Зупиніться, люди, він загинув

Зупиніться, люди, він загинув. Відкиньте справи, він був молодим, і йому вже не виповниться 24 роки. Помовчіть трохи, це його життя забрала промзона. Запаліть у вікні свічку, коли стемніє, запаліть її у своїх затишних та теплих оселях, зробіть це в пам’ять про нього та інших захисників України, які вчора один за одним падали на сніг під несамовите виття війни.

Андрій Олександрович Кизило (позивний Орел) народився 02.05.1993 року у місті Умань Черкаської області. Навчався в місцевій гімназії №2, закінчивши 9 класів, вступив до військового ліцею імені Богуна у Києві, після якого вступив до закладу своєї мрії — до Львівської академії сухопутніх військ імені Петра Сагайдачного.

Чому мрії? А тому що Андрій Олександрович усе своє життя мріяв стати військовим, як його дідусь та батько. І до своєї мети крокував з усією серйозністю та наполегливістю. Став командиром роти в 21 рік (у 2015 році був визнаний кращим ротним у секторі «М»).

Дуже захоплювався спортом, особливо Гонкою Націй (вражаючі забіги з перешкодами, які спрямовані на фізичне та духовне вдосконалення людини), мріяв вибороти усі нагороди у цьому виді спорту.

Одразу після закінчення Академії, Андрія Олександровича було доправлено до Білої Церкви, а після початку війни, вже з липня 2014-го він перебував на фронті. Пройшов багато пекельних місць Донбасу, брав участь у боях поблизу Петровського та Нової Ласпи, півтора роки тримав оборону у полях біля Волновахи, потім ротація на Яворівський полігон і останній шлях назустріч смерті — до Авдіївки.

Капітан, заступник командира 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади.

Цей молодий, але в той самий час, дуже дорослий чоловік був дуже веселим, добрим, із величезним почуттям справедливості. Завжди досягав поставлених цілей, у навчанні був завжди кращим із кращих, його дуже поважали військові побратими, цінували його, пишалися ним, навіть 40-50 річні чоловіки, які знаходились під його командуванням, завжди його слухали, його думка мала неабиякий авторитет.

Андрій Олександрович просто був дуже гарним командиром і цим сказано все. Загинув вранці 29 січня у промзоні міста Авдіївка Донецької області внаслідок осколкового ураження під час атаки ворога на наші позиції.

1 лютого об 11.00 з капітаном попрощаються на Майдані у Києві, а поховають його 2 лютого у рідній Умані. Початок відспівування об 11.00 у Православній церкві Київського патріархату, що неподалік колишнього маслозаводу. У нього залишились дружина та 8-місячний син.

Запаліть свічки, це зовсім не складно. І нехай на ваших вулицях ця свічка буде єдиною серед байдужих вікон інших квартир, це вуглинка пам’яті про Героїв своєї країни. А поки жевріють вуглинки — не повністю померло багаття.

Уже кілька днів по всій лінії розмежування йдуть бої. В Авдіївській промзоні – справжнє пекло. А на українському телебаченні свято життя. Як можна зрозуміти цей національний мазохізм? За два дні 8 загиблих молодих хлопців, купа поранених бійців. А на т\б комедії, гумористичні шоу, посмішки ведучих... Що ж ми за люди?