Точка неповернення пройдена: Чи є альтернатива "терористичному вугіллю"?

Антиблокадний хор пропрезидентської раті щодо купівлі вугілля на окупованих територіях йшов по зростаючій. Спочатку занепокоєння висловили рядові «штики» БПП. Потім з економічним обґрунтуванням доцільності торгівлі з ОРДЛО виступили більш серйозні фігури. Згодом були підключені колишні волонтери та активісти, які навели свої аргументи важливості торгівлі з тими, проти кого ми сьогодні ведемо війну. І нарешті вступили важкі сили, які вустами прем’єр-міністра та самого президента повідомили, що вугіллю з так званих ЛДНР немає альтернативи, пише у своїй статті "Альтернатива "безальтернативному вугіллю" народний депутат України Юрій Дерев'янко, повідомляють Патріоти України.

Доволі несподівана заява як на третій рік війни, чи не так?

Ескалація брехні

У березні минулого року Національна комісія з регулювання енергетики та комунальних послуг запровадила формулу купівлі вугілля енергогенеруючими компаніями під назвою Роттердам+. За формулою, вартість тони вугілля обчислюється, виходячи з її вартості в порту Роттердама плюс доставка в Україну. Впровадження такої формули обґрунтовувалася необхідністю позбавитися вугільної залежності від окупованих територій. Відповідно, НКРЕКП знову підвищило тарифи на електроенергію для населення. Мовляв, мусимо заплатити більше, натомість ні копійки агресору.

Але приблизно через рік виявилося, що ТЕС насправді купували вугілля не за дорогими європейськими цінами, а задешево – з ОРДЛО. Тоді як усі українці платили за електроенергію за високим тарифом через те, що в його складову враховувалось вартість дорогого закордонного вугілля.

Не можна сказати, що це стало цілковитим сюрпризом для українців. Періодичні скандали з «ахметівським вугіллям», яке везеться в Україну як південноафриканське виникали протягом всього 2016 року. Втім, всі терпіли заради перемоги. Здавалося, що це якщо і не поодинокі, то принаймні не надто масові випадки.

Але виявилося, що це загальний тренд. І в лютому цього року влада перейшла точку неповернення, заявивши, що альтернативи «терористичному вугіллю» немає.

Тоді за що ж українцями були сплачені 10 млрд. грн. за завищеними тарифами на електроенергію? А саме таку цифру озвучують експерти.

Моральний аспект проблеми

Моральний аспект проблеми дуже простий і саме він проводить світоглядний водорозділ. Влада країни, яка на питання «чи можна торгувати з окупантом?» відповідає «так», навряд чи заслуговує бути владою. Нам говорять про сплачені в бюджет податки від підприємств розташованих по той бік лінії розмежування. І про те, що не можна позбавляти тих, хто лишився в ОРДЛО, зарплат.

Але поглянемо на ситуацію з іншого боку. З боку окопів, в яких вже третій рік сидять українські воїни. Крізь кров і бруд війни вони спостерігають як лінію розмежування перетинають ешелони з вугіллям (і не тільки з вугіллям). Звільнившись в запас/демобілізувавшись вони бачать, як на контрабанді багатіють «слуги народу», будуючи свої статки на смертях і каліцтві солдат. Поки ти захищав свою країну, хтось робив на війні бізнес. Воїн буде ходити по інстанціях, вибиваючи довідку УБД, щоб отримати якісь пільги. А чиновник поїде на Мальдіви, адже третій рік війни – це третій рік бізнесу на контрабанді.

Крім того, спитаємо себе: а що буде, якщо Україна перестане платити зарплати в ОРДЛО? Вірогідно, це викликає нестабільність і заворушення всередині окупованих територій. Адже які б гроші ми не платили туди, все одно у сприйнятті місцевих жителів, гроші їм платить не «кривава хунта», а «керівники народних республік». Якщо немає грошей – всі питання до них. Думати, що в пошуках заробітку всі подадуться в «ополчення» наївно. На війні вбивають, і треба мати особливий склад характеру, щоб проміняти шахтарський забій на окопи. Тому масове поповнення лав армій так званих ЛДНР навряд чи відбудеться. А от внутрішня нестабільність всередині самопроголошених «республік» може принести конкретну користь Україні у справі звільнення цих територій.

Але ланцюжок вибудовується просто. Значна частина теплової генерації електроенергії в Україні, близько 80% – це ДТЕК. Вугілля з окупованих територій теж належить ДТЕКу. Власник ДТЕКу – Рінат Ахметов – друг і партнер Януковича. Щоб зрозуміти, що відбувається, просто шукай того, кому це вигідно. І не так важливо на якій з ланок Ахметов заробляє – на вугіллі з окупованих територій, чи на електроенергії яка генерується з цього вугілля і продається за завищеними тарифами, так як враховують високу вартість вугілля по формулі Роттердам+, важливо те, що вигодоотримувачем є в будь-якому випадку Ахметов.

Трохи математики

Насправді, дізнатися скільки країна реально платить за вугілля – ціла проблема. З одного боку діє формула Роттердам+, за якою ціна тони вугілля виходить близько 100 дол. США. З іншого, уряд каже, що купує вугілля по 1700 грн. Звідки береться ця ціна невідомо (і чи існує вона насправді). До того ж, сам керівник НКРЕКП Дмитро Вовк 14 лютого повідомив про те, що формула Роттердам+ в Україні працює.

