"Створення суспільства активних власників, а не пасивних утриманців": Яка диктатура потрібна Україні

Декілька днів тому у фейсбуці, в коментарях до блогу "WishList-2017 для українського агросектору", розгорілася невелика, але досить симптоматична дискусія, пише у своєму блозі на "Новому часі" учасниця Національної ради реформ Владислава Рутицька. Патріоти України пропонують вам ознайомитися із її міркуваннями.

Якщо коротко, то в ролі методів реалізації цього плану були запропоновані "революція, люстрація і масові розстріли корупціонерів іще років п'ять". Я доволі часто натикаюся на таку думку, тож думаю, що й цього разу градус дискусії буде високим.

Ми занадто довго жили у викривленому світі, де поняття закону і справедливості перебували на протилежних полюсах. І незважаючи на зрушення, часто ці поняття далекі один від одного і зараз. Тому значна частина українського суспільства протиставляє закон і справедливість, забуваючи, що ці поняття в нормальних країнах лише доповнюють одне одного. Отже законні методи зміни ситуації багатьма відкидаються через зневіру.

Це сумно. І мені здається, що такий підхід може перетворитися на біг по колу зі граблями. Ми можемо постійно намагатися знайти справедливість, змінюючи лідерів і відкидаючи закон, замість того, щоб встановити диктатуру справедливого закону і бути незалежними від зміни політиків при владі. Це не жонглювання поняттями. Це той самий принциповий підхід, який відрізняє країни зі сталою демократією від режимів "третього світу".

Але повернемося до розстрілів, революції та інвестицій, які начебто мають прийти за ними. Скажімо вже чесно: сам такий підхід відлякує інвесторів! Адже вони дуже добре розуміють, що в цей період можуть стати тією самою "тріскою" на яку ніхто не зважає, коли "рубають ліс". Кому цього хочеться? Навіть відчайдухи, які вміють працювати на ризикових ринках, будуть ставитися до такого суспільства і держави з пересторогою. Адже такий підхід по результатам може порушити основний принцип сучасної світової системи – "непорушності права приватної власності". Всі знають, що так уже бувало, тому завжди тримають це в голові, думаючи про Східну Європу.

Саме недостатній захист права власності є основною проблемою для України. На посаді заступника міністра з питань АПК я часто чула про ці страхи від потенційних інвесторів. Чую їх і зараз, працюючи у відрядженнях уже як учасниця Національної ради реформ. У міжнародних рейтингах ми пасемо задніх, і це усвідомлює кожний інвестор. А який сенс інвестувати в країну, де можеш втратити все, тому що гарантії щодо захисту власності є примарними? Відповідь очевидна. Що ж потрібно для того, щоб змінити ситуацію?

Якщо ми візьмемо відомий The International Property Rights Index, де Україна займає 115 місце, то крім законодавчих новацій, при його формуванні розглядається рівень корупції, незалежність і неупередженість судів, верховенство закону і політична стабільність. За всіма цими пунктами Україна має великі проблеми. І цей комплекс не можна вирішити винятково силовими методами. Єдиний шлях – це створення диктатури справедливого закону.

Який же вихід на практиці? І тут ми знову повертаємося до того, звідки починали – до приватної власності. Багато людей, коли мова заходить про "сингапурське диво" починають зразу акцентувати увагу на силових методах управління. Але якби режим Лі Куан Ю тримався на самому насиллі, економічного дива не сталося б.

Тому я хочу нагадати слова Лі Куан Ю: "Ми створили демократію приватних власників, і саме тому в Сингапурі зараз стабільність. Якщо ви хочете, щоб люди захищали цю країну і далі, дайте їм також долю власності".

Диктатура справедливого закону, створення суспільства активних власників, а не пасивних утриманців, захист права приватної власності – от що потрібно Україні. Інакше біг по колу зі граблями стане визначальним для нашого розвитку. Перспективи в такому випадку зрозумілі.

У нас є спільний ворог, з якими ми ведемо війну. Досить уже мотузити одне одного. Наша сила в єднанні. Наше спільне завдання – створювати щасливе майбутнє для нашої країни, для наших дітей. До роботи!