"Це потрібно було, щоб посіяти паніку": Білоруський боєць терористичної "ЛНР" розказав, як бойовики обстрілювали Луганськ

Патріоти України пропонують Вашій увазі це інтерв'ю повністю (в перекладі з білоруської мови):

Боєць «ЛНР» з Бобруйська, 43-річний командир взводу розвідки Сергій Бондар розповів Радіо Свобода. Хто обстрілював Луганськ, як ставляться до нього білоруські спецслужби і чому він вільно приїжджає в Білорусь, незважаючи на погрози Олександра Лукашенка переслідувати учасників бойових дій на Донбасі, незалежно від того, за кого вони воюють.

Свобода знайшла сторінку Сергія Бондаря в соціальних мережах - там було багато фотографій з Донбасу. У вересні Бондар підтвердив в листуванні, що він боєць так званої «ЛНР» і зараз на Донбасі. Через два місяці Бондар сам вийшов на зв'язок - написав, що має приїхати в Білорусь на тиждень у відпустку і готовий дати інтерв'ю. Зустріч відбулася в кафе на Бердичівському автовокзалі.

«Звідки мені знати, скільки я вбив?»

Це не перший приїзд бойовика «ЛНР» в Білорусь. Минулого разу, в серпні 2016- го, він навіть приїжджав на батьківщину відновлювати паспорт, який випадково втратив в Москві. Документи Бондаря, як можна зрозуміти з розповіді бойовика, російські правоохоронці передали своїм білоруським колегам, які, в свою чергу, знали, чим займається уродженець Бобруйська на Донбасі.

- Мене в серпні і КДБ допитував, і МВС, - каже Бондар. - Я їхав у відпустку і втратив паспорт разом з посвідченням (мається на увазі посвідчення бійця «ЛНР». - ред.). Втратив в Москві. Ну що робити? Треба їхати в Білорусь відновлювати паспорт. Я приїхав сюди, приходжу в паспортний стіл. Паспортистка подивилася на мене і каже: ой, почекайте. Хвилин через 10 заходить чоловічок в штатському - пройдемо, каже, треба поговорити.

- Це був співробітник КДБ?

- Так. Коротше, паспорт мій знайшли в Москві. Як мені сказали, посвідчення одне наше МВС спалила, а друге свідоцтво - ГБРавскае (свідоцтво так званої групи швидкого реагування (росіською ГБР- груба бистрого реагирования -ред.) «Бетмен», де раніше на Донбасі служив Бондар. - ред.) «віддали в музей МВС Білорусі». Ну, і допитували мене в КДБ.

- А що говорили вам на допиті?

- В основному їх цікавило - за гроші я воюю або не за гроші. Я кажу - ні, що ви, я за ідею. Питали, брав участь в контактному бою, вбивав. Я дивлюся на нього і думаю: ну ти що, дурень? Я ж командир розвідувального взводу!

- А ви можете сказати, скільки українців ви вбили на війні?

- Та я не рахував. Звідки мені знати, скільки я вбив? Це снайпер може точно сказати: один постріл - один труп. А чергою можна відразу п'ятьох вбити. Йде бій - ти стріляєш.

- Ви ж і у серпні приїжджали в Білорусь у відпустку ?

- Так. Перший раз я приїхав в травні 2015 року тиждень побув і поїхав. У серпні я поїхав до Москви, де і втратив паспорт.

«Самі гебешники з симпатією ставляться до нас»

- Ви чули, що Олександр Лукашенко обіцяв розібратися з білорусами, які воювали на Донбасі? Не боялися, що вас відразу і заарештують?

- Ні, не боявся. Я ж знаю, що воюю за справедливість. Я питав гебешника: як же так, Олександр Григорович теж проти фашизму. А вони - ну так ми ж тебе ветхий садимо. Ми тебе допитали - і їдь куди хочеш. Самі гебешники швидше з симпатією ставляться до нас. Мені говорили: ну ти ж все одно туди поїдеш. Ну да, кажу, поїду. Тільки, кажуть, в Україні не треба їхати (мається на увазі неокупованої територія України. - ред.) - тобі туди в'їзд закритий точно.

- А ви чули, щоб у кого-небудь з «ополченців» були в Білорусі проблеми з правоохоронними органами?

- Я не чув, щоб когось із наших садили. Ну, деякі починають казки складати - ось, гебешники мене постійно пасуть, пресують. Той же Ігор Котик говорив мені щось таке (він зараз, до речі, теж в Білорусі). Я кажу - так заспокойся. Ну ось, допитали мене, і я поїхав назад. Нічого ж не сталося. Ну, з обшуком ... але навіть не стільки там шукали, скільки опитували.

- Тобто ви вважаєте, що влада в Білорусі підтримують «ополченців»?

- Ну так. Навіть в міліції видно ставлення - приязно ставляться в цілому. А ось тих, що з протилежного боку, я так розумію, відразу садять.

