Ми так багато говоримо про Україну та любов до неї. але що вкладаємо у ці слова? Пам'ятаєте, в школах проводили опитування, "Що для мене Україна"? До речі, цікаво, що гарні оцінки нам ставили тоді за пафос, а не за правду (найчастіше).
От і тепер - крім пафосних слів - є щось? Є велика гіперідея, є любов до пращурів, є радість і гордість? Чи просто любов до природи? До краси? Останнім часом про гордість майже ніхто взагалі не каже. Про ідею також - все менше слів. Лишається любов до минулого, далекого-далекого, яке все одно не повториться? Так?.. Чи ні?
Для себе я знаю відповідь. Але спочатку - цікаво взнати, що думаєте ви, друзі та читачі. Повернемося у сьомий чи шостий клас школи, але з життєвим досвідом - і відповімо. :)
P.S. Заздалегідь дякую за коментарі. А у наступних статтях я розповім свої "прості думки простої людини" про це. :)
12 серпня за новим церковним календарем (25 серпня за старим) - день пам'яті мучеників Фотія, Аникити та інших, які постраждали за віру в III-IV століттях. У народі день прозвали Фотя Повітковий. За старим календарним стилем і що можна й не можна робит...
Торік це мертвонароджене дитя кремлівської пропаганди мало реалізувати імперські амбіції Кремля у невійськовий спосіб: друзяка Трамп повинен був примусити українців до здачі територій. Проте ані червона доріжка, ані рукостискання й поїздка в одній маши...
