Парламентська Асамблея Ради Європи нещодавно ухвалила дуже резонансну резолюцію. Ідеться про те, що ПАРЄ визнала частину Донбасу таким, що перебуває під “efective control” Російської Федерації. Водночас ми розуміємо, що місія ОБСЄ безпосередньо пов’язана також і з Росією. Чи не буде певного конфлікту інтересів при виконанні місії Організації безпеки та співробітництва Європи?
Мандат Місії наданий постійною радою ОБСЄ. Рішення досягається консенсусом, інакше кажучи всеохопним голосуванням "за" всіх 57-и держав-учасниць, серед яких є й Російська Федерація та Україна. Спеціальна моніторингова місія у свою чергу є інструментарієм Постійної ради. Власне кажучи, місія буде реалізовувати положення свого мандата, який був даний постійною радою рівно до того моменту, поки Постійна Рада не внесе якісь поправки, або інші зміни в положення мандату. Вам певно буде цікаво знати про те, що приблизно з семиста спостерігачів присутні громадяни сорока семи зі 57держав- учасниць.
Просто ми бачимо, як усе виглядає в Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй: коли Росія має змогу щось ветувати, то завжди це ветує. При цьому робить часто це в дуже недипломатичний, чи нелюдський спосіб. Чи нема тиску з боку Російської Федерації, яка є членом ОБСЄ, адже без неї так званий "консенсус" неможливий?
Давайте повернемося до витоків. Мандат місії передбачає, що Спеціальна моніторингова місія має сприяти стабілізації та нормалізації ситуації на місцях. І, власне кажучи, для того, щоб ні у кого не було жодних сумнівів, мандат поширюється на всі території, зокрема і на ті, які наразі не є контрольовані. І я думаю, що всі 57 держав-учасниць, в тому числі Україна і Росія, шляхом прийняття консенсусного рішення висловили свою підтримку шляху нормалізації ситуації в Україні. Я думаю, що це все-таки позитивний аспект.
Звісно, це позитивний аспект. Ви нещодавно повернулися з Донбасу і, гадаю, зауважили стрімке збільшення кількості обстрілів. Постійно надходить статистика щодо збільшення кількості поранених і вбитих наших військових на Донбасі. Наскільки я розумію, про режими зменшення вогню чи припинення його вже не йдеться. І наскільки я розумію, також задіяна важка артилерія.
Мова наших звітів дуже прозора і зрозуміла, навіть якщо всім тим, хто обіцяв припинити це все, читати наші звіти дуже незручно та некомфортно. Місія покликана документувати, фіксувати дотримання, або ж недотримання взятих на себе сторонами зобов’язань.
Утім реалізація, втілення у життя цих домовленостей – завдання не місії, а сторін, які взяли на себе ці зобов’язання. А підписи на цих документах стоять з боку Російської Федерації, України, а також представників окремих районів Донецької та Луганської областей. Наші звіти – це спосіб посприяти, допомогти їм у реалізації цих рішень, якщо вони їх ухвалили.
Це рішення про відведення важких озброєнь, про проведення робіт з розмінування, про припинення вогню, про недопущення руйнування цивільних об’єктів – домівок, про припинення страждань вільного населення, яке триває вже понад чотири роки. Наше завдання – здійснювати моніторинг, звітувати про встановлені та перевірені факти. А вже за сторонами - прийняття рішень про припинення, чи неприпинення конфлікту.
Питання радше, що роблять з інформацією ті, хто поставив свої підписи під відповідними документами і покликав нас. Сама по собі інформація, звісно, не врегулює конфлікт, не припинить його, але вона є інструментом для того, щоб сторони, які конфліктують, могли прийняти відповідні рішення і припинити конфлікт. Однак прийняття таких рішень потребує зміни світогляду, зміни способу мислення з військового на цивільний.
Ми усвідомлюємо військову логіку наявності важкого озброєння, мінних полів. Це та військова логіка, яка не сприймається з цивільної точки зору, це логіка, яка не сприяє справі миру, це логіка, яка не сприяє припиненню конфлікту. Якщо дозволите, наведу ще один приклад. Обидві сторони заявляють ледь не тими словами про те, що вони не ведуть обстріли, а ведуть вогонь у відповідь.
А що ж бачить місія ОБСЄ і які повідомлення сторін ви фіксуєте?