«Люди Плотницького обстрілювали Луганськ, щоб посіяти паніку»

Коли на Донбасі почалася війна, Бондар працював в Росії в службі безпеки мережі магазинів. Заробляв, стверджує, добре - 45-50 тисяч рублів (за курсом на початок 2014 року - це більше тисячі доларів). Однак репортажі російського телебачення про події в Україні так вразили Бондаря, що в червні 2014 року його вирішив поїхати на Донбас «воювати проти фашистів».

До Луганську Бондар добирався через Харківську область автостопом - під легендою, нібито він далекобійник, у якого в Луганську залишилася розбита фура. Легенда вийшла переконлива: і прикордонники на пункті пропуску Бачевськ, і українські добровольці на блокпостів поблизу Луганську повірили майбутньому бойовику «ЛНР».

Спочатку в «ЛНР» Бондар потрапив в батальйон «Зоря», отримавши під своє керівництво взвод розвідки. Там він майже відразу зіткнувся з тим, що самі сепаратисти беруть участь в обстрілі Луганську:

«Просто на наших очах з "зеленки" (на військовому жаргоні - лісиста місцевість, густі зарості. - ред.) йдуть два постріли з міномета. Я з групою якраз був поруч, і ми стали прочісувати "зеленку". Двоє мінометники раз виходять на нас. Вони бігти - ми стріляємо з усіх стволів. Тут мені дзвінок. Дзвонить особисто Ігор Плотницький - він тоді був міністром оборони. Запитує: ви тепер де? Кажу - накриваємо мінометники в "зеленці". А він наказує: терміново йдіть, терміново на базу. Я кажу, та ви чого? Ми ось-ось їх візьмемо! А він кричить: це наказ, повертайтеся! Ми знімаємось. Приїжджаємо на базу, теслярські шихтуе наш взвод і починає кричати: на біса мені такий командир, здати зброю! Я віддаю пістолет, автомат ... Я взагалі не розумію, в чому справа, взвод теж нічого не розуміє ».

«Вже до тоді була підозра, що мінометники - це люди Плотницького, - продовжує Бондар. - Це потрібно було, щоб посіяти паніку. Мінометники все були колишні міліціонери з Луганську. Їх спеціально навчали мінометної справі, а місто вони знали як свої п'ять пальців. Переміщалися на "швидкій", на вадавозци, на чому завгодно. Навіть бабуся до нас якось приходила і розповідала: вони просто біля пожежної частини тачку викочують, стріляють два рази з міномета і йдуть ».

Після випадку в «зеленці» Бондар перейшов в так звану групу швидкого реагування «Бетмен», яку очолював колишній український міліціонер Олександр Бєднов (позивний «Бетмен»). Там він отримав нові докази того, що до обстрілу Луганську мають відношення керівники «ЛНР»:

- Одного разу взяв одного коригувальника особисто. Ми його забрали, закинули в підвал, я склав рапорт. Через три дні мені кажуть, що приїхали люди Плотницького і його забрали - він вже ходить, гуляє по Луганську. Я поїхав до Бєднова, розповідаю все - а він тільки рукою махнув.

- Тобто бійці знали, що ті робили?

- Та нічого. А що ти зробиш Плотницький ?

«Захотілося - пішов" віджимати "квартири, машини, гроші»

Бєднов навіть встиг побути міністром оборони «ЛНР», але 1 січня 2015 року колона цього польового командира потрапила в засідку і була знищена. Так звана генпрокуратура «ЛНР» заявила, що правоохоронці сепаратистів намагалися затримати Бєднова, але той здійснював опір. Польового командира звинуватили у викраденнях, тортурах і грабунком мирних жителів.

Сергій Бондар стверджує, що справа була зовсім не в грабежі і викраденнях, а в тому, що Плотницкий хотів вирішити з Бєдновим свої справи.

«У 2014 році було дуже багато підрозділів самостійних, - згадує Бондар. - Ну ось, наприклад, хочеш ти створити підрозділ - береш і створюєш. Захотілося тобі - пішов "віджимати" квартири, машини, гроші. Та й в "Бетмена" були такі випадки. Чимало роду без виродився, як то кажуть. Але все було не так, як потім розписали .... Так, земельна ділянка (місце, де тримали і катували арештованих. - РС) була. Була камера смертників. Цього приховувати не буду. Але хто там сидів? Корегувальники, "укроп" - ну, ті, які дійсно шкодили».

«Бетмена» прибрав Плотницький. Працювали ПВК-шники-Вагнеравці (приватна військова компанія Вагнера (Росія) -ред.) . Ми тоді такі злі на них були. Не дай бог нам би попався тоді хоч один вагнеравець - живий би напевно не пішов », - говорить він.

Незабаром після ліквідації Бєднова Сергій Бондар перейшов в 11-й козачий батальйон, командиром якого був «Чечня».

Зараз уродженець Бобруйська служити в Первомайську. Звання Сергія Бондаря в «ЦНР» - прапорщик, отримує він 25 тисяч російських рублів в місяць. Під його командою група розвідки з 14 чоловік.

Про зв'язок з ГРУ

- Коли все це почалося в Україні, я постійно дивився новини. Але ж недавно з Дагестану приїхав. Дружина мені каже: слухай, ти знову на війну хочеш? Каже, я тебе два роки з Дагестану очікувала, більше чекати не буду.

