. А чому вони помирають, що їх штовхає на смерть? Любов до своєї Батьківщини, до своєї рідної землі, до своєї сім’ї, до свого народу. Добро це чи ні? Любов це чи це не любов, якщо людина віддає своє життя за благополуччя свого народу? Лобов. Бо Христос сказав: ніхто не має більшої любові, як той, хто покладе душу свою за друзів своїх. А вони життя своє віддають за свій народ. Це одне.

Друге – це вияв волонтерського руху, коли допомагають постраждалим, біженцям, які потребують допомоги. Чому людина допомагає іншій, невідомій? А тому, що співстраждає. А співстражання є виявом любові. І тому я й кажу, що духовне відродження в Україні є. І завдяки цим, випробуванням, які Господь опустив на Україну.

– Але війна – це завжди, дійсно, і смерть, і поневіряння, і втрата близьких, і втрата домівки, і втрата перспективи у людини. От що сказати людині, яка потрапляє в таку страшну халепу? Вона може втратити віру у майбутнє, не тільки у Бога.

– Якщо вона вірить, віруюча людина, навіть якщо вона і помре, але ж вона не зникне, тому що душа людини безсмертна. Чого боятися смерті? Оці воїни смерті не бояться. От чому не бояться? А тому, що люблять. От Іван Богослов і жінки-мироносиці, чому були на Голгофі? Апостоли розбіглися, а вони були. А тому що любов перемагає смерть. Тому смерті не треба боятися. І страждань не треба боятися. А чому не треба боятися страждань? А тому, що вони тимчасові. Вони перемагаються. Ось і Христос страждав, терпів ганьбу від грішників? Терпів. Але воскрес і прославився. Так і ми. Господь опускає нам ці страждання. Але це не значить, що вони будуть постійними. Господь просто випробовує наш дух, нашу стійкість, нашу моральність.

– А що Ви думаєте про перспективи церковного миру в Україні? Буде церковний мир?

– Буде.

– Яким чином?

– А коли буде одна помісна церква, буде і церковний мир. А помісна церква одна обов’язково буде. Чому буде? А тому, що буде держава. Буде держава, то повинна в цій державі бути і одна православна церква, а не декілька православних церков. Тому ми і віримо. І зараз процес об’єднання вже почався. Вже багато віруючих Московського патріархату переходить у Київський патріархат. Чому вони переходять? Тому що бачать, що Київський патріархат – це дійсно є українська церква, яка захищає українську державу, український народ і українські інтереси. Тому єдина церква обов’язково буде.

– Але 25 років незалежності, Ви бачите, принесли тільки поки що боротьбу за таку церкву.

– Так. Боротьба була і в інших помісних церквах. Хіба в болгарській церкві 70 років не боролися? Або та ж сама грецька церква теж боролася за свою незалежність, коли на руїнах Оттоманської імперії виникла грецька держава. А російська церква 141 рік чекала визнання. Тому ми не є виключенням в історії. Прийде час і у нас буде єдина помісна православна церква, і буде визнана іншими православними церквами.

– Чи не турбує Вас, що цей пошук шляхів до об’єднання відбувається у світі, який потроху стає все більше і більше секулярним, в якому, здається, церква стає не такою важливою для великої кількості людей? Адже, коли Ви говорите про цю боротьбу, вона була у світі, де церква була важливою цінністю для всіх. Правда?

– Ви думаєте, що вона не являється цінністю для всіх?

– Я запитую, владико. Я запитую про можливі проблеми і перешкоди.

Справа в тому, що і до цього часу церква відіграє свою важливу роль. Чому довіра до церква в Україні найвища? Якщо довіра в Україні до церкви найвища, значить, вона потрібна. Значить, вона несе щось корисне, духовне. І тому, не зважаючи на те, що відбувається, проходить цей процес секуляризації, і в Європі, і в усьому світі, у тому числі і в Україні церква не перестає відігравати важливу роль. Ми ж не можемо сказати, що Бог не відіграє важливої ролі. Можемо ми так сказати, що люди, хоч і відвертаються від Бога, але це не значить, що Бог не існує, і це не значить, що Бог не керує цим світом? Це ми, грішні, відступаємо від Бога. І собі на біду. А якби ми трималися Бога, виконували його заповіді, то і війни не було б, і справедливість у суспільстві була б, якби ми трималися Бога і виконували його заповіді.

Я вважаю, що церква ніколи не втратить свого впливу і свого значення. Від неї можуть відходити, але значення церкви так само, як і віра в Бога – ніколи не втратить своїх цінностей.

– Можливо, така довіра до церкви – це ще й свідчення слабких державних інституцій, що до них немає довіри? Може, тут церква має допомогти державі стати такою, якій довіряли б?

– Ви думаєте, що якщо чим більше довіряють церкві, тим менше довіряють владним структурам?

– Ні, я не так сказав би. Я сказав би, що церкві довіряють ще й тому, що владні структури не можуть розраховувати на таку довіру суспільства в нашій країні.

– А чому не мають такої довіри? А тому, що не йдуть дорогою правди (владні структури – ред.). Не служать народу, а часто служать собі, тому й не довіряють. А якби служили народу, тоді й довіряли б.

Чому армії довіряють? Це ж теж світська установа. А чому армії більше довіряють більше, ніж, наприклад, Верховній Раді чи іншим установам? А тому, що бачать, що армія служить українському народу. Тому й довіри більше до армії.

– Це, мені здається, дуже важливо, що, якщо у суспільстві є інституції, яким довіряють, а це церква, а це ЗСУ, значить, можливо в принципі вибудувати державні інституції, яким теж будуть довіряти людям. Це теж питання вибору морального.

– Тепер держава армію більше підтримує, ніж підтримувала? Більше. Тому і буде рости довіра і до держави, якщо вони будуть приділяти більше уваги для захисників нашої Вітчизни.

– Але церква також допомагала армії. Не тільки держава.

– Допомагала і допомагає. По-перше, ми збирали і кошти, і продукти харчування, і бронежилети, і медикаменти, і транспорт, тобто все, що могли.

І не тільки це робила церква. Це роблять і волонтери. Тобто цей рух піднявся. І капелани з’явилися в армії. І це теж допомога з боку церкви армії.

– Ну, це в принципі може означати, що люди дійсно прислухаються до того, про що Ви говорили сьогодні у нашій різдвяній розмові, що вони намагаються бути кращими і більш відданими власній країні.

– І це дійсно так. Тому що іноді ставлять таке запитання: чому Господь опускає ці страждання? Для того, щоб виявити кращі риси людини. Бо в стражданнях виявляється краще. От якби не було б цих страждань на сході, то не було б волонтерського руху. Тобто не було б цього виявлення любові до своїх ближніх. Якби не було війни, то люди не віддавали б своє життя за свою Батьківщину, за Україну, за свій народ. І для того, щоб виявити оці...

Наприклад, чому Господь попустив Іову Праведному страждати, при чому тяжко страждати? Для того, щоб показати силу духа праведного Іова.

– Владико, подякую Вам за цю важливу розмову у святковий день. Ще раз Вітаю!

– Христос народився! Славімо Його!

Віталій Портников

Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.