Якщо відтворити логіку повідомлень, то вогонь у відповідь чергується з вогнем у відповідь, який є реакцією на вогонь у відповідь і спричинений вогнем у відповідь. Інакше кажучи, ця логіка не підпадає під якесь мирне бачення чи мирне врегулювання ситуації, а самого лише вказування пальцем на когось недостатньо. Вже чотири роки всі кивають одне на одного і ба більше, вже четвертий рік, коли вони нічого не змінюють.
Власне кажучи, чому це вказування пальцями ні до чого не призвело!? І тут в мене запитання, яке варто було б задати – це те, що ви зробили для того, щоб прибрати, вивести, відвести те озброєння, яке розташоване в межах тих районів, де його не повинно бути. Що ви для цього зробили!? І як би ми зі свого боку не хотіли бачити припинення конфлікту, врешті-решт лише сторони можуть припинити зіткнення, лише сторони можуть припинити вести бойові дії, відвести озброєння і нарешті припинити ті страждання, які тривають вже понад чотири роки, і ті страждання, через які проходить цивільне населення з обох боків лінії зіткнення.
Але ж все одно, стрімко збільшилась кількість обстрілів? Це якесь тимчасове явище чи, можливо, готуються масштабніші бойові дії? Тому що від слово "літо" в мене часом стає волосся дибки, адже я розумію, що наших військових буде гинути більше, адже літня пора сприяє розгортанню боїв.
За минуле літо понад чотири тисячі одиниць військової техніки було розташовано в тих районах, де їх бути не повинно. А обстріли, вони ж не з неба прилітають - вогонь ведеться зі зброї. І одиниці озброєння були зафіксовані як з одного боку, так і з іншого боку. Тому відповідальність за це є доволі очевидною. Якби чотири тисячі одиниці військової техніки були відведені, то було би на чотири тисячі менше причин поранень і страждань цивільного населення, руйнування домівок і, вочевидь, жертв серед військових.
Зрозумійте мене правильно, я не хочу жодними чином сказати, що Збройним Силам України слід сліпо відвести своє озброєння назад і просто напросто чекати, що з цього вийде. Ні. Обидві сторони повинні синхронно відвести своє озброєння у дзеркальний спосіб. Інакше кажучи, зробити це одночасно на рівну відстань для того, щоб посприяти нормалізації.
І вони ж дійшли такої згоди. І вже підписали документи, в яких це передбачено. Власне кажучи, для чого були підписані ці документи!? Для того, щоб чітко означити ту проблему, яку необхідно врегулювати. Інакше кажучи, самі сторони визнали, що в них є наявність важкого озброєння, що відстань між позиціями невелика, що це ті проблеми, які необхідно розв’язувати і вони належним чином завізували ті домовленості. Залишається втілити їх в життя.
Але наскільки я розумію, якщо є підписані певні домовленості, які детально розписані, але вони не виконуються, це означає, що ці домовленості, зокрема, йдеться про пакет так званих Мінських домовленостей, є мертвими?
Я би під цим аргументом не підписувався. Хоча домовленості не змогли у повному обсязі врегулювати ситуацію, вони змогли до певної мірі утримати конфлікт від погіршення і локалізувати проблему і прописати шлях до її можливого врегулювання. Нам добре відомо, що сторони можуть відвести озброєння, сторони можуть провести роботи з розмінування, сторони можуть збільшити міжпозиційну відстань, ми ж це бачили у минулому: якщо є рішення сторін, це реалізовується. Тобто проблема не у тому, що бракує домовленостей - бракує певного розуміння і бракує волі до реалізації.
У вас є відчуття браку волі до вирішення цієї проблеми?
Сміливості потребує прийняття рішень, без яких ситуація залишиться там, де вона є. Вона просто не зміниться без цих рішень! Наприклад, розгляньмо ситуацію Донецької фільтрувальної станції. Якщо відкинемо будь-які медіа-повідомлення, візьмемо сухі факти, то вони полягають у тому, що позиції сторін навколо станції розташовані дуже близько одна від одної. Що необхідно зробити для того, щоб захистити як станцію, так і людей, які працюють на станції? Допоможе лише такий розвиток ситуації, коли сторони відведуть свої позиції на більшу відстань, тому що будь-який інший розвиток подій просто не потриває довго.
