"Білль про Гаплик Росії, або Конгресчмо!" - блогер

"Ви вже, любі мої, вибачте старенького, що забарився з написанням – але ж і старенький Трамп теж забарився з підписанням: три дні чекав, три дні витримував театральну паузу (пам'ятаєте, як там було у Сомерсета Моема: "Чим більший актор, тим більша в нього ПАААААУЗААА!!!"), тож загалом виходить десь приміром так на так.

Та й подія, мушу вам зазначити, аж вкрай неординарна, є-таки, над чим поміркувати. Дід щось подібне пам'ятає хіба що з радянських часів, коли Америка запроваджувала жорсткі санкції проти СРСР, а совіцькі вихвалялися, куражилися та робили вигляд, що ніц їм не страшно. Писали на газогонах – мовляв, "труба вашим санкціям!", виступали з погрозами "адекватних заходів"... словом – все, як зараз. Що з того вийшло – ті, хто оті часи пам'ятають, можуть вам сказати: накрився Радянський Союз мідною трубою, пішов попід шум та попід хвилю і нема його більш – ну, хіба що в розпаленій фантазії яких-небудь ватних пенсіонерів він ще живіший за всіх живих і обов'язково має відродитися та показати всьому світові кузькіну мать. Де-факто ж – сконав він в корчах, та й дідько з ним.

А то ж був все ж таки Радянський Союз – яка-не-яка, а наддержава, яка ділила світ із тією ж Америкою. А от нинішня Росія – що б там собі те х@йло не марило вночі, а на наддержаву аж ніяк не тягне. Економіки нема, страху в сусідів, дальніх та ближніх, вже ніяк не викликає (про повагу взагалі мовчу: на повагу страхом не заслуговують, хоч роїсяни про те й не здогадуються), навіть той факт, що ядерна держава – і той вже піддається сумніву, не в останню чергу – через те, що на Україну напали, а про те не подумали, що й корпуси для тих ракет атомових у Харкові робилися, і фахівці з обслуговування здебільшого українські були... А тепер і не знаєш: навіть, як запустять вони ту ракету – де вона ще й впаде: чи то в море булькне, чи то в яку-небудь Сизрань поцілить. Світові від того, звичайно, якась шкода буде, але не така, аби боятися

Тож і санкції нинішні американські – вони не лише болюче б'ють по всій Росії загалом, а ще й є якимось... слова навіть не підберу... презирливими, чи що. Це вже більш не удар, якого завдає одна наддержава іншій – ні, це просто копняк під сраку, яким наддержава наділяє шолудивих шакалів або ж, як це зазвичай ввічливо кажуть в політиці, "держави-вигнанці". Росія, Іран, Північна Корея – власне, тим чи іншим чином всі три "ядерні держави", всі три міряються своїми нещасними цюцюрами з Америкою й всі три, навіть разом, не дістають їй і до пупа маківками.

І що йо робити в такій ситуації нещасним вєлікодержавним борцунам? Звісно – лише вихвалятися та погрожувати. От є там, скажімо, в їхній Раді Педерації такий собі Костянтин Косачов – то він сказав: ми, мовляв, відповімо адекватно! Ми заборонимо поставки до Росії... американських медикаментів проти раку! Оно як, дітоньки, виходить. Нехай в Росії хворі на рак бодай всі повиздихають – аби Вашингтонові від того соромно було! Дід, грішним ділом, гадав завжди, що отой інтернетний мем про "разбомбім Воронєж" – то просто такий жарт, а воно, виходить – чистісінька правда. Ви нас санкціями – а ми вам за це наших же онкохворих на смерть приречемо! Чи то дурість, а чи то рефлекс у того пана Косачова, як у терориста: дайте мені ковирнадцять нах@ярдів грошей, бо повбиваю заручників і ви в тому винні будете!

