Розслідування: Підземелля скарбів. Українське чорне золото - ідеальний засіб швидкого збагачення за рахунок держави (відео)

Блокада окупованих районів Донбасу — тема номер один останніх тижнів. Влада наполягає: якщо купувати вугілля за кордоном, доведеться знову піднімати тарифи на електроенергію. Але вугілля з окупованих територій становить лише третину від загального обсягу споживання цього палива українськими електростанціями. Більша частина видобувається на підконтрольних Україні територіях, і якщо прибрати сумнівних посередників, які наживаються на видобутку українського вугілля, електрика може не дорожчати зовсім. Про це — в розслідуванні Олександра Курбатова.

Вугілля. Чорне золото. Запорука енергетичної незалежності України і... ідеальний засіб швидкого збагачення за рахунок держави. Підприємства вугільної промисловості примудряються купувати з різницею у 50-70% один і той самий товар на однакових умовах. Про це розповідає член робочої групи щодо дотримання чинного законодавства при здійсненні процедури закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти Олексій Тамразов.

«На засіданнях робочої групи по 15-20 осіб бере участь, у тому числі із Міністерства енергетики і вугільної промисловості. Вони апелюють на наші запитання: «Ну вы же понимаете, почему у них такие цены?» Ми розуміємо, що вони купують набагато дорожче, вони розуміють, що купують дорожче. Усі навколо все розуміють і нічого не змінюється», — зазначив він

На наші запитання представники ДП «Селидіввугілля», яке прославилося на всю Україну найвищими цінами на закупівлях через «Прозорро», теж після інтерв'ю зізнаються, що не можуть всього сказати на камеру. І одразу ж запитують, чи не продовжуємо ми запис на якийсь прихований мікрофон.

Повністю відверті лише шахтарі, до яких державні гроші ніколи не доходили.

«Лопаты, обушки, клеваки, ключи там слесаря сами покупают, чтобы работать чем-то. Все это за свой счет, со своей зарплаты», — каже Дмитро Григор'єв, який працює на шахті «Курахівська», державного підприємства «Селидіввугілля».

У складі ДП «Селидіввугілля» чотири шахти: «Курахівська», «Україна», «Росія» і «Новогродівська». Остання рятувала показники усього об'єднання. Але це вже в минулому — потужна лава вичерпана. Потрібно запускати нову — це великі гроші, яких на підприємстві не має. Про брак коштів і погане фінансування на державних шахтах кажуть геть усі — від директора до простих гірників.

Найкращий комбайн «Новогродівської» і всього об'єднання вже тричі відпрацював свій технічний ресурс, але навіть такі комбайни — за щастя. На багатьох інших дільницях і шахтах вугілля добувають як у старі часи, каже Дмитро Григор'єв. Він машиніст, але через брак коштів на ремонти нерідко вугілля видобуває так, як робили це в часи Стаханова.

«Отбойными молотками, вручную добывали. Но опять же, тоннаж маленький. Поэтому много не заплатят. Потому что людей много, а добычи мало — ручной труд. Обеспечения вообще нет. Спецодежда вообще не выдавалась, я уже не помню сколько лет. Проблемы есть со светильниками, со спасателями», — розповів робітник.

У цих проблемах Дмитро винуватить державу. Мовляв, надто мало дотацій виділяє на вугільну галузь, не підтримує її на належному рівні. Тим часом його рідне об’єднання «Селидіввугілля» наприкінці січня 2017-го, наприклад, уклало угоду на закупівлю 2,5 тисяч шахтарських ліхтарів. За кожен сплатило по 1990 гривень. При цьому такі самі шахтарські лампи інше об’єднання, «Волиньвугілля», купувало по 1200 гривень. З п’яти мільйонів, що заплатило «Селидіввугілля» за світильники, два мільйони виявилися переплатою постачальнику.

Директор ДП «Селидіввугілля» Сергій Пахомов пояснює: виробники ліхтарів самі винні, що не прийшли на тендер.

«Мы к ним обратились, на конкурсные торги они почему-то не заявились. Может, они считают, что мы не платежеспособны и не захотели с нами. Ну, хотя, есть такой момент: много мы кому должны и уже давно», — зазначив він.

Насправді інших постачальників відлякують дискримінаційні умови, які із власної волі внесло в угоду «Селидіввугілля», каже секретарка комітету Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу Вікторія Войцiцька. Вона впевнена, що на них погодяться лише ті, хто попередньо вступив у змову із замовником.

«Селидіввугілля», на відміну від більшості компаній, дозволяє собі ставити в вимогах щодо проведення розрахунків із постачальником термін до 120 днів. Це повний нонсенс. Ніхто не піде. Адекватна компанія, яка працює на ринкових умовах, вона не може собі дозволити, щоби із нею розраховувалися протягом 120 днів. Тобто це є перший інструмент, таким чином взяти і відсікти всіх, хто не потрібний», — розповіла Войціцька.

