14-15 ст. справедливо вважаються в історії України «литовським ренесансом» - відродження військової міці, господарства, культури та водночас «темними століттями», бо подальші війни та пожежі знищили майже всі тогочасні письмові джерела на наших землях.
В той час на теренах Литовсько-Руської держави, від Балтійського до Чорного морів, розташовувались землі удільних князів з монарших родів руського Рюриковичів та литовського Гедиміновичів підзвітних Великому князю. Ці напівнезалежні володарі чеканили свою монету, тримали військо і часто-густо втручалися у справи сусідніх держав, зазначають Патріоти України.
Доля на довгі роки пов’язала двох видатних синів української землі, яким судилося відіграти визначну роль у найбільшому військовому конфлікті Центральної Європи першої половини 15 ст.
Жигмунд (Сигізмунд) Корибутович — спадковий удільний володар Новгород-Сіверщини, син князя Корибута-Дмитра Ольгердовича з роду Гедиміновичів та доньки Великого князя Рязанського з династії Рюриковичів, племінник та довірена особа Великого князя Литовського, згодом короля польського Ягайла.
Федір (у чернецтві - Феодосій) — удільний князь Острозький з гілки волинських Рюриковичем, намісник Луцького князівства. Один з найвидатніших полководців Східної та Центральної Європи свого часу, залишив нащадкам привілей отримувати найвищі військові посади Великого князівства Литовського та славу «некоронованих королів Русі». Наприкінці життя прийняв постриг, прославлений у сонмі святих Києво-Печерської лаври (почиває у Дальніх печерах)
Один з них проявив себе видатним організатором та дипломатом свого часу, очоливши Чеське королівство і ледве не успадкувавши Польське. Інший переніс на наші терени тактику чеських таборитів, переосмислену під місцеві реалії. Оборонний бій у таборі з возів на сторіччя вперед став «фірмовим стилем» українського козацтва, котре якраз народжувалось на кордонах з Диким Полем.
Про перипетії «гуситських війн» і «український слід» в них оповідає у своєму блозі дослідник Юрій Гарматний. Слово автору:
Після перемоги об’єднаних військ Великого князя Вітовта та короля Ягайла над Тевтонським Орденом в битві під Грюнвальдом (1410 рік) Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтіське досягло найбільшого розквіту: його землі простяглися від Балтики до Чорного моря, під егідою князівства опинилось королівство Чеське. Чехи навіть запропонували королівську корону спочатку Великому князю Литовському, Руському і Жемайтіському Вітовту, а згодом – його двоюрідному племіннику князю Новгород-Сіверському Жигимонту Корибутовичу.
Гуситський рух у Чехії
На початку 15 століття в Празі великою популярністю користувалися проповіді магістра Яна Гуса. Він закликав католицьких християн відмовитися від платні за церковні таїнства, заборонити продаж церковних посад, відкинути догматизм та самотужки шукати правду, перекласти Святе Письмо з латини на чеську мову. Такі проповіді викликали сильне невдоволення Папи Римського. 1409 року Папа заборонив Гусу проповідувати, і наказав спалити його книги.
Ян Гус, відчуваючи підтримку короля Чехії Вацлава IV, знехтував папською булою, і не припинив проповідувати. Для роз’яснення своїх поглядів Гус був запрошений на собор у місті Констанца, під особисті гарантії безпеки Угорського короля Сигізмунда I Люксембурга. Незабаром собор обернувся для Гуса обернувся на суд, а гарантії Сигізмунда виявилися нічого не вартими. 6 липня 1415 року Ян Гус був спалений як єретик.
Страта Гуса збурила чеське суспільство. Лицарство Моравії та Богемії звинуватило Сигізмунда в загибелі празького проповідника. У відповідь король Угорщини пообіцяв покарати всіх прихильників Гуса. Збройний конфлікт між гуситами та католицькими ортодоксами був лишень питанням часу. До релігійного протистояння додавалося й національне: прихильники Гуса були переважно чехами, католицтва – німцями.
30 липня 1419 року чехи розпочали відкриту боротьбу проти німецького панування. Того дня гусити на чолі зі священиком Яном Желіховським завітали до празької ратуші, з вимогою звільнити заарештованих напередодні прихильників Яна Гуса. З вікна ратуші хтось пожбурив каміння у протестуючих. Незабаром усі члени ратуші, що складалася з німців та їх пахолків, полетів з тих самих вікон на бруківку. Влада в місті перейшла до чеської громади.
16 серпня король Чехії Вацлав IV помер від серцевого нападу. Усі права на чеську корону отримував угорський король Сигізмунд – людина особиста причетна до страти популярного в Чехії Яна Гуса. Чехи усвідомлювали, їх спротив коронації Сигізмунда може обернутися війною проти всієї Священної Римської імперії Германської нації, до складу якої входила Чехія. У пошуках могутніх союзників гусити звернулися до короля Польщі Владислава Ягайла з пропозицією стати королем Чехії, а після його відмови права на корону було запропоновано Великому князю Литовському Вітовту.
