Вражаючі факти: Куди поділися 110 військових аеродромів в Україні?

«Про що ви вели мову з Президентом під час польоту?» — «А про що вести мову в кабіні винищувача з першою особою, про льотну романтику? Ні. Я дав йому трохи покерувати «сушкою», а тим часом розповів про те, що болить: про ганебний стан військової авіації, мотивацію пілотів, занедбані військові містечка і… покинуті аеродроми».

Це слова видатного льотчика, повного кавалера ордена Богдана Хмельницького генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова, на жаль, нині покійного. Минуло вісім років після тієї розмови з Віктором Ющенком, як Василь Семенович у статусі заступника Командувача Повітряних Сил уже виконував бойові завдання на Донбасі. На жаль, після того демонстраційного польоту справи військових так і не пішли вгору…

Україна декларує себе авіаційною державою, будує літаки, бере участь в авіашоу, а от на порядок у власній хаті завжди в неї бракує грошей. Ідеться про те, що існування та ефективне використання авіації неможливе без розвинутої мережі аеродромів. Будь-яке летовище — надзвичайно велика, складна в експлуатації структура, яка вимагає коштів.

1992 року Україна мала у своєму розпорядженні 110 військових аеродромів по всій території держави. 67 із них були з бетонним покриттям. Куди це все поділося? Адже нині маємо в рази менше бетонок. На це складне питання спробував відповісти начальник інженерно-аеродромного управління логістики командування Повітряних Сил ЗС України полковник Павло Яворський.

— Збройні Сили не могли утримувати таку кількість аеродромів. Це дуже дорого, а коштів не надавали взагалі, хіба що якісь крихти. Було ухвалено рішення передавати об’єкти, які не використовують ВПС, місцевим громадам. А далі…

А далі військові аеродроми просто перетворилися на територію. Плити розтягли на будматеріал, а дехто самовільно зайнявся на цих землях сільським господарством.

Казати про те, що нам потрібно відновлювати втрачене, треба з великим оптимізмом, адже надані торік двадцять мільйонів гривень на розвиток аеродромної інфраструктури — це мізерія.

За розрахунками полковника Павла Яворського, на капітальний ремонт одного летовища потрібно близько 800 млн грн. Тому маємо те, що маємо, від держави і — дещо зароблене від «власного бізнесу». Ідеться про аеродроми спільного використання — військового та цивільного. За оренду й експлуатацію військового майна (смуга, КДП) військові отримують від приватних авіакомпаній певні кошти. Але це досить незначний відсоток від потреби на утримання, а про серйозний ремонт тут узагалі не йдеться.

Аеродромів спільного використання в нас близько 20. Серед них — у Львові, Одесі, Вінниці, Борисполі, відбуваються перемовини про Дніпровський аеропорт, який є суто цивільним. Це не ноу-хау від України, це світова практика. Так дешевше. Згадуючи про ті втрачені бетонки після розпаду СРСР, мимоволі спадає на думку: який же шанс мали українці — подорожувати своєю прекрасною країною, розглядаючи її з висоти пташиного польоту…

Виходячи з такого стану справ, керівництво держави ухвалило рішення про облаштування визначених ділянок автошляхів для використання військовою авіацією. І це теж світова практика. Адже базові військові аеродроми є чи не першою ціллю ворога. Такі ділянки в Україні є. Де саме та скільки — то не для преси. Заплановано збільшити їхню кількість у рази, і завдання Міністерству інфраструктури уже поставило РНБО. Наприклад, саме українські автодорівці мають перетворити ці ділянки на «портативні аеродроми». І це не просто покласти якісний асфальт, за що водії будуть безмежно вдячні. Аеродромна ділянка дороги має відповідати параметрам справжньої злітно-посадкової смуги. Вона повинна бути рівною, без рослинності, дерев, дорожніх знаків, рекламних щитів, ліній електропередач. Має бути облаштовано мобільний командно-диспетчерський пункт, усі необхідні засоби зв’язку та РЛС. Літак, який сів на трасу, повинен звільнити місце для наступного борта, зарулити на тимчасову стоянку, де його обслуговуватимуть, заправлять, додадуть озброєння, і вирулити для подальшого виконання завдань. Приблизно такий у світі алгоритм дій у подібній ситуації.

Крім того, місцеві органи влади мають протягом короткого часу сповістити населення про обмеження руху в цьому районі, поліція, ВСП — заблокувати рух і спрямувати автотранспорт об’їзними шляхами.

— У нас грандіозні плани, реалізація яких, певна річ, залежатиме від фінансування. Маємо виконати цю роботу, особливо в східних регіонах країни. На цьому напрямку є гостра потреба через анексію Криму та окупацію частини Донбасу, — розповідає полковник Яворський. — Скажімо, вивчали можливість відновлення одного з великих аеродромів на тому напрямку з перспективою розмістити там авіаційну комендатуру. Підрахували, що ремонт найнеобхіднішого покриття — злітно-посадкова смуга, хоча б одна «руліжка», стоянка — обійдеться в 350–400 тис. грн. До цього треба ще додати проведення енергозабезпечення, тепла, приведення в належний стан усіх будівель забезпечення, складських приміщень. А якщо там створити авіаційну комендатуру, то слід розмістити особовий склад щонайменше зі 100 осіб.

За словами полковника Павла Яворського, сили та засоби для здійснення всіх планів в управлінні логістики Повітряних Сил є. Є й спеціалізовані навчальні заклади, які за короткий час підготують необхідну кількість професійних аеродромників. 2016 року два інженерні батальйони здійснили поточний ремонт дев’яти аеродромів, відновили три ґрунтові злітно-посадкові смуги, побудували два польові летовища. Тож робота, хоч і повільно, та все ж здійснюється. Буде більше коштів — з’явиться більше функціональних аеродромів, які в мирному майбутньому можна буде використовувати спільно із цивільними авіакомпаніями.

Юрій ІГНАТ