Так дешевше: У Китаї водій, який збиває людину, проїдеться по ній ще кілька разів, щоб упевнитися - вона точно мертва (фото)

"Якщо ви коли-небудь скаржилися на наших водіїв, ви просто не мали справу з китайськими", — пише Тетяна Лазарчук у блозі ТСН, передають Патріоти України, і продовжує:

"У Китаї я прожила майже півроку – у величезному мегаполісі Шеньчжень, якому лише 40 років. Шеньчжень називають "китайською відповіддю" прогресивному Гонконгу – тут зразково рівні дороги і продумані автомобільні сполучення. Але ще більше китайці шокують тим, як вони їздять своїми дорогами. У Китаї з пішоходами не церемоняться. У цій країні їх не заведено помічати – тут правила дорожнього руху кожен розуміє по-своєму. За шість місяців проживання тут мене жодного разу не пропустили на "зебрі". Та ба: я взагалі жодного разу не бачила, щоб у цій країні когось пропускали на пішохідному переході.

Єдиний виняток – авто, які заїжджають до Шеньчженя із прилеглого Гонконгу, їх можна упізнати за номерами. Гонконгські водії завжди зупиняють свої авто перед пішоходом: у них інша культура. А ось водії материкового Китаю і не моргнуть, навіть якщо пішохід стоятиме в кількох сантиметрах від їхнього авто. Вони ніколи не зупиняться, навіть якщо дорогу переходитиме жінка з немовлям у візочку. Китайські автомобілісти проїжджають повз них із типовим "покерфейсом" – наче так і треба.

Одного разу я стала свідком такої ситуації: родина хотіла перейти дорогу у законному місці, у них був візочок і, звісно, мала дитина. Стояла вся родина довго. Та ось їм випав шанс – поки з одного боку не було машин, усі члени сім'ї хутко дісталися центру дороги. І застрягли там: машини знову не зупинялися. Я стояла і спостерігала. У мене всередині все кипіло – ну як так, родина з візочком не може перейти дорогу "зеброю"! Але всьому сімейству, здається, як і місцевим водіям, було до цього байдуже. Тут до такого звикли.

У Китаї водій вам може посигналити, якщо ви просто станете на дорогу. Причому посигналить так, ніби ви пішли на червоне світло. До речі, про звуки на дорогах. Якщо будете у Китаї, готуйтеся слухати постійне дзеленкотіння від велосипедистів. Це не означає, що ви їм заважаєте (як, наприклад, водіям) – ні. Велосипедисти у Китаї дзвенять просто так.

Те, що водії в Китаї нахабно не пропускають пішоходів – нічого порівняно з тим, що вони так само нахабно збивають цих пішоходів. На смерть. Китайські водії, якщо вже збили людину, можуть здати назад і переїхати бідолаху ще кілька разів, аби остаточно переконатися в тому, що пішохід мертвий. При цьому жалю в деяких не викликають навіть малі діти – усе це приголомшливо і дико.

Китайські водії вдаються до такої жорстокості через те, що в країні передбачена дуже висока матеріальна компенсація за завдання травм. Якщо збитий пішохід виживе і залишиться скаліченим – винуватцю до кінця свого життя доведеться виплачувати постраждалому гроші. Тому водієві добити пішохода дешевше – кошти доведеться виплатити лише раз. Ось такі реалії.

Ще 2011 року стався випадок, від якого волосся стає дибки. Камера відеоспостереження у місті Фошань зафіксувала, як мікроавтобус, що їхав ринком на невеликій швидкості, збив дворічну дівчинку. Після того, секунду подумавши, водій проїхався по ній ще й заднім колесом. Далі ­­було найстрашніше. Повз дитину пройшли 18 людей, усі з таким виглядом, ніби нічого не трапилося. Згодом по дівчинці на невеликій швидкості проїхало ще одне авто – уже вантажівка. Маленька, звісно, не вижила.

Було колись і таке, що водій кілька разів переїхав трирічного хлопчика. Потім він вийшов з машини, щоб добити дитину. А на суді заявив, що переплутав її з картонною коробкою. Ще така є історія: іншого трирічного хлопчика збила вантажівка. Малюк дивом не постраждав, навіть звівся після удару забрати свою парасольку, яку відкинуло вбік. Але у той момент водій вантажівки здав назад і розчавив дитину…

Випадків, коли водії добивають пішоходів (знову наїжджаючи на них, або виходячи з авто й убиваючи голіруч або за допомогою ножа) – хоч греблю гати. Але страшно ще й те, що в Китаї ніхто з перехожих не кинеться рятувати бідолашного пішохода. Це також не заведено, бо за виклик швидкої платить той, хто здійснює дзвінок. А перехожі не бажають викласти з кишені за іншу людину кілька юанів. Китайці взагалі бояться допомагати один одному. Якщо людина лежить посеред дороги чи тоне у воді, повз неї пройдуть із тим самим "покерфейсом". Після цього всього вже моторошно виходити на вулицю в Китаї – а раптом щось станеться і ти опинишся на місці безталанного пішохода?

І попри всі ці загрози китайці не надто піклуються про свою безпеку на дорогах. Варто поглянути хоча б на те, як вони перевозять вулицями своїх дітей. Якщо китаєць їде велосипедом, то малюка посадить у продуктовий кошик, який, звісно, не призначений для цього.

Окрема тема – мотоцикли і мопеди. Нерідко на один такий транспортний засіб видереться кілька людей, а тримається хіба що один водій. Я бачила, як таким чином сім'я їхала із немовлям, певно з пологового. Тато – за кермом мотоцикла, новоспечена матуся тримала малюка, але її саму на мотоциклі не тримало ніщо. Якщо малеча вже трохи старша – ходить до садочка чи до школи – тоді дитина сама сидить або стоїть на мотоциклі. Як і чому діти в Китаї не падають на поворотах – я так і не второпала.

Із тим, як у Китаї ігнорують смерть, розумієш, як мало насправді у цій країні коштує людське життя."