Це третя зима, яку українським солдатам і їх російсько-сепаратистським ворогам доведеться пережити в таких суворих умовах. Нолан Петерсон.​

У лісах, що оточують одне з прифронтових містечок на сході України, Новомихайлівку, окопалися на зиму українські солдати. Їх підрозділ сформувався безпосередньо під час боїв на Донбасі.

Часом відстань між українськими солдатами і їх супротивником, комбінованими силами проросійських сепаратистів і російських військових, становить лише кілька сотень метрів. Деякі з них воюють тут з березня 2014 року. Вони входять до складу батальйону Айдар, парамілітарного утворення, з часом інкорпорованого в структуру Міноборони України як добровольчий бойовий підрозділ.

Після трьох років безперервних боїв війна стала чимось більшим, ніж боротьба з ворогом. Це щоденна боротьба з неймовірно холодною українською зимою і тоскний бій за підтримку морального духу солдатів, які не знають, коли закінчиться війна, думаючи, що їх забули як власна країна, так і весь світ.

«Я не воюю за українську владу, – каже солдат середніх років на ім'я Алекс, перебуваючи на своїй позиції поблизу Новомихайлівки. – Я воюю за народ України».Страждання

Похмуре небо, здається, злилося з порожніми, встеленими снігом полями, що відділяють українських солдатів від ворога. На вулиці болісно холодно. Вночі температура опускається нижче нуля. Постійно дме колючий вітер, що легко проникає крізь одяг. Голі руки швидко німіють. Нічого не рятує від холоду, і незабаром я починаю тремтіти.

Коли проїжджаю одну за одною позиції українських солдатів, розкиданих у голих лісах, в голову приходить тільки одне слово – «Бастонь». Неважко уявити, як страждали солдати армії Наполеона Бонапарта, які воювали в цьому регіоні, і що пережили радянські і нацистські війська, що боролися за ці землі під час Другої світової війни.

Це третя зима, яку українським солдатам і їх комбінованим російсько-сепаратистським ворогам доведеться пережити в таких суворих умовах, що зламали найсильніші армії в історії.

Жодних перепочинків

Лісові укріплення не рятують від холоду. Маленька фанерна кабінка служить входом в одне з таких укріплень, де знаходиться жменька солдатів. Зліва розташована маленька відкрита кухонька, в якій явно зберігається мінусова температура.

Тут солдати варять собі каву в металевих чашках на пальнику. Коли вони говорять, з рота йде пара. Коліна при цьому інстинктивно гойдаються в різні боки, щоб не замерзнути. Коли кава готова, солдати сідають і починають спілкуватися. Їдять вони в основному консерви, але є також овочі та інші базові продукти, які привозять волонтери. Тут же стоїть миска з консервованими грибами, а також банка згущеного молока – улюблені ласощі.

Під землею, де сплять солдати, все одно досить холодно. Щоб вийти з цього підземного укриття, потрібно піднятися по сходах. Уздовж земляних стін розташовані дерев'яні ліжка; з чорної землі стирчать коріння рослин. Єдине джерело світла – ліхтарі.

Життя солдатів об'єктивно важке, але вони не бачать альтернативи. «Ти захищаєш свою Батьківщину, – каже солдат Айдара на прізвисько «Москва». – На цьому все. У тебе тільки одна Батьківщина».

Люди

Широко посміхаючись, Москва показує свій радянський паспорт з його фотографією в 16 років. У паспорті вказана національність солдата – росіянин.

41-річний Москва народився росіянином, але більшу частину дитинства провів у Криму. У 1993 році його призвали в українську армію.

«На той момент Україна вже здобула незалежність, тому я присягав народові України. Я народився в цій країні, – говорить він. – Виріс у цій країні, навіть коли це був Радянський Союз».

Таких як Москва в Україні багато. У батальйоні Айдар воюють солдати з Ізраїлю, Таджикистану, Білорусі, Грузії та Росії. «Я не розумію, коли люди кажуть, що росіяни погані, а українці хороші, – говорить Москва. – Я росіянин, але я вважаю, що справа не в національності, а в людях».

Припливи війни

За три роки війни українські солдати загартувалися в боях. Війна стала їх способом життя. «Коли стає тихо, я починаю нервувати, – зізнається Москва. – Волію чути обстріл. Стає лячно, коли стрілянина припиняється».

І Москва, і Алекс брали участь у другій битві за Донецький аеропорт взимку 2014-2015 років. Це була одна з найбільш страшних битв на цій війні. Ближні бої, часом солдати з протилежних сторін спали на різних поверхах одного будинку.

Тепер, через два роки після набрання чинності перемир'ям, цей конфлікт перетворився на статичну окопну війну. Перемир'я є стримуючим фактором. Війна в основному протікає у формі артилерійських перестрілок з великих відстаней і снайперських обстрілів.

19 грудня, коли я перебував на позиціях українських солдатів біля Новомихайлівки, лінія фронту була відносно спокійна. Іноді з лісу чутно віддалений гуркіт кулеметів. Гуркотіння металу пом'якшує шар снігу, що лежить на землі, сніжинки м'яко спускаються у повітрі.

Бої тут ситуативні – як і по всій лінії фронту на Донбасі. Вдень практично нічого не відбувається. Тим не менш, війна не закінчилася – просто знизилася її інтенсивність. Кожну ніч, коли міжнародні спостерігачі повертаються в укриття, бої загострюються.

Маленьке село, розташована позаду лінії фронту, повністю зруйноване артилерійським вогнем. Зруйновані будівлі нагадують про ті інтенсивні бої, які то наростали, то вщухали тут протягом останніх трьох років як нескінченний приплив війни.

Спостерігачі ОБСЄ не об'їжджають зону бойових дій вночі, хоча саме на цей час припадає левова частка перестрілок. Солдати батальйону Айдар, розташовані близько Новомихайлівки, стверджують, що не бачили їх навіть удень. «Тут немає теплих ліжок і ресторанів. Який їм сенс обтяжувати себе поїздкою в таке місце?», – каже Алекс. текст підготував - Міжнародний кореспондент The Daily Signal, Нолан Петерсон.