Трохи минулого, або Як Українці диктували новорічну моду Радянському Союзу (фотофакти)

Сьогодні більшість видань наприкінці року зазвичай публікує якийсь особливий матеріал. Тижневики й ділові видання можуть сконцентруватися на суб’єктивних підсумках року чи прогнозах на наступний; жіночий глянець традиційно пропонує чергові «159 ідей для чарівної новорічної ночі». Загалом, тему Нового року важко оминути – зрештою, для більшості людей це найважливіше свято.

Цікаво поглянути, як формувалися традиції «новорічної преси» – яку увагу приділяли цьому святу у старих українських газетах та журналах. Не будемо зазирати в дуже віддалену історію преси, а поглянемо на відомі видання 60–70-х рр. Побіжний огляд популярних газет («Радянська Україна», «Сільські Вісті», «Молодь України», «Вечірній Київ», «Робітнича газета» і т. д.) свідчить, що в той час прихід Нового року був незрівнянно менш вагомою подією для редакторів, ніж засідання компартії чи візит Микити Хрущова в Україну. Тож часто навіть випуски за 30 чи 31 грудня містили лише одне традиційне привітання від редакції та побажання нових трудових подвигів, а наприкінці номера – щось на кшталт репортажу з дитячої ялинки.

Дещо інакша справа з журналами. У переглянутих популярних виданнях – «Україна» і «Радянська жінка» – грудневі номери все ж таки виходили під гаслом Нового року. Цікаво простежити, що ідеологічна пропаганда при цьому майстерним чином впліталась у привітання, в тому числі обкладинки. З іншого боку, поруч із радянським пафосом та закликами до нових звершень трапляються матеріали, яких тепер не вистачає – гуморески, новорічні оповідання, живе спілкування з читачами.

Ялинки, кондитери й листи з Чехії

Сьогодні вже нікого не здивуєш статтями про особливості відзначання Нового року у світі або добірками фактів-цікавинок про це свято. Схожі, але модифіковані матеріали трапляються і в сучасній пресі, щоправда, радше в рубриках про подорожі та новинах.

У грудневих номерах «Радянської жінки» кінця 60-х – початку 70-х цій лайфовій темі відводиться скромне місце, але все ж таки окремі матеріали є – такі як стаття «Здрастуй, Ялинко» (1968 рік), у якій йдеться про те, чому це дерево символ свята, або ж «Новий рік – як його святкують» (1971 рік) – про звичаї святкування в різних країнах.

Варто сказати, що в «Радянській жінці» традиційні для сучасних жіночих журналів матеріали (про новорічний стіл, прикрашання квартири, святкове вбрання) трапляються рідко: як правило, одна сторінка про «стіл, накритий під ялинкою» і трішки уваги питанню, що ж вдягнути на Новий рік.

Теми, до яких і тепер періодично звертаються – це репортажі або короткі інтерв’ю з людьми, безпосередньо пов’язаними з Новим роком – працівниками фабрик ялинкових прикрас. У грудневому номері журналу «Україна» (за 1959 рік) окремий матеріал «Щоб нам добре святкувалось» присвячено саме таким людям: «Ще коли припікало літнє сонце, а потім сіялись холодні осінні дощі, художники, квітникарі, кондитери, винороби готували все до свята». У тексті наводяться коментарі та фотографії кондитерів «Київського торту», а також тих, хто вирощує бузок у теплицях Куренівського квітникарства, виготовляє новорічні прикраси на «Лаборскло» або ж працює на виноробному заводі – тут виготовляють «Радянське шампанське Мускатне»

Схожий матеріал у «Радянській жінці» (через десятиліття – 1971 року) – грудневий випуск відкриває стаття про робітниць Теребовлянської фабрики ялинкових прикрас: «У Теребовлі роблять багато різних див: золоті шишки і сонячні ліхтарики, крижані бурульки і золоті зірочки… І кожна прикраса своєрідна, барвиста, і у кожній живе Казка як у словах Михайла Стельмаха: “Оце ж коли зима обриває з днів тепло, коли вони стають найменшими і найхолоднішими, то коваль над ковалями — сам Сварог – у своїй кузні кує новорічне сонце, кує, не покладаючи рук…”».

Звісно, не можна було обійтися без щільного переплетення Нового року з комуністичними гаслами. У «Радянській жінці» (1965), наприклад, до 20-річчя МДФЖ (Міжнародна демократична федерація жінок) опублікували матеріал про «теплі, дружні зв’язки радянських жінок з жінками усіх країн світу». А саме – листи жінок із Чехії, Індії, Англії, Болгарії, Угорщини, які розповідають про свою «боротьбу за мир», висловлюють захоплення радянськими жінками і передають вітання з Новим роком.

