Хіти тижня. Війна за Азов розгорається: Чи зможе українська армія виконати наказ Порошенка

"Президент України Петро Порошенко віддав розпорядження відповідним силовим відомствам розпочати активну протидію недружнім діям російських спеціальних служб в Азовському морі", - пише у своєму блозі Роман Федюк, повідомляють Патріоти України, і продовжує:

"Цілком обґрунтоване розпорядження прозвучало після того, як кількість кораблів, що прямували до чи з українських портів на Азові і були затримані російськими спецслужбами, досягла півтори сотні.

"Ми не будемо миритися із незаконним захопленням українських та іноземних кораблів, які рухаються в напрямку українських портів, в тому числі Маріуполя, для того, щоб зупинити гірничо-металургійний комплекс" – заявив глава держави. - Мною були віддані відповідні накази і міністру оборони, і начальнику Генерального штабу, і командуванню ВМС України, щоб ми вжили достатніх заходів, щоб зупинити це порушення закону і зупинити російські провокації при проходженні української Керченської протоки".

З формальної точки зору, президент мав цілковиту рацію. Дії російських прикордонників та співробітників ФСБ створюють загрозу економічним інтересам України – і повинні отримати адекватну відповідь. Дипломатичний компонент якої – у вигляді позову України в міжнародний арбітраж у рамках Конвенції ООН з морського права – вже був реалізований. Але окрім дипломатичного компоненту, реалізація якого затягнеться, ймовірно, на роки, потрібна і оперативна відповідь – яку й мають здійснити, отримавши відповідний наказ президента, панове міністр оборони Степан Полторак, начальник Генштабу Віктор Муженко та командувач ВМС Ігор Воронченко.

Військовим тут можна поспівчувати – вони опинились у скрутній ситуації. Боротися з проблемами, які поки що гіпотетичні – на кшталт можливого морського десанту російських сил – відносно легко. Можна провести якісь навчання, показові артилерійські стрільби (хоча подібний варіант "протидії" морському десанту попахує першою половиною минулого століття), і заявити, що "кордон на замку". "Винісши за дужки" перевагу противника на морі та, не виключено, в повітрі. А там, гляди, пронесе – і випробовувати оборону від десантів на практиці і не доведеться.

Натомість тут українські воєначальники зіткнуться з проблемою реальною. Оскільки навіть маючи належне оснащення – маломірні кораблі, катери і морську авіацію – "пресувати" росіян було би не так вже й просто.

Оскільки їхні перевірки й огляди кораблів – недружні і демонстративні, але здійснюються у відповідності до чинного договору між Україною та Росією щодо спільного використання Азовського моря та Керченської протоки. Тому зупиняти силою такі огляди українці не мають права. Проводити затримання російських військових катерів теж неможливо – відповідно до статті 32 Конвенції ООН з морського права 1982 року такі судна користуються екстериторіальністю.

Можна, в принципі, застосувати дзеркальні засоби – зокрема, затримуючи торгівельні кораблі, що йдуть до російських портів. Але і тут не все просто. Оскільки маючи на Азовському морі вкрай скромний потенціал у вигляді 5 катерів і 10 малих катерів (із яких помітна частина відсвяткувала 40-річний ювілей і більше часу проводить на ремонті, ніж у морі), вести агресивне затримання російських кораблів в оточенні чисельних російських сил буде, м'яко кажучи, непросто. Перекинути підсилення із Чорного моря після будівництва Керченського мосту буде вкрай складно. Збудувати щось нове на Азові – хай навіть невеликі катери - теж навряд чи вдасться в найближчі три-чотири роки. А проблему слід вирішувати негайно.

Єдиним реалістичним способом бодай позначити свою присутність на Азовському морі є, здається, проведення ракетних стрільб – із "закриттям" істотних територій на морі. Іще на початку лютого РНБО, яка перебуває зараз у важкій задумі з приводу того, як "відповісти" росіянам на Азові, демонструвала відеосюжети зі стрільбами протикорабельними ракетами "Нептун". Дальність дії яких, за словами розробників із ДКБ "Луч", якраз і становить близько 300 кілометрів - себто практично на весь розмір Азовського моря. При тому демонстрації супроводжувались запевненнями, що ця зброя, що може базуватись як на березі, так і у морі, от-от піде у війська. Можливо, сьогоднішня ситуація на Азові є якраз ідеальною для того, щоб випробувати ці ракети не на 30-кілометровому полігоні, а на 300-кілометровій морській гладі? Тим паче, що для випробувань зброя не конче повинна бути передана військам. І прототипів для випробувань можна зробити чимало – якщо зважити на той факт, що корпуси "Нептунів" навдивовижу схожі на дещо дороблені корпуси ракет С-200, частина яких зараз виводяться з використання.

Паралельно із тим Україна за дипломатичними каналами могла би поставити і питання щодо проти корабельних комплексів і перед західними союзниками, які зацікавлені у вирішенні конфлікту на Азовському морі мінімальними засобами.

В будь-якому разі, адекватна протидія російським силам на Азовському морі – це питання не тільки і може навіть не стільки роботи донецьких металургів. Це питання національної безпеки України. І вирішувати його, на жаль, можна не тільки і не стільки наказами, як створенням належної і сучасної берегової оборони – глибоко ешелонованої, надійно прикритої з повітря і оснащеної найсучаснішими протикорабельними комплексами. І чомусь здається, що в разі появи такої оборони питання з агресивною поведінкою російських катерів зникнуть якось самі собою".