- А що ви робили в Дагестані?

- Бігав по горах, ловив ваххабітів. У 2011-2013-му. За Росію. До цього в Чечні був. Але давай це опустити ...

Сергій Бондар вперше в ході бесіди просить кореспондента Свободи виключити диктофон. Деталі свого перебування в Дагестані і Чечні він розповідати відмовляється - інформація, каже, закрито. Але дещо неофіційно розповісти все-таки погоджується.

У 1991-1993 роках Сергій Бондар служив в білоруській армії - спочатку під Слуцькому, потім в спецназі в Мар'яній Гірці. Після демобілізації півтора року відслужив в Бобруйської міліції - в патрульно-постовій службі. Потім працював водієм, перебивався тимчасовими заробітками.

З початком Другої чеченської війни друг запропонував Бондарю поїхати на війну - і той погодився.

- У вас же білоруський паспорт. Як же ви могли в російську армію потрапити?

- Ну, по суті, це найманство.

Безпосередньо в російській армії Бондар пробув лише кілька місяців, після чого, за його власним висловом, «пішов під ГРУ». З Грушники він нібито служив і в Дагестані - боровся з так званим ваххабитським підпіллям.

Бондар каже, що спочатку влітку 2014 го була можливість поїхати на Донбас саме по лінії ГРУ. Пропонувалися, стверджує він, хороші гроші. «Але я не хотів зв'язуватися з" конторою ". Вони ж тільки що - кинути, відмовляться. Мовляв, не наше, не знаємо », - говорить він.

Про «ополченців» і російську армію

Сергій Бондар каже, що в підрозділах «ЛНР» бійців родом з Донбасу меншість. При цьому нерідко йшли в «ополчення» люди з кримінальним минулим.

- А що з судимого можна взяти? Ось у мене у взводі був росіянин - людина 20 років відсидів. Він каже - я прийшов відстоювати цю землю, а то, що було раніше - це було раніше. Так, каже, я бомж в Росії. Мені нікуди дітися. Але сюди я прийшов воювати. До речі, відмінний снайпер був. Але потім сильно запив, і його вигнали з підрозділу, він виїхав до Росії.

- А кого більше серед ополченців - місцевих або приїжджі?

- Більш приїжджі. У 2014 році особливо.

- А що за люди зазвичай їхали воювати в «ополчення» з Росії?

- У більшості випадків - колишні військові. Або Чечню пройшли, або хоча б просто строкову службу. Були такі, які ховалися від міліції. Він тут служити - а в Росії він в розшуку. За одним, пам'ятаю, ФСБ-шники приїхали - просто на позиції приїхали, закрутили руки і повезли. Вбивство на ньому висіло.

- Російська армія на Донбасі є?

- Ні. Немає і не було.

Після цих слів Бондар робить жест, щоб кореспондент Свободи виключив диктофон. Переконавшись, що запис не йде, бойовик починає говорити зовсім інше:

«Хто допоміг відстояти Луганськ в 2014 році? Російська армія. Зайшли "Гради", "смерчі", навіть "Точки-У" ... І вони навіть не знали, що кордон перетнули - їм говорили, що вони йдуть на навчання. Так ось вони зайшли, відстрілялися - аеропорт, Новасьветлівка ... відстрілялися, треба сказати, на п'ять. Там взагалі нічого не залишилося ».

Тепер, каже, російської армії на Донбасі немає, зате є так звані «відрядження» - кадрові російські офіцери, яких тимчасово відправляють в «ЛНР-ДНР» у відрядження.

Про Майдан і «кримський сценарій» в Білорусі

- І чого хочуть мешканці на Донбасі?

- Ну як чого. Зарплат як таких там немає - люди живуть на 1,5 тисячі рублів на місяць. А хтось взагалі тисячу отримує. Це жах. Найбільша зарплата - у нас, військових. Тому цивільні хочуть, щоб швидше все закінчилося. Є й ті, хто хоче, щоб Україна повернулася. Але в основному хочуть до складу Росії. Білорусь, вважаю, теж повинна об'єднатися з Росією. Щоб тут рубль російський був, щоб одна держава була. Нехай тут буде губернатор - цілком нормально було б. Одна країна все-таки. Допомога б йшла.

- Якщо в Білорусі відбудеться Майдан, ви приїдете воювати проти нього?

- Звичайно. Якщо вже я туди поїхав, то за свою землю тим більше поїду.

- Вам не спадало на думку, що ось таке лояльним, як ви самі говорили, ставлення білоруських силовиків пов'язано з тим, що на білорусів-ополченців тут розраховують - в разі Майдану ви можете знадобитися?

- Так, така думка була. У Мар'яній Гірці у мене був знайомий командир (він зараз на пенсію пішов). Я з ним в серпні бачився. Він каже - в разі чого, в разі якогось шухеру ви будете незамінні. Мовляв, це ми тут просиділи в тилу, а у вас є досвід війни. Я кажу - все ясно, звичайно, але чи дадуть мені тут автомат? Звичайно, дадуть, - каже.