Забута містична легенда про прадавню помсту, таємниці Київських волхвів та святого Апостола

Було мені тоді років десь 8-9 та сиділи ми з прадідом над Дніпровськими кручами. Він добре знав офіційну та неофіційну історію (були ж часи СРСР), а я був гарним слухачем, от саме в цей день він мені і розповів те, що йому його дід розповідав, а йому знахар, що жив у 19 столітті.

В оповіді йшлося за прадавні часи, коли славетні Скіфи жили на цих землях, і що вони були вільними хоробрими воїнами, котрі не знали страху. Також вони дуже вірили своїм богам, та без "благословіння" волхвів не приймали жодного важливого рішення. Ще важливою чеснотою були у них повага до братів та гостинність.

І ось приїхав до Києва "посланець Бога, котрого називали пророком, він мав велику любов до людей та творив дива лише словом". Його прийняли старійшини та волхви, і він їм розповідав про Сина Божого. Старійшини задавали питання та розповідали про свою віру.

Коли вечеря була закінчена, на вдячність святий Андрій (Адір мар Іона) попросив привести хворих та перед усіма зцілив їх, але передрік, що "прийде час, коли сини ваші повірять в мого Бога, і Той буде їм Батьком на всі часи та не відступить від них. Перун не зможе рівнятися з ним та посоромлений буде. Якщо хочете, випробуйте хоч зараз силу Його: прив'яжіть мене до ідола вашого та киньте у річку. Хто вийде з неї самотужки, той і правий буде". І як додав дідусь, саме через те ідол Перуна і був кинутий у води Дніпра Володимиром через 9 столітть по тому (все ж таки наостанок перевірити хотіли, мабуть), і саме через розчарування Кияни бігли за ним, волаючи: "Видибай, видибай".

Хоч Кияни і побачили безпорадність свого бога, свого ідола, та присягнулися разом зі святим Володимиром Христу, язичницькі жреці на своїй крові заприсяглися помститися.

Зміст моєї оповіді у тому, що для мене це оповідання стало ключовим у житті, і навіть не у релігійному плані. Цією оповіддю дідусь розповів, як має поводитись розумна лидина - вона має перевіряти все, що вона чує, все, що хоче зробити, і тоді не буде такого розчарування, не доведеться нам, розриваючи нічну тишу, своїм нездійсненним мріям, які тонуть у воді часу та самообману, відчайдушно волати: "Видибай, видибай!"...

Щиро ваш, о.Лука Радванський.