Про любов та ненависть, або Як може рятувати Україну кожен із нас

Не секрет, що українцям та росіянам нав'язують депресивні настрої. Ні, не лише зараз. Останні, як мінімум, 20 років. А якщо думати глобально - то в десятки разів більше. Навіщо це потрібно? Це просто. Чим гірше людям, тим краще керівникам.

Але є одна деталь. На відміну від росіян, українці хоча б намагаються з цим боротися. Вони вірять пропаганді, але потім - в якийсь момент - рятівний сумнів починає пробуджувати якусь слабеньку надію. Вони вірять у те, що все погано і буде ще гірше. Кожен з нас, напевно, думає так - щодня... Хоча б на мить.

ЗМІ, блогери, телебачення, популярна музика, кіно - все є гірким на смак, страшним та печальним. Деякі просвіти надій не помічаються людьми - і навіть не збирають лайків та перепостів. Тенденція страшної масової депресії - це не безробіття та бідність. Це внутрішній стан. Це коли тебе не радує погляд дитини та посмішка дружини, коли забуваються мрії і починається страх. Коли війна, яка крає нашу країну, приходить у наші серця. Коли навіть зароблені гроші здаються чимось поганим і жахливим - не тим, що треба. Коли хочеться бігти кудись, але не знаєш куди.

На жаль, саме такі слова я часто чую останнім часом від знайомих. І не від тих, чиї життя спіткали трагедії. Навпаки. Те, що горем народу живиться влада - зрозуміло. Те, що ЗМІ збирають на моторошних острахах гроші - теж ясно. Але ж ми українці, які завжди більш за все вміли одне - боротися.

Зламати нас можна. І ворогу це вдається. Так, не треба замовчувати цього - ми ламаємося. Але, друзі, у нас залишилося головне - вміння бути собою. Вміння вижити та вистояти. Одному проти всіх, чи з усіма - проти ворога... Головне - щоб не проти себе. Бо ворог жадає, щоб ми почали ненавидіти себе. Саме це знищить нас поодинці і як народ.

Але я знаю, що цього не буде. І закликаю вас у кожну мить свого життя, коли ви посварилися з близькою людиною, коли ви у розпачі від самотності чи ображені на рідних дітей та батьків - згадати, що ми вміємо бути справжніми. І не піддаватись на важкий моральний психологічний тиск "русского мира" (як одного з проявів пропаганди жаху). І не звинувачувати ворога, а спочатку - любити себе. Незважаючи ні на що. Тому що, не люблячи себе та свою країну, не можна ненавидіти ворогів - бо тоді твоя ненависть може повернутися обличчям до тебе. Ненавидіти має право лише той, хто вміє любити!