Початок гуситських воєн
Але Сигізмунд теж не байдикував. 1 березня 1420 року Папа Римський Мартин V оголосив хрестовий похід на гуситів. Наприкінці квітня Сигізмунд на чолі хрестоносного воїнства вдерся до Чехії, аби викорінити «єресь» вогнем і мечем. У липні хрестоносці обложили Прагу – столицю Чехії. Але гуситам, яких очолював Ян Жижка, вдалося розбити військо Сигізмунда в битві при Вітковій горі. У листопаді гусити захопили Вишеградську фортецю, і взяли під повний контроль Прагу. Незабаром, у 1421 році, чеський сейм позбавив Сигізмунда прав на корону Чехії. У відповідь, восени того ж року, Сигізмунд оголошує новий хрестовий похід.
Князь Вітовт добре розумів, що чеська корона може виявитися вельми заважкою і для нього. Прийнявши її, в очах усього католицького світу він став би королем єретиків, і як мінімум, мусив би розпочати війну з величезною Священною Римською імперією Германської нації. Але й відмовлятися від впливу на Чехію ніхто не збирався. Тому Великий князь Литовський в квітні 1422 року спрямував до Чехії п’ятитисячне військо, на чолі зі своїм двоюрідним племінником князем Новгород-Сіверським Жигимонтом Корибутовичем та князем і намісником Луцьким Федором Острозьким.
Поки литвини (українці, білоруси і жемайти) поспішали на допомогу гуситам, Ян Жижка наніс поразку хрестоносцям біля Габра. Через кілька тижнів після цієї перемоги війська чехів та литовські загони об’єдналися, і 16 травня увійшли до Праги. Жигимонт Корибутович був проголошений намісником некоронованого короля Вітовта.
Чашники і таборити
Головним клопотом намісника Жигимонта стало протистояння чашників та таборитів. Чашниками називали поміркованих гуситів, головним прагненням яких було звільнення Чехії від німецького панування та скасування церковного землеволодіння. Радикальні гусити – таборити головним своїм супротивниками вважали католицтво, і ладні були знищувати його носіїв без розрізнення станової та національної належності. Після отриманої перемоги чашники прагнули зайнятися розбудовою чеської державності, натомість як таборити бажали продовжити війну, та звільнити від католицтва всю Священну імперію, з Римом включно.
Провідником таборитів був Ян Жижка – старий знайомець князів Жигимонта Корибутовича і Федора Острозького. Усі вони познайомилися ще 1410 року під час битви під Грюнвальдом.
Серед таборитів були невдоволені намісником князя Вітовта. Вони закрилися в замку Карлштейн, неподалік від Праги. Усе б нічого, але в тому замку знаходилася скарбниця королівства Чехія. Перед Жигимонтом виникла складна задача – опанувати фінансами Чехії так, аби не спровокувати громадянську війну в країні. Рішення було знайдено досить оригінальне: Карлштейн почали бомбардувати ... лайном. У прямому сенсі цього слова. У продовж семимісячної облоги на замок перекидали понад 60 возів «боєкомплекту», але оволодіти Карлштейном так і не вдалося.
Водночас з цими подіями таборити підняли заколот у Празі. Справу вдалося владнати переговорами. Жигимонт наказав стратити провідників заколоту. Однак, усі вони були помилувані. За одними джерелами це сталося завдяки великому невдоволенню пражан, за іншими – через мудрість Жигимонта Корибутовича. Якби там не було, громадянської війни в Чехії вдалося уникнути. Та невдовзі, 24 грудня 1423 року, Жигимонт залишив Прагу й повернувся у Велике князівство Литовське. Дії намісника викликали невдоволення Вітовта. Жигимонт був позбавлений маєтностей у Великому князівстві Литовському (ВКЛ), тому вирушив до Польщі – на службу до Ягайла.
Коли Жигимонт Корибутович залишив Чехію там спалахнула громадянська війна між таборитами та чашниками. Останні звинуватили Яна Жижку в невдалому поході на Угорщину, та поставили вимогу відмовитися від ведення наступальних воєн проти сусідніх держав. 7 червня 1424 року таборити перемогли своїх опонентів біля міста Матешів. Гетьман Ян Жижка став єдиним провідником усіх військових сил гуситів.
До Жигимонта прибула делегація гуситів, з пропозицією стати королем Чехії. 29 червня 1427 року новий король прибув до Праги на чолі загону в півтори тисячі бійців.
Король Чехії Жигимонт Корибутович
Князя Жигимонта проголосили королем, але його коронація так і не відбулася. У відповідь на проголошення нового чеського короля, аби уникнути конфлікту з Папою Римським та всім католицьким світом, Ягайло позбавив Жигимонта усіх його маєтків, а Вітовт привселюдно зрікся свого колишнього намісника в Чехії. Папа Римський відлучив Корибутовича від церкви.
