Приєднуюсь

Я - ніколи не забуду, як "мєсниє житєлі" смажили шашлики на Саур могилі, на кістках і крові наших хлопців...
А ще, того пілота, якого "мамочки апалценцев" забили на смерть, лопатами. На землі. Він катапультувався на їх території, коли їхні " защітнікі нєдоросії" збили літак. Я не забуду те каміння, яке летіло від жителів Донецька на "парадє плєнних", як і сам парад. А ці виродки товпами йшли дивитися і знущатися. І "столб пазора" з жителькою, Іриною Довгань, яку прив'язали до стовпа, обгорнули прапором і всі бажаючі плювали, кидали непотрібом, били.
Я не забуду ті понівечені обличча, які ці виродки, апалчєнци, назвали "фантомасами Дєбальцево", позрізавши шкіру з м'язами. Я не прощу за обстріляний Восточний район Маріуполя. І ще, я не пробачу ту мамашку, яка в дитячий поліклініці лізла без черги до лікаря, "патамушта ана бєжєнка", а на питання лікаря, де тато дитини, відповіла: "астался дома мачіть укропав". Я не пробачу і не забуду полонених, яких катували, а не рятували від "голодування", крапельницями...
Не пробачу відірвані ноги і руки наших бійців, могили наших хлопців. І за те, що багатьох збирали по шматках, а ідинтифікували по ДНК. Я багато бачила, за майже два роки волонтерства в зону АТО. Спалені і потоптані прапори України, тими ж жителями, і за вирізані портрети Тараса Шевченка, з підручників, погрози і образи волонтерів. Це не ненависть, не негатив. Так виглядає непрощення. Моє непрощення. Наше! Всієї України! Любава Леонова