Відколи запрацювала система «Прозоро», «Селидіввугілля» провело через неї тендерів на 200 млн гривень. Дарма, що всі закупівлі тепер відкриті. За даними активістів, які відслідковують корупцію в тендерах, лише в січні цього року ціни на обладнання, яке придбало це вугільне об’єднання, перевищували ринкові на 30, а то й на 60%.

Генеральний директор підприємства Сергій Пахомов пояснює, що так проявляються особливості українського ринку.«Вы приходите сегодня за мясом. Вот сегодня есть цена на мясо 70 грн. Завтра вы приходите — она, почему-то, 90. Послезавтра приходите — она опять, может быть, 70. Это рынок. Вот оно так вот сложилось и никто цены не регулирует», — зазначив Пахомов.

Усі тендери «Селидіввугілля» виграють кілька компаній колишніх донеччан. І майже кожна позиція обходиться державі значно дорожче, ніж на інших шахтах, каже Олексій Тамразов, активіст групи, яка перевіряла закупівлі на державних шахтах.

«Oжидаемая стоимость пожарного трубопровода того же «Селидовугля», который мы сегодня будем рассматривать в очередной раз, 22,5 млн грн, 15 километров. Позавчера Луганскуголь приобрел трубопровод в гораздо меньшем объеме, с такими же соединениями, все то же самое он купил в два раза дешевле. То есть, фактически, это не на 22 миллиона «Селидовуголь» должен был купить, а на 10-12 миллионов», — розповів Тамразов.

Переплата на гірничому обладнанні закладається у вартість вугілля. Роздута вартість вугілля закладається в тариф на електроенергію. Так, все населення оплачує надприбутки посередників, у яких шахти купують потрібну техніку.

Невеличне шахтарське містечко Гірник не газифіковано. Котельня, яка працює на вугіллі, давно розібрана і своє житло мешканці багатоповерхівок опалюють виключно електроенергією. Електрообігрівачі працюють у кожній кімнаті, а варто їх вимкнути, як температура у квартирах миттєво падає. За день — до двох-трьох градусів вище нуля. Тому усі електрокаміни залишають працювати навіть тоді, коли йдуть на роботу. У Гірнику безліч проблем. Шахтарі скаржаться на відсутність холодної води, яку вже 20 років дають по кілька годин в день, на багаторічну відсутність централізованого опалення. Але найбільш болюче питання — тарифи на електроенергію.

«Накручиваем в месяц по 3,5 тысячи киловатт. И по деньгам получается почти как вся зарплата. Вот сверку получил — семь тысяч гривен грязными, это пять тысяч гривен на руки. Так что у меня вся зарплата уйдет только на коммунальные услуги», — розповідає Владислав Паращук з шахти «Курахівська».

Владислав — робітник гірничо-очисного забою, «гроз», як кажуть місцеві. Його робота, як і у прохідників, вважається найтяжчою на шахті. І зарплатня у прохідників і грозів теж найвища. Але через високі тарифи на електроенергію і затримки по зарплаті багато «грозів» і прохідників живуть у борг. Деякі місцеві магазини для тих, кого добре знають, видають товари від розписки.

«Молока можно взять, творога. Такого, чтобы прожить. Об алкоголе и сигаретах речь не идет — крупы, макароны. Приходишь, берешь список. Потом получаешь и относишь деньги туда — круговорот, снова живешь в долг», — каже шахтар Сергій Бредіхін.

Щоб не переплачувати десятки мільйонів на шахтних тендерах, вугільним підприємствам запропонували провести їх заново. Натомість, адміністрація «Селидіввуггіля» у відповідь погрожує соціальним вибухом, мовляв, вже пізно щось міняти.

«З пістолетом біля скроні кажуть: «Давай гроші, і не важливо, що у нас перевищення по цінам. Маєш дати, інакше тисячі людей залишаться без роботи». Тобто шантаж. Можливо, він обумовлений тим, що є нові «смотрящі», у яких нові правила», — каже Вікторія Войцiцька.

Коли вимикається камера, керівництво об’єднання наполягає: не в Селидово треба шукати причини завищених цін під час закупівель. Кажуть, і тендери укладали б на кращих умовах, якби Міністерство дійсно цього хотіло:«Так интересно было. В Министерстве мы сидим. Активисты на нас набросились. И сидит еще человек 20 из Министерства и молчат, ни слова не говорят. Ну вы либо выступите в нашу защиту, мы же все-таки ваши. Либо, если вы понимаете, что мы не правы — скажите, что мы не правы. И мы будем что-то делать. Вы только нас поддержите с другой стороны, помогите тогда нам», — зазначив Сергій Пахомов.