Королю Жигимонту вдалося розпустити стару міську раду Праги, і створити нову, де було досягнуто балансу сил чашників та таборитів. Жигимонт і Жижка заходилися лаштувати похід для визволення Моравії, але на заваді став спалах чуми.
11 жовтня 1424 року старий гетьман Ян Жижка помер. Новим великим гетьманом став близький соратник Жижки Прокоп Голий (Великий).
У 1425 році розпочався третій хрестовий похід проти гуситів. 16 червня 1626 року хрестоносне військо зазнало нищівної поразки біля міста Усті-над-Лабем. Гусити опинилися перед вибором: атакувати землі Священної Римської імперії, чи зосередити сили на розбудові чеської держави. Жигимонт висловився за останнє рішення. Більше від того, він намагався покінчити з протистоянням католиків і гуситів, і розпочав з Папою листування з цього приводу. Про це стало відомо таборитам. Король був заарештований та ув’язнений в замку Вальдштайн.
Чашники влаштували кілька спроб визволити Корибутовича, але невдало. Після чотирьох місяців ув’язнення, таборити погодилися звільнити в’язня, за умови, що він залишить землі Чехії. Жигимонт прибув до Сілезії, де почав збирати війська для нового походу в Чехію. Крім гуситів на допомогу некоронованому королю Чехії прибув, напевне за вказівкою Вітовта, князь Федір Данилович Острозький. Князь Жигимонт пробув у Сілезії, беручи участь у справах гуситів Чехії та Польщі (були й такі) до 1434 року, коли він повернувся до Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтіського. Там він прийняв участь у громадянській війні на боці Великого князя Свидригайла Ольгердовича (спадкоємця Вітовта) із Сигізмундом Кейстутовичем, підтримуваного Польщею.
Подальша доля гуситського руху, Жигимонта Корибутовича та Федора Острозького
У 1427 році хрестоносці в четверте вдерлися до Чехії. Великий гетьман Прокоп Великий та гетьман Прокоп Малий змогли перейти в наступ і розбити нападників біля Тахова в Австрії. До 1433 року провідники гуситів здійснили низку походів до Сілезії, Саксонії, Франконії та Баварії навіть обложили Відень, але захопити місто не спромоглися.
Імператор Священної Римської імперії, король Угорщини Сигізмунд I Люксембург, бажаючи покласти край гуситським війнам, вирішив зруйнувати чеський рух граючи на його протиріччях. Сигізмунд почав переговори з чашниками, пообіцяв підтвердження старих прав і привілеїв, та терпиме ставлення до вчення Яна Гуса. Натомість чашники визнавали права імператора на корону Чехії.
30 травня 1434 року відбулася битва, що підбила остаточний підсумок гуситських воєн. У битві при Липанах таборити билися проти чашників. Там наклали головою обидва гетьмани Прокопи. Перемога була за чашниками.
Королем Чехії став у 1436 році Сигізмунд. У країні почалася реставрація католицтва та відновлення німецького панування. Протягом тривалого часу чеська нація піддавалася послідовній германізації. У 19 столітті чеська мова опинилася на межі зникнення. На щастя тоді «будителям» Чехії вдалося відродити національну свідомість та рідну мову.
Жигимонт Корибутович отримав смертельні поранення в битві з прихильниками Сигізмунда Кейстутовича під Вилькомиром 1 вересня 1435 року, і помер від ран. У тій битві зазнав поразки князь Свидригайло Ольгердович, а разом з ним і князівство Руське (землі України та Білорусі). Васальна залежність Великого князівства Литовського від Польщі посилилася, що згодом призвело до створення єдиної держави – Речі Посполитої, і втрати ВКЛ українських земель.
Під час громадянської війни у Великім князівстві Литовськім 1432–38 років, князь Федір Данилович Острозький, як і більшість українських князів, став на бік Свидригайла. В боях з вояками Сигізмунда Кейстутовича він успішно використовував гуситську тактику: таборів (вагенбурги, возова градьба) з поставлених у коло возів. Ховаючись за возами вояки підпускали своїх ворогів дуже близько, аби розстріляти їх з гармат та рушниць.
У 1441 році 81-літній князь Федір Острозький прийняв чернечий постриг. У подальшій історії він залишився як преподобний Феодосій, що зробив багато в справі розбудови православної віри в Україні. Помер преподобний у 1446 р. У 1638 році його мощі були визнані нетлінними, вони і зараз перебувають у Дальніх Печерах Києво-Печерського монастиря.
Можна помітити, що гуситський рух припинив своє існування разом із закінченням активної участі князя Новгород-Сіверського Жигимонта в чеських справах. Це може свідчити, що спустошена війнами Чехія, спромоглася вести таку тривалу боротьбу завдяки таємній підтримці, яку надавало Велике князівство Литовське, Руське і Жематійське через українського князя і чеського короля – Жигимонта Корибутовича.
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.
Приєднуйтесь
