Чи зможе світ вижити без США: Експерт-міжнародник прокоментував політику Трампа і місце України в новому світопорядку

У фокусі інтересів Дональда Трампа - внутрішньоамериканські проблеми. Міжнародні інституції, на його думку, шкодять США, і тому він послідовно виходить із різних міжнародних угод, що, безперечно, призведе до зміни світового порядку. Як у швидкоплинних обставинах потрібно змінюватися Україні, щоб не опинитися на узбіччі нового світопорядку, розповів експерт з питань міжнародної політики Українського інституту майбутнього Ілля Куса. Патріоти України пропонують вам ознайомитися із його міркуваннями.

Дональд Трамп підриває інституції, на яких тримається світовий порядок, бо це його ідеологічна мета, такий собі особистий хрестовий похід. Чинний президент США представляє правоконсервативну еліту, яка вважає, що нинішній ліберальний світовий порядок, по-перше, не відповідає викликам сучасності, по-друге, є відсталим із точки зору нового науково-технологічного укладу, а по-третє, невигідний Сполученим Штатам.

Трамп вважає, що всі інституції, на яких тримається світовий порядок - система ООН, Світова організація торгівлі, Міжнародний суд ООН, Міжнародний кримінальний суд, інститут багатосторонніх договорів як такий, тобто багатостороння дипломатія - не потрібні. Він вважає їх неправильними, йому більше подобається вирішувати питання тет-а-тет, у двосторонньому форматі, що логічно, як на бізнесмена.

Він вважає, що міжнародні інституції шкодять США, тож взяв курс на торпедування світового порядку - він просто з нього виходить. Цей порядок багато в чому тримався саме на США, тож зрозуміло, що коли вони перестають бути його частиною, цей уклад руйнується. Він не може існувати без Вашингтона.

Ще одна причина такого курсу - потужне зовнішньополітичне ізраїльське, еміратське й саудівське лобі в Білому домі. Я не пам’ятаю часів, коли б вони почувалися у Вашингтоні настільки вільно. Дуже багато рішень Дональда Трампа були продиктовані саме цими людьми.

Крім того, Дональду Трампу цікава не міжнародна політика як така, а, наприклад, створення робочих місць, тобто внутрішньоамериканські проблеми. Триває також протистояння між так званими трампістами й представниками традиційного американського істеблішменту, які кажуть, що не можна отак просто брати й розвалювати світовий порядок.

Сполучені Штати мають пройти свою внутрішню революцію, це стосується як республіканців, так і демократів. У останніх керівні посади займають абсолютно несистемні люди, які збирають гроші на свої кампанії через фандрайзинг. Перед наступними президентськими виборами партії стануть іншими, і в цьому немає нічого дивного, адже контрліберальну хвилю передбачали ще після падіння СРСР.

Місце України в цьому новому порядку незрозуміле. Я так розумію, вона взяла курс на те, щоб зникнути з політичної мапи світу разом зі старим світовим порядком, адже не бачу жодних спроб переосмислення нашої ролі.

Ми маємо вирішити, хто ми, чого хочемо від світу й що можемо йому дати, враховуючи такі глобальні трансформації, як зміни клімату, поколінь, електоральних симпатій, кризу демократії, міграційну кризу й так далі. Ми навіть не знаємо про існування таких проблем. Всі живуть в інформаційній бульбашці приблизно 2014 року і вважають, що світ зупинився і почекає. Існує думка, що всі події обертаються навколо України, всі "нам винні". Проте ми не те, що не в центрі - ми навіть не у близькому до нього колі проблем. Ми маємо бачити війну з Росією просто як один із факторів, які впливають на економіку, політику й внутрішню стабільність, і рухатися далі. Натомість всі живуть саме війною з РФ і подекуди навіть виправдовують нею свої дії.

Де місце України в цьому новому світопорядку?Які наші стосунки зі Сполученими Штатами Дональда Трампа й Китаєм, котрий перебуває на фінальному етапі становлення себе як глобального гравця? На ці питання має відповісти сама Україна, оскільки вона має визначитися, чого саме хоче від світу.

Однією з головних тем для дискусій, в тому числі й на наших медіамайданчиках, сьогодні має бути саме роль України в новому світовому порядку. Ми маємо говорити про неї, а не про мову, віру й церкву, як у пізньому Середньовіччі. Яка мова й віра, якщо через 30 років вже може фізично не бути людей, які говоритимуть цією мовою й ходитимуть у цю церкву?