До прикладу, якщо одна зі сторін візьме цю станцію під контроль, і заявлятиме, що "ми тут, ми захищаємо станцію", то вони, перебуваючи на територію станції, самі по собі ставатимуть мішенню, і самі по собі створюватимуть небезпеку для роботи станції. Так чи інакше, на території станції встановлено камера місії, яка працює в цілодобовому режимі: і вдень, і вночі. Крім того, є чимало патрулів, які пересуваються, здійснюють моніторинг саме у цьому районі. І ще є один статичний патруль на самій станції.
Так чи інакше, ми і далі фіксуємо порушення. Тобто навколо станції ситуація дуже динамічна. Скажу більше, якщо на додаток до розведення позицій, тобто до збільшення міжпозиційної відстані, не будуть відведено важкі озброєння, то ситуація може дуже швидко змінитися. Існує значний ризик такого розвитку подій, адже деякі з цих одиниць озброєння мають ефективний радіус вогню до 30-40 км. Інакше кажучи, будь-яке рішення – щонайменше розведення позицій і відведення озброєння на необхідну відстань - зможе запропонувати якесь певне врегулювання, але ми вже понад 4 роки фіксуємо факт, що цього не відбувається.
Це, по суті, єдиний шлях, єдиний спосіб убезпечити станцію та її працівників і, напевно, ще чимало інших об’єктів та місцевостей вздовж всієї лінії розмежування.
Але є не менш загрозлива ситуація, йдеться про так звану шахту "Юнком", де свого часу було проведено радіоактивний вибух. І деконсервація, чи затоплення цієї шахти може спричинити до колосальної екологічної катастрофи в регіоні. Як зараз виглядає ситуація з радіоактивною шахтою "Юнком"?
Можу сказати, що минулого тижня я разом з нашими патрулями був на самій шахті. Однак, ми не вчені-ядерники. Ми спілкувалися зі співробітниками шахти, і вони висловлювали свою занепокоєність ситуацією, якщо шахту буде затоплено. Я не можу прогнозувати наслідків – я не є експертом і не можу вдаватися до припущень. Але ми спілкувалися зі збройними формуваннями на місцях, і доводили до них інформацію, що це може призвести до незворотних змін. І ми казали, що слід посприяти доступу експертів, які можуть провести відповідні дослідження і зробити висновки.
Але, не забуваючи про цю шахту, слід пам’ятати і про чимало інших небезпечних об’єктів, що зосереджені вздовж лінії зіткнення: чи-то ємності для зберігання хлору на території Донецької фільтрувальної станції, чи ємності для збереження різноманітних відходів, які розміщені і на лінії зіткнення, зокрема це й місця, де зберігаються фабричні стоки.
Так чи інакше, щоб убезпечити всі ці потенційно дуже небезпечні об’єкти, необхідно у повному обсязі реалізувати військово-технічні заходи, будь-які інші заходи не дадуть тривалого ефекту. І подібні аргументи йдуть на підтримку думки, що цей конфлікт можна врегулювати лише виключно шляхом діалогу. Чому я це кажу!? Тому що всі – я кажу саме у множині – зацікавлені в тому, щоб ситуація та вплив на довкілля не мали негативних наслідків, тому що всі наслідки не зупиняться на лінії зіткнення.
Я би дуже хотів, щоб ті, хто може приймати рішення, задумалися бодай на хвилину про тих, хто може постраждати від наслідків неприйняття подібних рішень. І в першу чергу, у куті стола повинні стояти не політичні інтереси, а потреби цивільного населення. Це був би шлях до убезпечення цивільного населення, бо ж сторони заявляють, що вони захищають цивільне населення. Втім, я би хотів бачити всі ті дії, які вони вживають, для того щоб не допустити до якихось не прогнозованих екологічних наслідків. Я би хотів бачити з їхнього боку прийняття та реалізацію рішень, покликаних, аби захистити цивільне населення, як вони заявляють.
Я свідомий цієї небезпеки, адже це розмови не про екологію і не про довкілля. Сирійський досвід доводить, що будь-який хімічний об’єкт може стати джерелом масової смерті. Артилерійський снаряд, котрий потрапляє в хлорозберігаючу цистерну, може привести до смерті тисяч людей. Чи є шанси, наприклад, залучити представників Організації Об’єднаних Націй? Тому що розмови про впровадження і формат місії ООН ми чуємо, але, можливо, саме це би стало якимсь поштовхом для того, щоби заслати якнайбільшу кількість ООН-івців?