Без камери, віч на віч, нам постійно повторювали: не там шукаєте корупцію, усі відповіді у Києві. Коли починає працювати комбайн і за гуркітом техніки й вугілля майже нічого не чути, директор шахти «1-3 Новогродівська» Микола Галушко теж каже, що справжні рішення приймають не керівники підприємства:«Сейчас мы этим не занимаемся. Потому что занимаются все остальные. Мы не покупаем. Мы не продаем. Мы только добываем уголь и все», — розповів він.

Власне, хто саме приймає рішення за якою ціною купувати обладнання, керівники «Селидіввугілля» таки видали. Під перехресним допитом активістів стало відомо, що система так званих «смотрящіх» за галуззю, що була притаманна в часи Януковича, нікуди не зникла і сьогодні. Сучасні «смотрящі», попри неофіційний статус, за мовчазною згодою влади мають величезний вплив на галузь.

«Вот они выходят из Министерства энергетики и угольной промышленности, руководители шахт, и начинают: «Но вы же понимаете, почему это, почему такие цены (на торгах в «Прозорро»)». Я говорю — нет, не понимаю. Они говорят: «Ну как, вот же смотрящий, там через 500 метров, в офисе, на улице, чтобы далеко не ходить». Ну, то есть, это уже вообще за гранью, как бы. Ну как будто мы в тринадцатом году. Вот там мы и остались», — розповідає Олексій Тамразов.

За 500 метрів від Міністерства енергетики і вугільної промисловості, на вулиці Богдана Хмельницького, 26 і справді знаходиться будівля, яка належить доньці одіозного підприємця Віталія Кропачева. Може, і він сам теж за цією адресою знаходиться? Саме про неї нам розповідали у незалежних профспілках гірників ледь на кожній шахті «Селидіввугілля».

Ми проходимо під арку. Там у дворі стоять «Мерседеси», «Порше», «Ренджровери». Черговий на вході підтверджує — саме тут офіс Віталія Кропачева. Але його немає на роботі. Щоб отримати коментар, ми прийшли і наступного дня. Елітні автівки вже не вміщалися у дворі — навіть пішки протиснутися важко. Вже новий охоронець із рацією в руках повідомив, що наші питання разом із номером телефона передали Кропачеву. Але, мовляв, начальника немає, а коли він буде — невідомо.

Тим часом, міністр енергетики Ігор Насалик визнав, що дослухається до порад Кропачева. Активісти та медіа називають останнього новим «смотрящім» за вугільною галуззю від Президентського оточення. Примітна деталь: компанії «Доненергоекспорт» та «Тріалтрейд» нещодавно почали вигравати багатомільйонні тендери на «Селидіввугіллі». До війни їх пов'язував спільний контактний телефон. У ті часи «Доненергоекспорт» вигравав більшість тендерів на «Торезантрациті», яким керував саме Віталій Кропачев. Тоді вони заробили біля 300 мільйонів гривень.

«Виталий Кропачев. Я даже не знал, что он один из организаторов батальона «Торнадо». То есть, они (представители «Селиовуголь», «Красноармейскуголь») говорят: «Виталий, Виталий». Никто же не говорит прямо. Они говорят, что «Вы понимаете, кто это формирует»? Нужно понять основное, что если они говорят здесь, прямо в Министерстве, об этом же знает министр. Он же руководитель. Если знает министр, то, наверняка, знает и Президент. И всех эта ситуация устраивает», — обурюється Олексій Тамразов.

Голова незалежної профспілки Михайло Волинець, який теж входить до групи, що перевіряла шахтні закупівлі, каже, що «смотрящі» постійно змінюються, як і міністри, незмінним залишаєтся лише постійний контроль над галуззю з боку оточення Президента:«Було при Демчишинi (колишній міністр енергетики і вугільної промисловoсті) двоє «смотрящіх» у вугільній галузі: Андрій Вєнгрін, який жив в Селідово і зав'язав оці схеми, вже наглючі схеми, і Трегубенко — народний депутат від БПП. Він був підпорядкований Кононенко. Кононенко був наглядачем над усім паливно-енергетичним комплексом, Трегубенко над вугільною галуззю. Потім Трегубенко замінили на нового», — додав Тамразов.

Наразі для державних вугільних підприємств готується нова порція кредиту під державні гарантії — це мільярд гривень. Він має сприяти переходу галузі на бездотаційну роботу. Це не перший мільярд і не перша спроба зробити вугільні підприємства прибутковими. Але всі попередні спроби закінчувалися однаково: посередники, які казково багатіють, і шахтарі, які дедалі більше провалюються в злидні. На те, що тепер щось якісно зміниться, сподіватись просто не доводиться. І очікуваний шахтами мільярд просто розчиниться в бездонних кишенях «смотрящіх».