Хіти тижня. "Зараз перемагає агресивне міщанство. Вони не ходили на Майдан, не захищали країну на сході", - Мухарський

Про це розповів відомий український письменник, актор, телеведучий і засновник мистецької платформи «Український культурний фронт» Антін Мухарський в інтерв'ю журналістці Марії Волошиній, передають Патріоти України з посиланням на Вголос.

М.В. - Результати Нацвідбору “Євробачення” спричинили значний розголос у нашому суспільстві. Чому, на вашу думку, частина українців все ж проголосувала за співачку, котра гастролює у Росії?

А.М. - У будь-якому суспільстві є 95 % людей, котрим байдуже, і 5 % пасіонаріїв. І не треба плутати народ із пасіонаріями, котрі борються. Є обивателі, це теж представники народу, яким політичні чи геополітичні реалії, різні складні схеми є незрозумілими. Їм треба, щоб газ був дешевий і була зарплата. У світі так влаштовано: є обиватель, міщанин, якому, зрештою, хліб і розваги — важливіші, ніж духовні чи ідеологічні потреби.

А зараз відбувається міщанський реванш. Хоча нічого незвичного в цьому немає. Так завжди буває після революції чи подій, які змінюють державу. У людини виникає бажання, аби був мир і спокій. Ми з цим стикаємось уперше, тому це викликає багато емоцій і здивувань. Але якщо подивитися на світову історію, то це природна форма.

Я народ сприймаю як абстрактну категорію. Бо він дуже різний. Є розумні, є дебіли, є покидьки й є пасіонарії. Й усі вони — народ. Тому казати від імені народу щось про народ не вмію і не можу. Нехай це роблять політики. Я ж волію апелювати до тих людей, котрі мені імпонують своєю небайдужістю та громадянською позицією. А те, що називається народом у широких масах, вони мені не цікаві. Для мене термін «простий народ» — скоріше лайливий. Я не люблю простий народ. І взагалі: простих людей я боюся.

М.В. - В Україні є справжня еліта?

А.М. - Немає.

М.В. - Наскільки після Революції гідності змінилася свідомість українців?

А.М. - Зараз перемагає агресивне міщанство. Вони не ходили на Майдан, не захищали країну на Сході… Але, на жаль, або, на щастя, суспільство вже настільки «заведене», стільки людей вже прокинулось, що люди вже не «ковтають» лайно так, як це було за часів Януковича, Кучми чи Ющенка. Й якщо певний реванш відбудеться, то суспільство, яке вже призвичаїлося до конкретних радикальних дій, буде діяти.

М.В. - Як ви ставитесь до артистів-гастролерів у Росії?

А.М. - Це їхнє право. Я з розумінням до цього ставлюся, бо наша держава їм це дозволяє і не охороняє свій простір. Хоча, звісно, для України це погано. Та й вони розплачуються за це тим негативом, який спрямований на них з боку українців. Я також свого часу був популярним «рускоговорящім вєдущім». Проте 2012 року свідомо «згорнув» цю діяльність і ступив на путь свідомого українства. Хоча мої прибутки зменшилися у рази. Але я був готовий, я розумів, на що йду.

Водночас офіційно Україна не оголосила війну Росії. Ми у стані гібридної війни. А артисти — і Росія це добре розуміє — завжди були на вістрі ідеологічних атак. Артисти інколи важливіші, ніж батальйонно-тактичні групи і стратегічна зброя. Бо спершу приходить Кіркоров, Басков, Валєрія, група «Любе», а потім приходить Гіркін із автоматом і каже: «Ета наша зємля — тут русскіє пєсні пают». Тому російська держава,імпералістична, завжди приділяла величезну увагу кінематографу, всіляким масовим заходам. Бо для них це знаково. Вважають, що там, де співають російські пісні, — там Росія, де розмовляють російською мовою — там Росія. І Росія це прекрасно розуміє. І її адепти — свідомо чи несвідомо підтакують — «а ми будєм гаваріть па-рускі. Патамушта, єслі я здєсь гаварю па-рускі, значіт здєсь Расія».