Ще з одного боку, журналіст Денис Казанський, який переїхав у Київ з Донбасу після початку війни, повідомив на свої фейсбук-сторінці, що в самому ОРДЛО вугілля продають по 800-900 грн за тону. Це легко встановити, чекнувши місцеві сайти. Отже – припустимо – якби українці морально погодилися купувати вугілля в терористів, ціна мала б становити 900 грн. за тону.

А не 1700 грн. І тим більше, не 2 700 грн.

Львівсько-Волинський басейн: вугільна альтернатива

Коли посеред третього року війни і через рік формули Роттердам+ влада раптом приходить до тями і говорить, що ми повинні купляти вугілля в ОРДЛО, бо інших запасів немає, а навколо зима, виникає питання: а чим взагалі займалася влада всі ці три роки?

Ми отримуємо щорічно з окупованих територій близько 9 млн. т. антрацитового вугілля, яке потребує заміни. Необхідно розуміти, що вугілля нам потрібно не само по собі: це складова частина виробництва кінцевого продукту – електроенергії.

Багато хто знає, що окрім Донбасу в Україні є ще один вугільний басейн – Львівсько-Волинський, видобуток в містах Червоноград і Нововолинськ. Сьогодні в Червонограді працює 6 шахт, які дають 1-1,5 млн. т вугілля на рік. Шахта-гігант №10 в Нововолинську з проектною потужністю 1-1,5 млн. т. на рік, готова на 90%. Решта 10% – це гроші на розвиток, які шахта ніяк не може отримати. Це державні шахти, якими керують ДП «Львіввугілля» та ДП «Волиньвугілля».

Шахти Червонограду мають потенціал до збільшення видобутку. За 3-5 років і відповідних інвестиціях, шахти здатні наростити видобуток вугілля приблизно до 3,5 млн. т. Що, разом із Нововолинською шахтою, дасть нам 5 млн. т. енергетичного вугілля. Так це не антрацити (вугілля марки А), а енергетичне вугілля газової групи (марка Г), але більшість ТЕС можуть бути переобладнані під використання вугілля цієї марки.

Влада або олігархи люблять розводити дискусії про високу вартість переведення котлів ТЕС з антрацитів на газове вугілля. Тому, мовляв, ми купуємо вугілля в ОРДЛО. Але це логіка від лукавого. Не тільки тому, що перевести котли з однієї марки на іншу заради енергобезпеки можливо – і нормальна влада це би вже давно мала зробити. Але й тому, що ця логіка покриває фінансування тероризму. Так в кожному снаряді, випущеному по Україні, в кожній смерті та кожному каліцтві з’являється частка грошей, яку українці сплатили терористам за вугілля – через такі дії влади! Сама дискусія про доцільність переведення котлів з вугілля марки А на Г є абсурдною – ми маємо це зробити, інакше й далі будемо продовжувати оплачувати війну проти себе!

При належному фінансуванні ДП «Львіввугілля», ДП «Волиньвугілля» та інших державних вугільних підприємств (і за умови переобладнання котлів ТЕС на вугілля марки Г), вони зможуть повністю компенсувати вугілля марки А з приватних шахт Рината Ахметова, які знаходяться в ОРДЛО.

Але сьогодні є таке відчуття, що державні шахти спеціально «валять». Зарплата шахтарів вкрай низька, і, по-суті, мало чим відрізняється від зарплати продавця в магазині. Це змушує шахтарів, особливо молодих спеціалістів, розраховуватися та виїжджати за кордон.

Шахтарі Червонограда, з якими я спілкувався, відзначають крайню зношеність основних засобів виробництва та засобів індивідуального захисту. Фактично, державні шахти ледь жевріють. Вже йдеться не про розвиток, а про саме існування виробництв. Хоча якби в них стабільно брали вугілля то шахти були би повністю рентабельні.

Очікуваний надзвичайний стан

Надзвичайний стан в енергетиці, який запровадив уряд є цілком прогнозованим. І не через дії «блокадників». А через ту політику, яку протягом останніх років спільно вибудовує НКРЕКП (читай, президент) і ДТЕК (читай, Рінат Ахметов).

Запровадивши надзвичайний стан, влада по суті намагається шантажувати українців: або торгівля з ОРДЛО, або віялові відключення.

Цю ситуацію можна було передбачити і рік тому, і два, і три – від самого початку війни. Ми мали досить часу, щоб перебудувати систему поставок вугілля, вкластися в державні шахти та припинити фінансувати окупанта. Але цього не сталося.

Так, розвиток шахт – це «довгі гроші», на 3-5 років. Але і війна вже йде третій рік, а за цей період уряд мав би знайти більш ефективні шляхи вирішення проблеми, ніж купівля вугілля в окупантів по світовій ціні.

Війна не припиниться, поки в ній буде «економічна складова» – мільйони, які наживаються на контрабанді. Якщо влада наполягає на тому, що вугіллю з ОРДЛО немає альтернативи, і цілий рік ми платили гроші за енергонезалежність терористам – значить, нам потрібна альтернатива такій владі.

Президенту треба визначитись чиї інтереси він захищає: українські чи Ріната Ахметова.

А парламенту час ухвалювати закон про тимчасово окуповані території та створювати тимчасову слідчу комісію щодо законності торгівлі з терористами, виправданості формули Роттердам+, підвищення тарифів на електроенергію і неготовності уряду до відмови від вугілля з ОРДЛО попри оголошену програму диверсифікації поставок. А також вимагати від президента введення воєнного стану на окупованих територіях.