Інший приклад поєднання новорічної теми з пропагандою – рубрика «Мир. Жінки. Боротьба» (1968, грудень), тут публікуються підсумкові новини з жіночих організацій у різних країнах. Наприклад, 141-й конгрес японських матерів (як найбільш масовий за весь час форум, учасниці його виступають за мир та «проти агресивної війни американського імперіалізму у В’єтнамі», вимагають «підвищити роль жінки в громадському та політичному житті») або короткий матеріал «Де зустріне герцогиня Новий рік?» (історія іспанської герцогині Ізабелли де Медіна Сідоніа, яка протестувала проти «американських військових злочинів»).

Взагалі рубрики міжнародних новин демонстрували яскравий приклад вибіркового повідомлення новин та повністю слідували програмі холодної війни. Зокрема, такі матеріали, як «Будні вільного світу» (№12, 1965) чи «Там, де панує капітал. Тільки факти» (№12, 1967) – концентрат негативних подій із різних некомуністичних країн, у яких виходили винними Сполучені Штати (колумбійським дітям немає чого їсти, бо їхнім батькам погано платять у «північноамериканських монополіях», або про работоргівлю у Саудівській Аравії, яку відмовляється зупиняти Америка і т. д.).

Доярки й анкета для читачів

Популярний жанр наприкінці року – короткі інтерв’ю з читачами: в «Україні» це рубрики «Інтерв’ю України. На порозі нового року» (1954 рік) або пізніше «Один з 365» (1959). Фактично це коментарі людей різних професій: розповіді, чим запам’ятався їм рік – найчастіше тут акцент на трудових звершеннях, виконання та перевиконання норм. Наприклад, доярки колгоспу «Шлях до комунізму» кажуть, що цього року їм особливо запам’яталась одна дата – «перше жовтня, коли ми виконали річне зобов’язання по надою молока». Схожі історії – про видобуток руди чи виплав сталі.

Зрозуміло, що подібні матеріали в першу чергу мали відігравати потужну організаційну роль – мобілізувати людей до нових подвигів та створювати атмосферу активності і трудового ентузіазму. Однак, якщо читати, ігноруючи пафосний стиль, можна побачити й перевагу цих матеріалів: на прикладі історії кожної окремої людини видно, чим жила країна в цьому році. Завідувач науково-дослідного інституту лісового господарства розповідає про механізацію залісення, інший вчений – про розробки й дослідження з подовження строків служби тракторів. Також досить зворушливі історії вчительки музичної школи чи хлопчика про перший рік навчання. У сучасних виданнях часто якраз бракує індивідуальної уваги (й поваги) до представників різних професій та статусів.

Ще один приклад передноворічного спілкування з читачами запропонував «Вечірній Київ». Насамперед варто сказати, що для багатьох газет Новий рік не був аж такою важливою подією, здебільшого йшлося лише про трудові досягнення. У «Вечірньому Києві» (випуск 1964, за 31 грудня) теж уже на початку бачимо інтерв’ю з виконкомом міськради «Рік радісних новин», у якому він розповідає про покращення в житловому будівництві та про те, що «новий рік принесе багато радості киянам».

Є цікава рубрика «Читачі відповідають на нашу анкету»: «Готуючи новорічний номер, редакція звернулась до своїх перших друзів і порадників – читачів з просьбою поділитися роздумами. Ми писали, може, у вашій пам’яті виринають спогади про якусь найцікавішу зустріч Нового року, в надзвичайних обставинах…». Відповідно публікуються листи читачів: про зустріч 1914 року, 1942-го, 1961-го – часто кожне особисте переживання пов’язане з суспільною подією, що в цілому малює цікаву історичну картину та змушує замислитися, якими різними можуть бути зустрічі Нового року.

Ще одна невід’ємна частина грудневої преси – це гуморески та анекдоти на новорічні теми, карикатури.

Цікаво простежити, що гуморески на певну тему були в моді, і повторювалися в різних журналах, написані різними авторами. Наприклад, розповідь про жартівливий «календар для чоловіків» («Україна» – 1962, Радянська жінка» – 1965) – тут ідеться про календар, який би нагадував чоловікові про різні сімейні свята та давав поради, як «задобрити» :) дружину.

Справжня квінтесенція новорічних жартів – це, безумовно, сатиричний журнал «Перець», грудневі випуски якого повністю присвячені темам Нового року. Велика кількість новорічних гуморесок та коміксів, їх цікаво прочитати і зараз.

Особливої уваги варті ілюстрації та карикатури, ними завжди славився «Перець». Деякі малюнки відображають ідеологію, деякі цілком справедливо характеризують деталі радянської дійсності.

Інші матеріали, позбавлені пропагандистського нальоту – це новорічні вірші, ноти до пісень, репродукції картин і новорічні оповідання, навіть рецензії на дитячі книжки, пов’язані з Новим роком. Ці та деякі інші зі згаданих рубрик викликають теплі спогади та емоції. Безумовно, в той час журналістика потопала у пропаганді і перекручуванні фактів – однак були й інші традиції, які варті того, аби дещо трансформувати їх та втілювати сьогодні.

Текст підготувала: Марина Дорош.