Українцям ще тільки повчитися треба у росіян цього націоналізму вищого рангу, який у них переходить у «фашиствующій шовінізм». Ми ж інші. Ми боронимо своє. А вони загарбують чуже. І оскільки 300 років ми були колоніальною державою і поклали мільйони українських життів, то я боюся, що і шлях до повернення України буде довгий. Чи вистачить у нас сил на це? Я не знаю. Бо багато-хто через певні обставини зараз розчаровується і починає одвічну гризню. Через що ми втрачали Україну? Через гризню між собою. Нам ворога навіть зовнішнього не потрібно. Ми так ненавидимо одне одного, що Україна у нас —25-му місці. Нам головне — вбити одне одного. Я просто зараз це бачу під час популістичних дискусій. А Москва на це дивиться і потирає руки, бо вони вже неодноразово на цьому нас ловили. Тому нам треба спрямувати своє агресію у зовнішній простір, а не одне на одного.

М.В. - Завдяки чому можлива консолідація українського суспільства?

А.М. - Вона майже неможлива. У нас суспільство дуже розрізнене. Хоча, єдине, що таки може згуртувати українців, це війна. Жодного іншого фактору не бачу. Ані культура, ані панівна ідеологія цьому не посприяє. У нас надто строкаті верстви населення. У нас народ не моноетнічний. Це населення здебільшого. Бо багато хто, маючи український паспорт, не є українцем по-суті.

Українська нація тільки зараз формується. І десь 10 мільйонів українців в Україні таки є. Це точно. Але і вони розділені між собою дуже сильно. А є ще «гомосовєтікус» — «совки», «рашисти», «малороси», «відверті кацапи» — багато квазіідеологічних і квазінаціональних утворень у нас існує. Тому об’єднати їх чимось єдиним практично неможливо. А от війна нас мобілізує. А як тільки вона закінчується, ми цю війну спрямовуємо одне на одного і починаємо одне одного вбивати. А ви зробіть свій світ кращим і Україна зміниться на краще!

М.В. - Вас часто цькували через вашу позицію, зокрема через українську мову?

А.М. - Я розумів: якщо ти стаєш українцем і займаєш проукраїнську позицію, у тебе відразу починає летіти велика кількість каміння, лайна та ненависті. Бо у ЗМІ переважно усюди позасідали рускоговорящіє люді. І взагалі: шоу-бізнес у нас проросійський. Може, лише збільшилась кількість українських пісень. Але продюсери, які зараз випускають російськомовні пісні, і артисти все одно є маріонетками російських медіахолдингів. Це така тимчасова мімікрія. Варто зникнути відповідним законам в країні, і вони знову повернуться у російськомовне русло. Це своєрідна гібридна війна і гібридна українізація. Наприклад, коли побачив світ проект «Орест Лютий», на перших концертах були бійки. Люди лізли на сцену зі словами: «Я тєбя, бл…ь, уб’ю! Как ти можеш?» У Харкові, пам’ятаю, була відверта бійка. Доводилося відбиватися ногами від москалів, які лізли на сцену. Хоча мені взагалі погрожують ще з 2012 року.

Відразу, коли вийшов «Орест Лютий», моя персона стала нон-грата на 95 % телеканалів. Зіштовхнувся з інформаційною блокадою. Навіть зараз це відбувається, бо я займаю радикальну позицію щодо тих людей, які «рулять» на цих же каналах.

М.В. - Ви зазначали, що «усе дійшло до того, що людям з консервативними поглядами відверто заявляють – місця в мистецтві для них нема, і, взагалі, таких треба «убіть, разстрєлівать і жжєчь». Чому так?

А.М. - Мені кажуть, що я неформат. Мене вже привчили до цього. Дійшло навіть до того, що нам не дають місця на львівському форумі видавців, наприклад. Не дають можливості проводити презентації книжок. Не виділяють місця, хоча ми пишемо заяву і просимо у межах того чи іншого заходу надати майданчик для спілкування із глядачами і читачами. Плюс інколи поза очі кажуть: «Ну, так ви же фашисти. Вам нєт мєста здєсь. Ви нацисти, нацианалісти…» У «лівацьких» колах слово «націоналіст» — це лайливе слово. У них все дуже просто: «націоналіст = нацист», а «нацист = фашист». Це я про різноманітні літературні форуми. І на львівському форумі видавців так було заявлено. «Ми дамо вам місце біля «параші».

