Різдвяна капіталізація, або чому я не люблю колядників

Шосте січня, перша зірка, дванадцять страв і чисті серветочки на обідньому столі. Господарі урочисто перемикають канали на старій плазмі, сервірують згаданий вище стіл, ковтають слину від солодкого аромату куті. Так би мовити, картина маслом – «Затишний родинний Святвечір з усіма його атрибутами». Ба ні, не з усіма: для повного комплекту до будиночка ще має увірватися купка юних колядників, рішуче налаштованих на серйозні касові збори. Купка знає напам’ять декілька віршиків, тягає в руках один здоровий такий пакет для смаколиків і другий трошки поменше – для грошей. О, тепер усе на місці. Ідеально.

Але стоп. Здається, усіх нас у дитинстві вчили виконувати будь-яку дію для того, щоб досягти певного результату. Для того, щоб реалізувати визначену раніше мету. Якщо це правило все ще працює, яка ж тоді мета вимальовується в діток/підлітків/дорослих, що завзято перед Різдвом атакують Google в пошуках «коротких колядок» і збирають по квартирі місткі пакети із супермаркетів? Власне, для чого люди сьогодні щедрують і колядують? Що це заняття означає для дітей?

Коли мені було дев’ять, мій родич навчив мене й мою двоюрідну сестру двом цілком пристойним колядкам. Я вчилася в музичній школі, сестра мала досить непоганий голос від природи, тому ми ці колядки вирішили співати. Прем’єра виявилася таки успішною, бо заробили ми в той Святвечір по 150 гривень кожна. А для того часу це був непоганий гонорар. Цікаво те, що найяскравішим спогадом у мене й досі залишається чомусь не вдалий вокальний дует із сестрою, не захоплені погляди батьків і сусідів на юні таланти, не перша зірка й не кутя, а звабливі 150 гривень у наших кишеньках. Не знаю, чому наразі це видається дивним, але, погодьтеся, - трошки смердить нонсенсом. Добре, що хоч колядки пам’ятаю й маю, що заспівати сьогодні для батьків, а не для гонорару.

Звичайно, дитині в її шість чи вісім років досить важко пояснити фольклорну специфіку цього обряду. Та ніхто й не намагається. Питанням залишається лише те, чому саме ми навчаємо й навчаємося, коли збираємося в гурти, шукаємо колядки й зручні пакети задля підкорення своїми талантами щедрих господарів. А ще – чи не перетворюються цілком оригінальне культурне надбання на завуальований спосіб заробітку.

Якщо ми не можемо усвідомити історичну цінність цього феномену, може, варто спробувати хоча б віднайти ще декілька корисних переваг, окрім поповнення гаманця? Наприклад, можливість соціалізації та знайомства з новими людьми, розвиток своїх вокальних (а раптом?) даних чи, нарешті, покращення пам’яті? Або принаймні перетворення одного зимового вечора з буденного на небуденний?

Зрештою, може, хоча б така мотивація допоможе нам позбавитися від іронічної посмішки при спогляданні колядника, що розкриває пакет для грошей раніше, ніж рот…