Ми так багато говоримо про Україну та любов до неї. але що вкладаємо у ці слова? Пам'ятаєте, в школах проводили опитування, "Що для мене Україна"? До речі, цікаво, що гарні оцінки нам ставили тоді за пафос, а не за правду (найчастіше).
От і тепер - крім пафосних слів - є щось? Є велика гіперідея, є любов до пращурів, є радість і гордість? Чи просто любов до природи? До краси? Останнім часом про гордість майже ніхто взагалі не каже. Про ідею також - все менше слів. Лишається любов до минулого, далекого-далекого, яке все одно не повториться? Так?.. Чи ні?
Для себе я знаю відповідь. Але спочатку - цікаво взнати, що думаєте ви, друзі та читачі. Повернемося у сьомий чи шостий клас школи, але з життєвим досвідом - і відповімо. :)
P.S. Заздалегідь дякую за коментарі. А у наступних статтях я розповім свої "прості думки простої людини" про це. :)
Противник (російські війська) продовжує вести наступальні дії в цьому напрямку, аби дістатися ближніх підступів до Добропілля з півдня та південного сходу. Для досягнення цієї мети командування противника розгорнуло у напрямку Добропілля війська (сили)...
Елітні підрозділи морської піхоти Дієвої армії Української Народної Республіки формували з гуцулів-плотогонів, які сплавляли ліс гірськими річками Карпат. Місцевою говіркою їх називали бокорашами від діалектного слова «бокор» на позначення плота, яке з...