А я ж жив у Радянському Союзі і бачив, до чого призвела ця «лівацька» ідеологія. І якщо раніше я намагався знайти якісь точки порозуміння, то «ліваки» не дають мені такого шансу. Це тоталітарна секта. І я зараз припинив з ними діалог. Я їх не толерую. Вони є моїми ворогами і я вважаю, що «лівацька» ідеологія ще більш страшна, ніж фашистська. Бо вона гібридна, повзуча і вбиває, вона руйнує людину зсередини. А світ зараз хворий на «лівацтво», яке генерується багатьма інституціями. І я виступаю на противагу цьому. І зараз, слава Богу, відбувається ренесанс традиціоналізму у світі і це дає надію, що нарешті Європа й Америка прокинуться. Бо ми опинилися в заручниках у цього неперсоніфікованого тоталітарного «лівацтва», яке захопило увесь медійний і мистецький простір.

М.В. - Ви казали, що «зараз ставитись толерантно до ЛГБТ практично неможливо». Чим такі люди загрожують суспільству?

А.М. - Їхній вплив розповсюджується на ЗМІ, мистецтво і на законотворчість. Тобто те, що, в принципі, формує порядок денний в інформаційному полі. Їхній вплив на різні мистецькі організації та акції — величезний. Бо це ж і є вся ця «лівацька» структура, «лівацькі» грантові інституції, які встановили неперсоніфіковану тоталітарну владу в мистецтві, мистецьких установах, у багатьох інформаційних агенціях тощо. І вони полюють на митців «правого» напрямку і колективно знищують. Тут точиться війна. Простий народ цього не бачить. А я це бачу на власному досвіді. І мушу сказати, що справді зараз у ЗМІ і культурологічно-мистецьких установах та різних соціальних інституціях панують «ліваки». І так відбувається у всьому світі.

М.В. - У чому основна проблема нашої країни?

А.М. - Проблема України — не у корупції, а у деградації. Наш народ зі ці роки деградував інтелектуально, економічно, емоційно. Тому я би перш за все звернув увагу на якість освіти, ідеологічні та моральні орієнтири. Держава має здійснювати конкретні кроки, аби піднімати просту робочу людину на високий рівень – у професіонали. Бо у нас усюди непрофесіонали. У політику ідуть не професіонали, а якісь популісти, у яких гортань сильна і є хамська хватка.

Мене також часто запрошують на різні ток-шоу. А я кажу їм, що не піду. Бо я не хочу сперечатися з цими горлопанами, у яких бажання голосно «мочити» опонента є базовою потребою. Є така приповідка: «Демони кричать – ангели шепочуть». Так-от зараз ми слухаємо демонів. Вони кричать, а люди піддаються, божеволіють і теж починають кричати, сваритися з телевізором. Зараз час демонів. Але варто прислухатись до шепоту ангелів, і ви зрозумієте, що Бог є. І я волію бути з тими, хто читає книжки, дивиться гарне кіно, знає, що таке грецька філософія, мистецтво епохи Відродження, архітектура неомодерну тощо. Такі люди мені цікаві. А не ті, що горлопанять і демони.

Є ще одна гарна приповідка: «Диявол народжується з піни на вустах янгола, який вступив у боротьбу за праведну справу, за свою справу». Тому зараз, вмикаючи телевізор, ви відразу вступаєте у демонічне царство. Сатана живе у телевізорі, а Бог живе на книжних полицях. Тому більше читайте і роздумуйте над життям.

М.В. - Тобто шансу побачити вас політиком українці не мають?

А.М. - Нема істоти більш ницої і ху….ї у світі, ніж український політик. Це деграданти, це абсолютно антиморальні істоти. Я до українських політиків (за окремими винятками) ставлюся вкрай негативно. Це для мене якісь виродки, це не люди. І бути в їхньому товаристві я вважаю нижчим за свою гідність.

М.В. - Ви згадали про книгу. Наскільки в Україні зараз є популярною саме українська книжка?

