Кінець "недонадімперії": "Москва не способна выпускать новую технику", - Гольц

Російська Федерація не починатиме масштабне виробництво танків "Армата" й винищувачів Су-57, інформують Патріоти України. Це стосується й інших озброєнь нового покоління. Москва відмовилася від ідеї створення власних вертольотоносців, заявив міністр промисловості РФ Денис Мантуров. Хоча про проект говорили протягом трьох років.

Пояснюють це тим, що в зброї нового покоління немає потреби, доки вдається виробляти модернізовану радянську техніку. Так, Су-35 — це модифікація Су-27, перший політ якого був у далекому 1983 році.

Одна з причин відмови від серійного виробництва нової техніки — нездатність Росії налагодити його. Справа насамперед у непідйомних цінах на нове озброєння. У минулому десятилітті зусиллями Володимира Путіна всі підприємства оборонно-промислового комплексу Росії зібрали в дюжину вертикально побудованих держкорпорацій. Вони мають величезну бюрократичну надбудову, а кожне відносно ефективне підприємство приречене годувати кілька напівбанкрутів.

За цього ринок як такий відсутній. Виробники конкретних озброєнь і військової техніки перетворюються на монополістів, чого не було навіть у СРСР. Природно, ціни високі. У результаті Росія витрачає більше трильйона рублів на рік для закупівлі озброєнь і не може отримати нові вироби. Один танк "Армата" коштує більш як $2,5 млн наближаючись до вартості бойового літака. А кожен Су-57 — понад $100 млн. Тобто на весь військовий бюджет можна придбати одну ескадрилью.

Оголошені "неперевершеними" озброєння, навіть після 10–15 років конструкторських робіт і випробувань — надзвичайно сирі. Ці "комплекси" або "системи" складаються з десятка компонентів. Нездатність навіть одного з них відповідати необхідним характеристикам робить безглуздими всі інші.

Росія не здатна налагодити виробничу кооперацію в принципі. У Союзі до ОПК належали тільки заводи кінцевого складання. А компоненти виготовляли на цивільних підприємствах. Із приходом ринкової економіки власникам виробництв оборонне замовлення стало невигідним. Через порівняно невеликі обсяги, залежність від військових чиновників і безглузді заходи таємності. Складні ланцюжки промислової кооперації розсипалися.

Зрештою найбагатші військово-промислові корпорації почали будувати додаткові потужності з виробництва комплектуючих. А хто таких можливостей не має, виготовляє їх напівкустарним способом на заводах кінцевого складання. Що не дозволяє запускати великі серії і робить ці вироби "золотими".

Якщо клони радянського винищувача чи танка ще так-сяк виготовляти виходить, то серійне виробництво нової зброї налагодити не вдається. Тому, очевидно, вирішили ще на стадії проектування відмовитися від наміру будувати вертольотоносці.