Інші пани – інше пропонують: одні – вперіщити по Донбасу (я так розумію – поки ще американці оті свої "Джавеліни" та інше обіцяне приладдя не привезли та не розгорнули, бо тоді вперіщувати стане вкрай проблематично), другі – надати Північній Кореї ядерну зброю, аби Кім Чен Ин стрелив "ввічливою зеленою ракетою" по Гавайях... Реальні ж контрзаходи виявилися, м'яко кажучи, слабенькими. Ну, вислали пару сотень дипломатів, ну, забрали посольську дачу... Як заявило російське МЗС: "Обмєни взаїмнимі уколамі – не наш вибор". Звісно, не ваш, панове: вас штрикають, як ваше х@йло полюбляє казати, ножем в спину, а ви у відповідь – хіба що язиком повітря колете. Був би у вас інший вибор – ви б ого-го, а так – ні гу-гу...

Дехто там, щоправда, зажурився: мовляв, і рубль одразу впав, і економіка, й без того слабка на обидві ніженьки, репне тепер, мов стиглий кавун... Таких намагаються підбадьорити. Скажімо, інформагенція РБК рішуче пояснила: "Нові санкції США не матимуть впливу на суверенний рейтинг Росії". Це, як хто не в курсі, вони про те, що нещодавно Росія вийшла з рейтингів трьох основних світових агенцій – Moody’s, S&P та Fitch – та заснувала свою власну рейтингову агенцію. З тієї пори в рейтингах цієї агенції Росія – передова економічна держава світу, її кредитний рейтинг стирчить догори, ніби Спасська вежа Кремля. Звісно ж, що ніякі падлючі американські санкції на той рейтинг не впливатимуть. Як це в пісні було: "Сам п'ю, сам гуляю, сам стелюся й сам лягаю!".

Та й взагалі – нема в Росії економічних проблем. Настільки нема, що в тому ж РБК, в розділі "Російська економіка", доводиться писати казна-що: наприклад, що "експорт свинини з України скоротився на 98%". Отакі в них новини російської економіки: чи то вони Україну й досі Росією вважають, а чи то своєї економіки нема – доводиться за чужу переживати...

Проте, є там і такі, хто справді злякався. Ну, от, розумієте – все ж красиво, ми всіх перемагаємо, всі нас бояться, все в нас є: їж – не вдавися, пий – не залийся... і тут раптом така мерихлюндія. Трампнаш взяв тай підписав закона про те, що ніц в нас тепер не буде, їсти – недоїмо, пити – здалеку нюхнемо... Що робити, куди бігти?

Ну, для цих – своє заспокоєння надумали. По-перше, мовляв, той Трамп підписав, але знехотя, і так і сказав – мовляв, не хотів я, а підписав, а ви, конгресмени з сенаторами – падлюки русофобські, друзяку мого х@йлопикого ні за цапову душу ображаєте... Тож, виходить, Трамп – він все ж таки наш, а от Конгрес – це чмо. І Трампнаш ще той Конгресчмо розгорне до себе дупою...

По-друге – а от, великий американський юриста (забув, як звати) віднайшов, що той закон про санкції – ніякий не закон, що його можна обходити, а як так – то Трамп його обійде, бо він наш і х@йла любить.

По-третє ж – а от, європейці вже сердиті сидять: і такий політик сказав, і сякий політик додав, що ми, європейці, мовляв, будемо з Росією торгувати, бодай собі в збиток, але через "не можу". А з Америкою ми тепер розсваримося, не треба нам того долара, коли нам все більш та й більш рублів дають...

Ну, як той казав: "Чим би дитя не тішилося". Най вже їм буде і по-перше, і по-друге, і по-третє... аби їсти не просили. На жаль, це вже – дідова мара: звичайно ж, що й попросять, і вимагатимуть, і навіть скажуть – ви, мовляв, фашисти такі-сякі, це все через вас, тож ви нам тепер винні, маєте нас годувати.

Тож як, дітлахи мої любі – нагодуємо?".