А.М. - Бачимо, що літературних форумів та книжкових подій стало більше. Книжкова толока у Запоріжжі з’явилася, також у Дніпрі, Вінниці. І читачів багато. І книговидавництво зараз дуже активізувалося у плані масовості та жанровості. Дитяча література наша взагалі зараз на світовому рівні. Що стосується серйозної романістики — тут трохи вакуум. У нас ще попереду опрацювання тем війни, революції, осягнення їх, структурування і формування «Пантеону Героїв». І я таки сподіваюсь, що незабаром у нас з’явиться бестселлер світового рівня. А загалом ще й кінематограф ожив. І пісень більше українських з’явилося. Динаміка позитивна. І це вже є унаочненням того, що Майдан був недарма.

М.В. - Якою має бути національна ідея України?

А.М. - Я намагався дослідити цю тему професійно, записавши понад тридцять інтерв’ю з людьми, котрих вважають лідерами думки і моральними авторитетами. І для себе зробив висновок: треба прийняти те, що нам дано географічно і геополітично. У політичному сенсі маємо виходити з того, що поруч з нами дуже великий, страшний, хитрий і підступний ворог, який мріє нас знищити. Тому найкраща ідея для України (це моя суб’єктивна думка) — це озброєна нація. Людина, котра вважає себе українцем і хоче бути виборцем і впливати на виборчий процес, має отримати права на управління державою. На мою думку, ми маємо пройти цю стадію формування української нації.

Формування через науку, історію, знання суспільних законів. Українська національна ідея — це ідея озброєної нації. Тобто всі свідомі громадяни мають мати зареєстровану зброю, мають вміти нею вправно володіти. І коли потрібно, нація перетворюється на військо, яке готове боронити свої кордони. Бо нас всі хочуть знищити та розірвати. Як Росія на Сході, так певною мірою поляки на Заході або угорці. Тому ми маємо боронити свою землю зі зброєю в руках. І вправлятися державою свідомо.

М.В. - Ви казали, що «для когось війна — це горе, а для когось — щастя і заробіток»? А коли і за яких умов війна в Україні закінчиться?

А.М. - Вона не закінчиться. Вже тепер не закінчиться довго. Бо це наш природній стан. Просто багато українців цього ще не зрозуміли. Буде, як в Ізраїлі, — десятиліттями. Ця війна дуже-дуже надовго.

М.В. - А як Україні ефективно боротися на фронті гібридної війни?

А.М. - Треба було ухвалювати закони. Зокрема, Закон про 100%-ве українське мовлення в усіх ефірах на радіо, телебаченні тощо. Якщо ти хочеш здійснювати публічну діяльність, ти маєш 100%-во здійснювати її українською мовою. Це закон, який принаймні урегулює мовний простір і звузить простір для маневру гібридних війн.

М.В. - Як би, на вашу думку, мав виглядати топ видатних українців, які вплинули на розвиток України?

А.М. - Для мене це покоління наших дідів, які буквально з рук у руки передали вогонь Української революції — Євген Сверстюк, Левко Лук’яненко, які були для мене певною мірою вчителями. Людьми, з якими я мав честь і щастя бути особисто знайомим, бесідувати. Це Ліна Костенко — вона вже небожителька, яка, сидячи на Олімпі, як богиня, спостерігає за тим, що відбувається. Це Любомир Гузар. Це ті люди, про яких легко говорити, бо вони вже пройшли шлях випробувань, який дає їм право називатися справжніми моральними авторитетами. А в історичній перспективі — Микола Міхновський, Дмитро Донцов — ідеологи націоналізму. І Степан Бандера безумовно. От такий мій «Пантеон».

М.В. - Україну має шанс отримати ще одного Бандеру?

А.М. - За умови, якщо Зеленського оберуть Президентом. Мій друг Лесь Подерв’янський сказав: «Український народ — «мудрий». Він обрав Януковича, щоб згуртуватися, аби скинути його (сміється). Тепер він проявить ще більшу «мудрість» — вибере Зеленського, щоб влаштувати третій Майдан і тоді вже прийде справжня «хунта». Я про це вже теж писав. Якщо оберуть Зеленського, от тоді буде п…ць, люди! Буде велика війна».