Ви знаєте, напевно, першочерговим завданням для подібного роду місії є чітке визначення та окреслення її завдань. Тому що, поки нема цих завдань, я би вдався, напевно, до якихось припущень чи необґрунтованих думок. Але я схильний вважати, що будь-які додаткові заходи, спрямовані на нормалізацію і стабілізацію ситуації, - крім присутності та роботи спеціальної моніторингової місії й на додаток до Мінських домовленостей, - будь-які заходи, будь-які намагання, будь-які зусилля, спрямовані на врегулювання ситуації, вітаються.
І я би особисто тішився, якби вони допомогли врегулювати ситуацію. Не хочу повторюватися по сто разів, але мушу сказати: врешті-решт, саме сторони мають силу, мають можливість припинити ці зіткнення, мають змогу припинити це насильство, бо, так чи інакше, для того, щоб підтримувати мир, цей мир повинен спочатку встановитись.
І, відповідно, вони мають сили, вони мають можливість припинити вогонь і дати поштовх до встановлення миру і стати на цей шлях, не повертаючись назад. Для того щоб зрушити процес з місця, аби припинити смерті та поранення цивільного населення, процес слід запустити, слід прийняти дуже складні і дуже непрості рішення. Аби дати поштовх миру слід дати змогу йому зародитися і вже потім його вже підтримувати.
Шимон Перес колись сказав дуже цікаву річ: "Хороша новина полягає в тому, що світло в кінці тунелю є, погана новина полягає у тому, що тунелю нема". І до того моменту, поки не буде волі, поки не буде прийняте рішення для того, щоб сформувати цей тунель, - метафорично висловлюючись, - ситуація не зміниться, а конфлікт не добіжить до кінця. Для того, щоб довести ситуацію до кінця, має бути свідоме, чітке, безповоротне рішення припинити кровопролиття. Таке рішення можуть прийняти сторони: це Російська Федерація, українська сторона, окремі райони Донецької та Луганської областей. Лише в їхніх руках прийняття і реалізація як попередніх, вже досягнутих домовленостей і рішень, так і прийняття нових, спрямованих на те, щоб довести нарешті цей конфлікт до завершення, щоб його розв’язати.
Як на мене, говорячи про сторони конфлікту на Донбасі, чи у кримському питанні, агресором є Росія, тому що вона фактично анексувала українську територію з порушенням міжнародних норм. І у Криму ми бачимо збільшення кількості переслідувань громадян України, котрі перебувають на окупованих Росією територіях. Чи моніторингова місія спостерігає збільшення кількості арештів, політичних переслідувань і тортур щодо громадян України, які перебувають в Криму?
В мандаті місії шляхом прийняття рішення Постійною радою, Крим ані включений, ані виключений зі сфери районів діяльності місії. Наразі ми не маємо офісів на півострові. Втім, наша херсонська команда регулярно здійснює моніторинг адміністративної межі між Херсонської областю та півостровом. Але різноманітні міжнародні організації, серед яких є Агенція з дотримання прав людини Організації Об’єднаних Націй, документували деякі прояви, деякі інциденти, пов’язані з ситуацією, яку ви описуєте. Так чи інакше, місія зі свого боку, як і завжди, готова надати своє сприяння встановленню діалогу, вона готова документувати ті всі факти, втім, рішення допустити місію туди – все-таки, лежить в сфері компетенції сторін. Ми зі свого боку готові здійснювати моніторинг, встановлювати факти та звітувати про них тоді, коли буде воля допустити нас на місця.
Тобто, простою мовою, Російська Федерація не хоче допускати місію ОБСЄ на територію окупованого Криму?
Так чи інакше, лише Постійна Рада може приймати рішення про те, чим займається та чи інша місія Організації. Я не намагаюся якимось чином уникнути, чи не відповісти на ваше питання, але такі правила Організації. Щоб розмістити якогось роду місію в межах півострова, надати їй якісь завдання, - ці речі перебувають у сфері компетенції Постійної ради ОБСЄ, яка засідає у Відні, і, врешті-решт, саме вона у консенсусний спосіб досягає рішення про скерування чи певної місії, куди б це не було.
