Треба було, щоб "компроміс" озвучив хтось із берегів Дніпра. Пінчук - це Аладін, голосом якого говорить Кремль, - правозахисник

"Звичайна стаття у колонці для The Wall Street Journal українського олігарха і медіамагната Віктора Пінчука викликала небувалий ажіотаж." Про це пише на сайті День правозахисник Валерій Фуйор, передають Патріоти України, продовжуючи:

Пінчук написав, що Україні варто прийняти ситуацію на Донбасі такою, як вона є, і провести місцеві вибори. Крім того, на його думку, Україні треба відмовитися від ЄС і НАТО.

Від такої пропозиції не віє новизною. У тому чи іншому вигляді це звучало з різних вуст. Компроміс за рахунок України, компроміс на користь ворога, компроміс за рахунок торгівлі суверенітетом.

Якщо в воду кинути камінь, то обов'язково підуть кола на воді. Саме для цих кіл було затіяно цей захід. Можна припустити, що це було зроблено не для внутрішнього вживання. Увімкнений режим очікування Трампа змушує подавати сигнали, як колись Ахметов подавав свої гудки в туман, який сам і напустив.

Кремль ці сигнали подає давно, говорячи про свою готовність відчайдушно дружити з «хорошим» Трампом, і прагне не рефлексувати на дії «поганого» Обами, який пачками висилає російських дипломатів і підсилює тиск санкцій.

Треба було, щоб «компроміс» озвучив хтось із берегів Дніпра. При цьому не зовсім підходили штатні речники «русского мира», газові депутати і дівчина в папасі, які по-різному ступили в «замазку» Кремля. Цим Аладіном і став український олігарх.

Кандидатура виглядає ідеально - бізнесмен, меценат, зять колишнього президента, який горбатиться в «безальтернативному Мінську». Та й час вибраний правильний - про очікування Трампа я вже говорив, а тут ще форум у Давосі, куди деякі політики поїхали давитися сніданками, а інші сказали форуму «ні», але дуже тихо.

Гарячі голови запропонували відмовитися від Пінчука за пропозицію сороміцької капітуляції (ах, якщо б!), інші замислилися про можливість обміняти війну на війну, треті заговорили про якусь «велику гру» перед можливою зустріччю Порошенка і Трампа, четверті про зраду.

Що завгодно, але зради тут немає. Сім'я Кучми собі ніколи не зраджувала, тому варто з неї зняти це тяжке обвинувачення. Російська гавань, звичайно, для них тривожна, але дозволить залишитися на плаву. Залишитися на плаву, навіть якщо потоне Україна.

У цій ситуації найчеснішим, як не парадоксально, виглядає Путін, який не приховує своїх намірів щодо України. На його думку, Україна повинна повернутися в радянський чумний барак і всі ми разом, як раніше, повинні щось будувати, бути однією спільністю і жити в одній нісенітниці.

Чого хочемо ми? Чи готові ми розлучитися зі своїм минулим, перестати усвідомлювати свою вторинність, другорядність?

Росія вкрала нашу історію, анексувала Крим, ввела війська на Донбас і підтримує зрадників. Все це вона робить тому, що живе за чужою «легендою», за чужими документами, і тільки знищивши Україну, розчинивши її в «русском мире», вона зможе уникнути історичного викриття. Країна, яка живе за «легендою», повинна нас остерігатися, але для цього ми повинні стати самими собою. Цьому і хочуть перешкодити, використовуючи всі ресурси.

Купецьке слово прозвучало, сигнал про готовність торгувати відправлений, кербуд готовий віддати умовну Кемську волость. Забирайте!

«А чого перейматися?» - запитаєте ви, якщо стверджуєте, що купець співає з чужого голосу. Відповім: купців багато і вони досить високо сидять. І ми вже знаємо ціну їхнього слова - слова купецького.